Ювілейна виставка витинанок відомого художника-графіка, скульптора, геральдика, майстра пластики малих форм Миколи Теліженка спершу відбулася у Черкасах, а нині триває у столичному Музеї Івана Гончара.

У чорнім проваллі яру — шабля кольору калини. Над нею — чубаті голови, що проростають корінням і піднімаються над землею могутнім деревом. У серцевині дерева — кобзар. За його силуетом — помаранчеве сонце...

Важко повірити, що масштабне полотно за поезією Тараса Шевченка «Холодний Яр» не намальоване пензлем. Це — витинанка Миколи Теліженка, гранично точна, прозора, пластична. Як і всі інші роботи, представлені на ювілейній виставці «Коло Миколи».

У витворах талановитого митця вражає не так техніка, хоча вона філігранна й неповторна, як глибока образність мислення, часто несподівана і хвилююча, самобутня українська ментальність, гармонійне поєднання традиції і сучасного самовираження.

— Витинанка — це ніби кохання з першого погляду, — розповідає автор. — Однак, починаючи роботу в цій техніці літ двадцять тому, я й сам не підозрював, куди заведе мене ця вимоглива «панна Витинанка». Мало вивчити її «забаганки», треба було знайти нові символи, знаки, кольори і відтінки. І я шукав ті скарби в народному мистецтві, в спадщині Трипілля і княжої України-Руси, у добі лицарства-козацтва і боротьби за Українську самостійну державу...

Отак на початку 1990-х років у доробку художника з’явилися витинанки «Древо життя», «Народні мотиви», «Ритми Трипілля», «Козак Мамай». Поступово від образної інтерпретації традиційного Микола переходить до унікальних, складних за технікою і образним темпоритмом серій-епопей. У нього, крім ножиць, ножа, долота, з’являється власноруч виготовлений інструментарій. Роботи останніх років: «Велесові перевесла», «Листи з Майдану», полотна за творами Шевченка та інші можна розглядати годинами, «читати» їх як захоплюючу енциклопедію, розгадуючи її глибинну сутність, закодовану майстром у символах, знаках, силуетах.

— Особливу роль у витинанках Теліженка відіграє композиційна побудова та криволінійність ритму, — каже мистецтвознавець Григорій Міщенко. — За допомогою цих складових створюється відчуття метафізичності часу й простору. Я вважаю, що Миколина витинанка — це неповторний синтезований різновид сучасної станкової графіки. Графіки справді інноваційної, що, віриться, знайде визнання далеко за межами України.

Справді, витинанки черкаського маестро викликають захват у всіх відвідувачів виставки, у тому числі, й зарубіжних гостей.

— Своїми вчителями, — розповідає митець, — вважаю народне мистецтво, народну пісню, музику Веделя і Бортнянського, нашу історію, мистецтво рідного мені Трипілля. А веде мене в образотворчості єдина провідна зірка — любов до України. Сенс моєї роботи — утверджувати розвиток образотворчого мистецтва, заявити світові про українську культуру, цікаву, глибоку, модернову.

Нещодавно витончені Миколині витинанки набули й прикладного застосування. Донька художника, дизайнер одягу Олеся Теліженко, створила чудову серію жіночого вбрання під назвою «Татова витинанка» («Голос України» розповідав про успіх Олесиної колекції стилізованого національного одягу).

На цьому, каже «академік витинанки», вони з Олесею не зупиняться. У планах — нові серії, колекції, цікаві проекти. Тож шанувальники прекрасного ще не раз захоплюватимуться новими творчими знахідками мистецького дуету — батька і доньки.

Черкаси—Київ—Черкаси.

На відкритті черкаської виставки разом із донькою Олесею.

Витинанка Миколи Теліженка «Вічний образ».

Фото автора.