Громадські організації звинувачують у трагедіях на шахтах «вугільну мафію»
За оперативним даними, фактичний видобуток вугілля підприємствами, що підпорядковані Міненерговугілля, за сім днів серпня становить 709,7 тис. тонн. А це майже на 13 тис. тонн більше від запланованого обсягу. Доведене завдання перевиконано майже на два відсотки, повідомляє прес-служба Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. Максимум брати із шахт намагаються і власники приватних копалень. Громадські організації переконують: у гонитві за показниками та зростанням обсягів видобутку власники забувають стежити за дотриманням безпечних умов праці гірників. Принцип «більше вугілля меншим людом» працює, але, на жаль, недовго.
Знову заговорити про нелюдські умови праці шахтарів змусило одкровення уже колишнього гірника Ігоря Сметаніна. Після трагедії на шахті «Суходільська-Східна» чоловік на камери розповів про все наболіле. Та головне про те, що людей на шахтах, буцімто, використовують як «видатковий матеріал». І аби отримувати хоча б якусь копійку, гірникам подекуди доводиться свідомо йти на смертельний ризик.
— Якщо він сказав неправду, то нехай керівництво шахти доведе це. Пустіть журналістів, нехай подивляться і покажуть громадянам, як воно є насправді, — порадив на вчорашній прес-конференції Юрій Збітнєв, голова політичної партії «Нова сила». — Можливо, є сенс звернутись до пані Карпачової. Нехай спуститься в шахту і подивиться на дотримання прав людей та на їхні умови праці. Адже для багатьох шахта — це не підприємство, а зона, звідки не можна вийти і де доводиться працювати у нелюдських умовах.
Розповідаючи про будні гірників, у учасників прес-конференції вирували емоції. Не добираючи слів, вони наділяли неприємними епітетами представників державної та місцевої влади, власників шахт, і переконували, що більшість із них і є «кістяком» тої самої «вугільної мафії». Остання, мовляв, відверто знущається над людьми і примушує ризикувати власним життям.
— Сьогодні населення, скажімо, Луганської області є навіть не рабами, а смертниками. Вони перебувають у стані заляканої тварини, що готова за 1300 гривень працювати у шахті, — каже Костянтин Ільченко, голова спілки об’єднань громадян «Трудовий рух «Солідарність».
— Якщо гірник не виконує наряд — його карають. Він опиняється перед вибором: виконати роботу чи настояти на правді й завтра опинитись безробітним. Він ризикує, а ми маємо нові вибухи... — каже Микола Козюберда, заступник голови уже згадуваного об’єднання.
Та чи не найбільший біль вугільників — «копанки». Там за здоров’ям гірників взагалі не стежать, а іноді, стверджують учасники прес-конференції, після аварій навіть тіла не дістають. Таких саморобних шахт на Донбасі за сім місяців цього року «задокументували» понад півсотні. Скільки їх досі працює — невідомо. Учасники прес-конференції переконують: трагедії на шахтах триватимуть доти, доки не зміняться пріоритети. І життя людини нарешті переважить вартість тонни видобутого вугілля.
