Більше 50 тисяч громадян України практично відрізані від світу. Вже майже три роки люди із вадами зору не мають змоги отримувати художню літературу, написану рельєфно-крапковим шрифтом (шрифтом Брайля) і слухати аудіокниги. Чому так склалось? Усе просто — літературу для незрячих перестали випускати.

Ця будівля не впадає в око, хоч і розташована в центрі Києва та є пам’яткою архітектури. Інтер’єр у неї — також більш ніж скромний: обдертий дах та стіни, що й не чули слова «євроремонт». Це — приміщення єдиної в Україні студії, яка опікується проблемами людей із вадами зору: випускає озвучену та брайлівську книгу.

Хоча у даному випадку «випускає» — слово іронічне, адже більшість співробітників, котрі працювали в студії, уже звільнили (із 93 осіб залишилось 29). Парадокс: нині студія отримала нове обладнання, проте не має змоги працювати на ньому. «Ми не впевнені, що взагалі зможемо запустити техніку після того, як вона так довго стояла без роботи. До того ж грошей на утримання обладнання нам, звісно, ніхто не дав. У нас узагалі немає грошей ні на що», — каже директор Республіканського будинку звукозапису і друку Олександр Кімберг.

Для того, щоб хоч мати змогу оплачувати комунальні рахунки, управління будинку звукозапису та друку вирішило здавати свої приміщення в оренду: «Ми «стиснулись», наскільки взагалі це можливо. Все, що лише можна, здали в оренду. І хоч приємного в цьому мало — мати орендаторів у власному приміщенні, проте іншого виходу у нас просто немає», — констатує директор будинку звукозапису.

Довгий час видання художньої літератури шрифтом Брайля фінансувалося на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 7 червня 1999 р. № 983 «Про поліпшення забезпечення інвалідів по зору деякими засобами реабілітації». 

Однак згодом була прийнята ще одна урядова постанова — від 31 січня 2007 р. № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Таким чином, майже три роки тому в країні з’явилося два документи, які регулювали одне й те само питання, але кожен по-своєму. Приміром, постанова від 1999 року не обмежувала коло літератури, яку можна було друкувати за кошти Фонду соціального захисту інвалідів України, а постанова 2007-го давала змогу друкувати літературу винятково для професійної підготовки інвалідів.

Нині вирішено, що Фонд соціального захисту інвалідів може використовувати кошти винятково на випуск спеціальної літератури та аудіозаписів для професійної підготовки інвалідів і на передплату одного друкованого періодичного видання на рік на одного інваліда, а випуск художньої та довідково-пізнавальної літератури залишився поза увагою. Проте навіть на такі потреби станом на липень кошти й досі не дійшли до будинку звукозапису.

«В Україні — 50 тисяч сліпих, і мене вражає те, що вони мовчать про свої проблеми!» — протестує Олександр Кімберг. На його думку, потрібно докладати більше зусиль для того, щоб отримати необхідне. Проте навряд з цією тезою погодиться Президент Всеукраїнської молодіжної громадської організації інвалідів із вадами зору «Генерація успішної дії» Геннадій Євсев’єв. Він знає, що боротьба буває нелегкою, але, незважаючи ні на що, продовжує боротися. Так, «Генерація успішної дії» ще рік тому (26 липня 2010 року) звернулась з листом до Міністерства праці та соціальної політики України з пропозицією, яка могла б поліпшити ситуацію. Отже, мовчання з боку людей з вадами зору немає. Є пасивність влади.