ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»

Михайло Онуфрійчук із 1998 року очолює Всеукраїнську громадську організацію — Асоціацію виробників поліграфічної продукції. Працював міністром України у справах преси та інформації, обирався народним депутатом України. Кандидат історичних наук, автор багатьох наукових праць. Нагороджений відзнаками Президента України, почесними грамотами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, кавалер трьох орденів Української Православної Церкви.

— Михайле Яковичу, що, на ваш погляд, є стрижневими ознаками і функціями незалежної України?

— Краще, як це виписано в статті 17 Конституції України, не скажеш: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».

— Вам довелося працювати на високих керівних посадах до і після проголошення незалежності України. Що ви можете виокремити в цьому зв’язку?

— Упевнено схвалюючи курс незалежності України як історичної мети нашого народу, не можна не згадати ті помилки і поспіх, які призвели до різноманітних економічних і соціальних криз, поява котрих істотно позначилась на погіршенні добробуту, збідненні людей та їх відкритому невдоволенні діями органів влади. Скажіть, будь ласка, чи багато розуму потрібно було ініціаторам ліквідації Радянського Союзу, загалом як назрілого закономірного явища, продумати наперед питання часу запровадження кордонів, визначення долі грошової одиниці, порядку її функціонування з урахуванням того, що здебільшого кінцевий випуск промислової продукції на теренах України здійснювався на основі кооперації і відповідними розрахунками з пострадянськими країнами? Хто дасть відповіді на запитання: скільки і куди поділись функціонуючі в Україні радянські гроші, скільки ми отримали коштів від загальносоюзного валютного запасу з Москви, куди і на які цілі пішов величезний бюджет ліквідованої Компартії України, чому ми не отримали у спадок своєї частки від побудованих за спільні кошти Союзу приміщень — посольств, консульств, представництв, які добротно функціонували за кордоном? Таких запитань можна поставити багато.

— А що стосуються політичної і кадрової площини нашого суспільства та як позначилась незалежність України на вашій особистій долі?

— Було б украй необ’єктивно робити висновок, що до часів незалежності в Україні був занедбаний політичний устрій, гірше жилося людям. Функціонувала вертикаль управління, в основі якої було партійне керівництво, достатній рівень дисципліни і відповідальності. Однак усе вирішувалося лише через ЦК, обкоми, міськоми і райкоми партії. Незважаючи на солідний, переважно партійний вишкіл кадрів, не обходилось без перекосів.

Чи виправила система демократії, незалежності України попередні кадрові помилки? Висловлю особисту думку: ні. Прикладів цього безліч.

Чи об’єктивними були раніше дії партійних органів? Було по-всякому. Завищений подекуди був статус партійних комісій міськкомів та райкомів партії. Займалися вони, як правило, розглядом анонімних листів, різних чуток, усних доносів.

— Переб’ю вас. Кажуть, під партійні жорнова потрапили і ви.

— Що стосується партійного переслідування. Такий факт був. Займаючи керівну посаду, отримавши письмовий дозвіл від керівництва про прикріплення мене до Київського держуніверситету імені 

Т. Шевченка для написання кандидатської дисертації, я потрапив під жахливе шельмування з боку парткому. Почалося з отримання мною другого диплома з відзнакою про вищу освіту. Замість того, щоб їхати на «вечірку», присвячену закінченню вищого навчального закладу, я поїхав на звітно-виборні партійні збори первинної організації. Мене попросили показати диплом, на що я по щирості відгукнувся. Навіть важко уявити і передати, що почалося потім у моєму житті.

Після перевірок декількох анонімок 23 лютого, на день Радянської Армії, зібрали партком, запропонували мені покласти дисертацію на стіл засідань і дати розписку про відмову протягом 20 років її захищати. Лише за цієї умови я міг би залишитися на керівній посаді. У разі незгоди мене звільняли з посади, а також оголошувалась усна сувора догана за грубе порушення етики комуніста. Я обрав останнє і, перейшовши до другої установи, через 7 місяців успішно захистив кандидатську дисертацію. Зла я на організаторів переслідування не затаїв. Було просто за них соромно, бо спричинило це бурхливий громадський резонанс і нещадне засудження їхньої поведінки.

— Що, на ваш погляд, привнесла нового незалежність у політичний устрій України?

— Передусім демократію, політичну свободу, можливість мислити і вільно висловлювати свої погляди. На політичному і державному обрії України з’явилися яскраві особистості, народні «самородки», які через свій безпартійний статус, працюючи науковими співробітниками, юристами тощо, не входили до номенклатури, точніше рознарядки, що визначала можливість претендувати на вступ до лав КПРС. Було започатковано вибори депутатів різних рівнів на альтернативній основі. Я, наприклад, балотуючись по 198-му виборчому округу, перед тим, як бути обраним народним депутатом України, мав змагатися ще із 17 кандидатами в депутати. Тому цілком поділяю конструктивні пропозиції щодо проведення виборів за відкритими списками та за мажоритарним принципом.

