Покататися хоча б раз у вагоні дитячої залізниці було заповітною мрією моїх ровесників. У 60-ті роки, коли в нас було лише по одній улюбленій іграшці, уявити собі, що може існувати СПРАВЖНЯ дитяча залізниця, на якій касири, провідники, стрілочники, ревізори й навіть машиністи — діти, було за межею реального. Заворожувало все: спеціальна форма, в якій хизувалися юні залізничники, вагони, підігнані під дитячий зріст, ввічливість і суворість хлопчиків і дівчаток, які не грали, а були зайняті цілком реальною серйозною справою. А якщо замружитися, то можна було навіть уявити, що ти потрапив в окрему дитячу державу, де казка стала реальністю...
— Дорогу побудували буквально за півроку, — згадує ветеран-залізничник Анатолій Каблуков. — Почали в січні, а закінчили 6 липня 1936-го. Мені тоді виповнилося 10 років. Ініціаторами були комсомольці Дніпропетровського вагонного заводу. Вони хотіли, щоб молодь не тинялася вулицями, а займалася корисною справою. Тоді вона називалася мала Сталінська залізниця. Працювати тут для нас було честю. Я мріяв стати машиністом, але для цього потрібно було пройти навчання, здати слюсарний мінімум...
В Анатолія Агапійовича із залізницею пов’язано все життя.
— Я починав з оглядача вагонів, — згадує він, — потім був провідником, старшим кондуктором, головним кондуктором, черговим по депо і закінчив машиністом паровоза. У 1941-му розпочалася війна, в 1943-му я був призваний до армії й пішов воювати.
Цікаво, що навіть проектуванням дороги займалися винятково діти. Остаточний варіант проекту затвердили комсомольці Дніпропетровського інституту інженерів транспорту (нині — Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту). Дорога розміщувалася практично в центрі Дніпропетровська, у дуже красивому парку імені Валерія Чкалова (нині — парк імені Лазаря Глоби), оточивши ставок і добре вписавшись у комплекс атракціонів. Над ставком естакадою проходить центральна алея парку, і для пропуску лінії дороги побудували два тунелі, яким дали імена Пушкіна та Маяковського. Побудували також дві станції: Жовтеня (нині — Піонерська) — головна станція, де й розташувалося управління дороги, Комсомольськ (згодом Комсомольська) і платформу Депо імені Чапаєва, поруч із якою справді було вагонно-локомотивне депо.
Рухомий склад довоєнної ДЖД був досить незвичайний. На Дніпропетровському вагонному заводі комсомольці під час суботників побудували паровоз, а також шість двовісних вагонів (один із них досі стоїть на ДЖД як пам’ятник). Дорога була обладнана телеграфним радіозв’язком, на станціях — гучномовці. За часи війни вона була практично повністю зруйнована — рейки знято, станції спалено, паровози знищено. Лише вагони дивом удалося повернути на місце. Але вже в 1944 році дорогу повністю відновили. У 1954-му спеціально для неї Дніпропетровський вагоноремонтний завод побудував два напівм’які суцільнометалеві вагони, які дотепер перебувають тут. Їх обладнали електроосвітленням і центральним опаленням від паровоза. У ті роки дорога була єдиною, котра працювала й узимку. Із 1958 року на неї прибув тепловоз ТУ2-172, а також три вагони Pafawag. У 1972 році сюди надійшов ще один тепловоз — ТУ2-134. Із цього моменту паровоз і старі вагони стали використовуватися рідше.
На жаль, далі розвиток ДЖД застопорився — її планувалося подовжити на всю територію парку, до 3—3,5 кілометра, але цього так і не сталося. А на початку 90-х дніпропетровці заледве не втратили свою перлину: було розібрано депо, платформу імені Чапаєва і станцію Комсомольська. Відтоді поїзд не робить проміжних зупинок. Щоправда, в 2001-му було розроблено проект нового депо з великим навчально-культурним комплексом, але й він реалізований не був. Зате капітально відремонтували станцію Піонерська.
Нині дорога працює із травня по вересень у вихідні, а також у період зимових канікул.
Її довжина становить 1,8 кілометра, рухомий склад — два локомотиви, три вагони. За минулий рік на ній проїхалися понад 10000 пасажирів. Квиток для дорослих коштує лише три гривні, а для дітей до десяти років — дві гривні.
Сьогодні на дитячій залізниці вчаться і працюють 720 хлопчиків і дівчаток від 10 до 18 років. Вони приходять на заняття після уроків, у вихідні і в період літніх канікул. Починають роботу із провідників, але кожен, зрозуміло, мріє стати машиністом.
— Вони вивчають повний курс залізничника й освоюють дорослі професії, — каже начальник дитячої залізниці Роман Куриленко. — У 1936 році фахівців транспорту не вистачало, тому й була заснована ця дорога як профорієнтаційний заклад.
Тепер дорога для хлопців, швидше, хобі й цікавий атракціон із присмаком ретро, але свого онука я обов’язково приведу сюди. У цю незвичайну дитячу державу з дорослими законами.
Що очікує Дніпропетровську дитячу залізницю в майбутньому — покаже час.
З ювілеєм її врочисто вітали дорослі колеги — представники Держадміністрації залізничного транспорту України, Дніпропетровської обладміністрації та міськвиконкому, керівництво Придніпровської залізниці і, звичайно, юні залізничники Донецьких, Запорізьких і Київської дитячих залізниць. А діти до ювілею ДЖД отримали солідні подарунки: від Генерального директора Української залізниці Володимира Козака — комп’ютерний клас на десять робочих місць, від Придніпровської залізниці, профспілки залізничників і місцевої влади — комп’ютерну та іншу техніку, необхідну для підвищення професійних знань.
