Є в столичному медуніверситеті одна з базових структур, де готують не просто фахівців, а справжніх професіоналів. Маю на увазі кафедру загальної хірургії №1 другого лікувального факультету. За тривалий час її існування тут зросло кілька поколінь блискучих лікарів-хірургів, котрими пишаються у різних куточках нашої України і за кордоном. І це цілком зрозуміло. Адже поняття «хірург» для кожного пересічного громадянина означає знакову постать у лікувальному закладі. Недарма ж про цих людей у білих халатах казали й кажуть: хірург від Бога, самородок хірургії. Згадаймо хоча б легендарних Миколу Амосова, Олександра Шалімова. Зрештою, нині працює чимала плеяда їхніх талановитих учнів. До тієї когорти, власне, належить доктор медичних наук, професор, завідувач зазначеної кафедри, лауреат Державної премії, заслужений діяч науки і техніки України Олексій Дронов. Про своїх колег розповідає з особливим піднесенням. Пишається тим, що кращі роки життя віддає дивовижній науці — хірургії — цариці багатогранної медицини.
— Олексію Івановичу, знаю, що свого часу в Київській міській десятій клінічній лікарні, де нині ваша кафедра, обстежували одну з молодих пацієнток. У неї напередодні виявили онкологічну пухлину. Та після майстерно здійсненої під вашою орудою операції молода мати не тільки одужала, а й змогла ще народити здорову дитину...
— Дійсно, такий факт був. Це той випадок, коли ми намагалися врятувати навіть приречену людину. Ми були щиро раді за жінку, бо вона зуміла здійснити своєрідний подвиг. Усупереч прогнозам, перемогла грізну недугу та ще й подарувала життя іншій людині. Феномен це чи збіг обставин — важко сказати. Однак, гадаємо, хірурги зробили свою справу на «відмінно».
— А професійна статистика вашого медзакладу ряснить ще подібними прикладами?
— Завжди повторював і повторюю: хірургія, її технічні засоби — не конвеєр. До кожного окремого випадку варто підходити напрочуд делікатно. Адже, коли людина зважується на такий крок, як операція, то лікар автоматично стає відповідальним за її долю, за те, які аргументи шукати в розмові з родичами хворого. Одне слово, маса нюансів.
— Даруйте, а як себе щоразу налаштовуєте психологічно перед наступним етапом?
— Звісно, не слід, мабуть, зациклюватися лише на одній роботі. Гама почуттів у кожної людини — різнобарвна. Але варто досягати позитиву через своєрідний камертон теплих та яскравих емоцій, які я отримую в сім’ї та у спілкуванні з природою. А ще мені імпонує класична музика, із задоволенням малюю.
— Ваші колеги називають вас хірургом від Бога, професором-новатором. Ви зробили тисячі планових операцій. За Вашими плечима — величезна кількість ургентних хірургічних втручань.
— Загалом, приблизна цифра коливається в межах трьохсот п’ятдесяти операцій на рік. Варто зауважити, що поруч йде обдарована зміна. Молоді хірурги вже добре себе зарекомендували в практичній діяльності. Скажімо, гарні спеціалісти будуть з теперішніх п’яти аспірантів. Переконаний, ще двоє, котрі до них нещодавно долучилися, також мають попереду добрі перспективи. Сумлінно виконують свої обов’язки клінічні ординатори. У нас з 1915 року функціонує чудовий хірургічний гурток, де плекають майбутні висококваліфіковані кадри. Це своєрідні додаткові заняття для найздібніших студентів. До речі, тут відбувається й теоретична підготовка слухачів. Майбутні вчені навчаються, як доповідати під час наукових конференцій, опановувати спеціалізовану літературу. Крім того, знайомляться з режимом лікарняного чергування. Під контролем досвідчених старших працівників та за згодою пацієнтів їм дозволяються певні мінімальні хірургічні втручання. Як кажуть, є всі можливості для самореалізації. Тож майбутні абітурієнти, котрі мріють стати хірургами, мають спробувати себе й докласти зусиль, щоб здобувати знання в нашому медуніверситеті імені Олександра Богомольця. Зокрема, в Центрі хірургії печінки, жовчних шляхів і підшлункової залози, де нині працюють наші провідні спеціалісти, здебільшого — вчорашні випускники Київського медуніверситету.
— А чи є у вас, так би мовити, ексклюзивні напрацювання в галузі онкологічної хірургії?
— Безперечно, власні ноу-хау є. Ми застосовуємо найсучасніші наукові технології щодо видалення пухлин та подальшої терапії важкохворих. І маємо чималий багаж оптимістичних результатів. До того ж вивчаємо цінний досвід колег з-за кордону. Постійно обмінюємося свіжою інформацією. Збагніть лишень: хірургія, а тим паче онкологічна — це тонка мембрана, у ній кожен елемент виконує певну функцію. Альтернативи їй нині немає. Але це аж ніяк не означає, що більше не існує інших способів лікування. Просто мусять бути збалансованими всі чинники і винесено найоптимальніший індивідуальний вердикт стосовно кожного пацієнта. Цього, власне, ми й навчаємо майбутню хірургічну еліту нашої держави.