— Ви були першим міністром України у справах преси та інформації. Чого вдалося досягти на цій посаді?

— Це був один із найскладніших моїх службових періодів. Величезна відповідальність. Потрібні були конкретні кроки. І вже фактично через місяць за участю Президента, членів уряду України ми запросили до Житомира на відверту розмову головних редакторів газет усіх рівнів, директорів видавництв, поліграфічних підприємств, установ. Протягом двох днів ішла предметна розмова щодо наявних проблем, законодавчого врегулювання галузі, було затверджено пріоритетні напрями її подальшого розвитку.

Виходячи з того, що ситуація у видавничій справі України вимагала ефективних дій, державної підтримки, інакше національне книговидання і преса могли втратити притаманну їм роль потужного джерела нарощування і збагачення інтелектуального потенціалу нації, через три місяці після утворення Мінпресінформу (28 лютого 1995 року) була затверджена «Державна програма розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року».

Ураховуючи відсутність необхідної законодавчої бази, мною перед апаратом міністерства була поставлена жорстка вимога щодо оперативної підготовки необхідних законів. Особисто довелося брати безпосередню участь у розробці, представленні в парламенті та прийнятті значної кількості законодавчих актів, що регламентують діяльність видавничо-поліграфічної сфери, засобів масової інформації, інших суб’єктів інформаційних відносин. Скажу прямо: шлях законотворення для інформаційної, в тому числі для видавничо-поліграфічної сфери ніколи не був вистелений трояндами. Якраз навпаки: писалися наші законопроекти важко, розглядалися в парламенті складно, а приймалося далеко не завжди те, що задумувалося і пропонувалося. Можливо, саме тому ми сьогодні маємо не єдиний простий і зрозумілий законодавчий акт, який урегулював би відносини суб’єктів інформаційної галузі, а низку окремих складних актів, норми яких не завжди спрацьовують в українських реаліях.

У той час, як в Росії, Білорусі зростала видавничо-поліграфічна галузь, в Україні дедалі активніше давали знати про себе прояви корупції, намагання використовувати видавничо-поліграфічну справу у корисливих, власних цілях. Деякі чиновники, скориставшись правовою незахищеністю майже 60 загальнодержавних видавництв і поліграфічних підприємств, вирішили нашвидкуруч здійснити їхню корпоратизацію, а потім приватизувати. Постанова Кабінету Міністрів України не передбачала при здійсненні приватизації збереження профілю поліграфічних підприємств, земля і виробничі площі окремих видавництв становили понад 60 тисяч квадратних метрів. Усе це вимагало ініціювання мною жорстких і непопулярних заходів. Процес приватизації було зупинено. Про це — трохи пізніше.

— Що мала видавничо-поліграфічна галузь до незалежності України і що має тепер?

— Статистика сумна. Напередодні незалежності загальний наклад книжок, надрукованих протягом року, становив 189,5 мільйона примірників. На жителя України припадало 3,7 книжки. Через 20 років, 2010-го, сумарний річний наклад був 45 мільйонів примірників. На одного жителя України припадало лише 0,98 книжки. Для України з її величезним науковим, культурним потенціалом такі показники і тенденції загрожували важкими негативними наслідками, якщо врахувати, що, за твердженням соціологів, для нормального розвитку суспільства на одного жителя необхідно мати 12—14 книжок на рік.

Якщо ви запитаєте, чи можна було мені на посаді міністра зупинити ці негативні процеси, відповідь буде негативна. Надзвичайно напружена була ситуація у Верховній Раді України, набув активного розвитку процес її політизації. Як член уряду, я чотири рази пережив його відставку.

— Усе це зумовило ваші наміри балотуватися до Верховної Ради?

— Мої наміри збіглися із пропозицією земляків, які запропонували мені балотуватися кандидатом у народні депутати України. Скажу одне. Мені не соромно перед виборцями, голоси яких допомогли мені отримати впевнену перемогу на виборах.

Сказати, що тоді було багато проблем в окрузі, —  це майже нічого не сказати. Скажіть, будь ласка, як можна було пояснити на особистих прийомах виборців, чому не виплачуються пенсії, чому відключається електроенергія, яка причина невиплати зарплати працівникам бюджетної сфери, що призвело до закриття дільничних лікарень, чому залишаються незораними і пустують добротні чорноземи, хто розпорядився різати на металолом цукрові заводи, які фактично у всіх відношеннях годували людей, що стане альтернативою ліквідованим колгоспам тощо. За кожним із цих запитань був бурхливий протест терплячої української нації, яка своєю добросовісною, чесною працею, гідною поведінкою мала законне право жити набагато краще.

