От і я не можу зрозуміти, країно! В Америці, кажуть, начебто долар на ладан дихає, а в нашому королівстві він тільки міцнішатиме. Це я читаю оприлюднені минулого тижня прогнози фінансового аналітика Еріка Наймана про те, що курс може злетіти до кінця року до 8,20 — 8,25 гривні за один «зелений». А стосовно євро додав: «Побачимо, чим закінчиться та вакханалія, що відбувається в Європейському Союзі». Як казав Станіславський: «Вірю». Тобто вірю Найману, Азарову про те, що немає жодних підстав для зниження курсу гривні — ні. Долар у них, справді — Колос на глиняних ногах, тільки наша гривня, як люблять висловлюватися банкіри, просідає ще більше.
От і народ Миколі Яновичу не вірить. Помітили, як підскочили в ціні в розпал сезону овочі? Коли таке було, щоб кабачки в цей час, нехай навіть у Києві, коштували по 5—6 гривень за кіло? А помідори з огірками? Звичайно, бабусі в переходах і на базарах зорієнтувалися й у зв’язку зі світовими фінансовими катаклізмами взялися накручувати ціни — не без того. Але головна причина подорожчання овочів, здається, у високому попиті. Країна готує запаси на чорний день, і довіра в цьому плані дедалі більше банкам літровим.
Хоча ціную піклування Миколи Яновича. Він разом з Кабміном, поза сумнівом, чинитимуть всілякий опір обвалу гривні — до парламентських виборів, які в наступному році, це точно. Щоправда, важко доведеться добрим молодцям, адже нелегка це робота з болота тягти бегемота. Взяти хоча б світову економіку. Вона тепер дедалі більше керується емоціями й страхами, а не показниками й здоровим глуздом. Який-небудь виток рецесії на зовнішніх ринках запросто, ще до волевиявлення, може потягнути на дно й Україну. А тривожний для нас дзвінок уже давно пролунав. В опублікованій минулого тижня статистиці чорним по білому значиться: з січня по червень експортували ми товарів на 32,8 мільярда доларів, а придбали за кордоном на 38,4 мільярда. І не економістові зрозуміло, з таким торговельним балансом живемо невідповідно до своїх достатків. Адже ми не яка-небудь Америка, яка може, включивши верстата, надрукувати долари, дати їх Китаю й він забезпечить країну взуттям і трикотажем. Для того, щоб дозволити собі без побоювань придбавати товари за кордоном, потрібно вміти виробляти і продавати свого не менше. Інакше гривні не утриматися...
А тут минулого тижня ще Янукович злітав до Медведєва в Сочі — з приводу перегляду для України контрактів на газ у бік здешевлення. Не домовилися. Тепер сиди тут і гадай: чи буде до зими повторення холодної газової війни з Росією? Але, як то кажуть, якщо Медведєва боятися, то й у Сочі не літати. Відповідь Чемберлену прочитала в одному з інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна». Так там голова нашої Держслужби геології та надр, країну теплим словом взяв і утішив. Мовляв, не мине і сім-десять років, як Україна зможе повністю забезпечити себе нафтою й газом, виключивши закупівлю імпортних енергоресурсів. Отож нехай там, у Росії, подумають на дозвіллі про свою поведінку!
Так, ледве не забула! До нас їде МВФ! Обіцяють бути 29 серпня. Їхати-то вони їдуть, але чи позичать гроші — питання. Тобто поговорити — сторони, звичайно, зберуться. Тільки вартість газу для населення до економічно обґрунтованого рівня, як того вимагає фонд, наш уряд навряд чи ризикне збільшувати через підготовку до тих же парламентських виборів. А проголосований Верховною Радою проект закону, який передбачає, зокрема, підвищення пенсійного віку для жінок, ще навіть не на підписі у Президента. І це питання, слід вважати, значиме для МВФ, але небажане для нашого уряду. Отож траншу може й не бути. Водночас наша економіка — діряве корито. Без грошей МВФ Кабміну складно буде залатати фінансові проломи. До того ж кредит — сигнал для інших банків давати нам у борг.
Щоправда, і тут готується «запасний аеродром» — прем’єр Азаров минулого тижня повідомив, що не виключає продаж деяких військових підприємств. Цими грішми, схоже, і затикатимемо дірки.А ще: здається, питання з легалізацією продажу земель сільгосппризначення з нового року майже вирішено. Ринок гектарів уведуть не тільки у зв’язку з швидким пошуком коштів для залатування пробоїн. Це насамперед гарний куш, можливість для багатьох, хто зараз при владі, непогано нажитися. І просто розчулює, коли ті, хто насправді розвалював аграрний комплекс і продовжує тиснути кнопки «за», на словах, у зарозумілих коментарях у газетах і з голубих екранів, виступає проти. Що, друзі-демократи, настав час збирати політичні дивіденди? А чого соромитися? Адже народ — він навряд чи відслідковуватиме! А ближче до виборів «захисники батьківщини» і не таке заспівають.
Хоча, ну їх усіх! Як сказано у пісні, літо — це маленьке життя. Тож просто насолоджуймося серпневими теплими деньками!..