Усе-таки завдяки спільним моїм зусиллям із тісною співпрацею з міністерствами та відомствами вдалося з державного бюджету України отримати кошти для здійснення чи завершення будівництва багатьох об’єктів, зокрема: завершення спорудження школи в селі Вікнине Катеринопільського району, здачі в експлуатацію шкіл-дитсадків у селах Попівка та Чичиркозівка Звенигородського району, будівництва котельні в місті Тальному, пологового відділення в місті Жашкові.

— Ви очолюєте Всеукраїнську громадську організацію — Асоціацію виробників поліграфічної продукції. Навіщо її було створено?

— Тринадцять років тому керівники дев’ятнадцяти провідних видавництв, поліграфічних підприємств, інших організацій зініціювали створення Української асоціації виробників поліграфічної продукції. 

Аналізуючи процеси, що відбуваються сьогодні у вітчизняній інформаційній сфері і, зокрема, у видавничо-поліграфічній, все частіше доводиться повертатися до витоків нормативної бази, простежувати безперервні зміни й доповнення, а часом і повне переписування законів, покликаних забезпечувати життєдіяльність цілого напряму виробничо-економічного потенціалу країни. Щоб відповісти на численні виклики часу, необхідна реальна й об’єктивна оцінка напрацьованого законодавцем, спокійний і виважений підхід до тривожного та наболілого.

Я вже зазначав, як спритні ділки хотіли здійснити приватизацію 60 загальнодержавних об’єктів видавничо-поліграфічної галузі. Склалася загрозлива ситуація. Ураховуючи це, я, як народний депутат України і президент Асоціації, ініціював прийняття Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», який 7 липня 1999 року на сесії підтримали 247 народних депутатів України.

Слід зауважити, що спроби здійснити «на хапок» приватизацію об’єктів видавничо-поліграфічної сфери без збереження профілю їх діяльності продовжуються до цього часу. Зокрема, деякими законодавцями було здійснено невдалі спроби через законопроекти «Про Державний бюджет України» виключити зі списків поліграфічні підприємства, що не підлягають приватизації, незважаючи на існування закону України від 7 липня 1999 року.

Асоціація предметно переймається питаннями захисту та збереження на посадах досвідчених керівників поліграфічних підприємств, дає гостру відсіч спробам вирішувати їхню долю одноосібно, використовуючи волюнтаризм та вірнопідданість. 

Останнім часом Асоціацією було розроблено пропозиції щодо важливих питань законодавчого забезпечення видавничо-поліграфічної галузі. Зокрема, в Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності надіслано законопроект «Про внесення доповнень до деяких законодавчих актів  з питань регулювання орендних відносин», який передбачав необхідні доповнення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Цивільного кодексу України нормою, яка звільняє підприємства видавничо-поліграфічного комплексу від участі в тендерах, конкурсах стосовно оренди приміщень.

Правління звернулося до комітетів Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, свободи слова та інформації з проханням внести до Закону України «Про єдиний митний тариф» коди на газетний та журнальний папір, який не виробляється в Україні і ввозиться до 1 січня 2015 року на митну територію України для використання у видавничій діяльності на умовах звільнення від оподаткування. У Кабінет Міністрів України було відправлено наше клопотання про здійснення заходів, пов’язаних із проблемою постачання галузі папером, будівництва целюлозно-паперового комбінату. Відповідні доручення Прем’єр-міністра України отримали Мінекономіки, Мінфін, Мінпромполітики.

Окремо слід сказати про поліграфічні виставки. Підкреслимо, що їх проводить Експоцентр України за підтримки Держкомтелерадіо і Асоціації. У них щорічно представлено близько 200 експонентів із різних країн. Загальна експозиційна площа становить близько 15 тисяч квадратних метрів. За оцінкою спеціалістів Експоцентру України, ці виставки виявилися найбільшими серед усіх проведених в Україні. Наприклад, попередня XVІ Міжнародна спеціалізована виставка «Поліграфія-2010», яка відбулася у вересні 2010 року. У ній узяло участь понад 180 експонентів із 11 країн світу.

У зв’язку з ювілеєм незалежності України, користуючись нагодою, хотілося б висловити слова щирої подяки за підтримку адміністрації Президента, Верховній Раді України, її комітетам, фракціям, Кабінетові Міністрів, міністерствам України, Держкомтелерадіо, головам обласних і районних держадміністрацій України. Слова вітання і щиросердечної вдячності Правління адресує всім членам Асоціації — видавництвам, поліграфічним підприємствам, організаціям, установам, їхнім керівникам і трудовим колективам. Твердо переконані, що набутий досвід сумлінної і творчої праці дасть змогу в цей важкий період зробити все можливе для подальшого зростання авторитету видавничо-поліграфічної галузі України.