Для Закарпаття Друга світова війна почалася раніше, ніж для решти Європи. Восени 1938-го від краю «відщипнули» райони з найродючішими землями та найбільшими містами — Ужгород, Мукачеве та Берегове — і приєднали до Угорського королівства. А навесні 1939-го гортіївсько-фашистська армія окупувала всю територію Карпатської України. Восени того ж року почалися масові переходи патріотів «до братів у Росію» — фактично в лабети НКВС. Багато наших краян загинуло на Дону влітку 1942 року і взимку 43-го під Сталінградом — це ті, кого забрали служити до угорської армії і змусили воювати на боці Гітлера. Навесні 1944-го десятки тисяч євреїв було депортовано в фашистські концтабори з метою знищення. Восени 44-го, за постановою Військової ради 4-го Українського фронту № 0036 від 13 листопада, інтерновано військами НКВС близько 23 тисяч душ віком від 18 до 50 років, угорців та німців — і тих, що служили в угорській армії, і тих, хто й зброї до рук не брав. У цих таборах чимало бранців померли. Отже, Друга світова війна забрала життя понад 100 тисяч закарпатців. Неймовірні втрати для невеликого краю!Про це розмовляємо з відповідальним секретарем Закарпатської обласної редколегії Книги Пам’яті, заслуженим працівником культури України Борисом Гвардіоновим (на знімку).
— Борисе Олександровичу, обласна редколегія регіонального відділення Пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України» знаходить і зберігає для нащадків імена людей, яких забрала війна. Як вдається їх знаходити?
— Це багаторічна скрупульозна робота. Вона розпочалася за урядовими рішеннями понад два десятиліття тому — підготовкою і випуском двотомника «Книга Пам’яті України. Закарпатська область». Перший (основний) том цього серіалу вийшов до 50-річчя Перемоги (1995 р.), другий (додатковий) — 1998-го. У цих виданнях увічнено імена уродженців Закарпаття, які загинули в боротьбі із фашизмом. Це січовики й активісти Карпатської України, що полягли в боях проти гортіївської навали в березні 1939 року — 134 осіб; воїни армій інших держав антигітлерівської коаліції, насамперед солдати 1-го Чехословацького армійського корпусу, сформованого на території СРСР (понад 1900 осіб) і чехословацьких частин, що воювали проти фашистів у складі французької та англійської армій у Північній Африці, на Близькому Сході, а потім — на Західному фронті в Європі (54 осіб). Бойові втрати учасників руху опору в західних країнах серед уродженців Закарпаття — близько 300 душ. Найбільше серед полеглих борців проти гітлеризму — добровольців Червоної Армії.
Оскільки закарпатці в роки війни не були громадянами СРСР, вони мали право вступати в Червону Армію лише як добровольці.
Отже, 20200 переважно молодих краян восени 1944 року записалися до Червоної Армії. Не повернулося з фронту майже п’ять тисяч — кожен четвертий!
Джерела інформації — найрізноманітніші. Насамперед — архіви. Ми багато працювали в Державному архіві Закарпатської області та обласному архіві РАГСу в Ужгороді, в Центральному архіві Міноборони СРСР (Подольськ), в архіві Міноборони колишньої Чехословаччини в Празі, в Архіві особового складу Чехословацької армії (Трнава, Словаччина). Встановили плідні зв’язки з деякими архівами Франції, Угорщини, Росії, Ізраїлю. Користувалися й іншими джерелами. Насамперед, це списки загиблих, надіслані нам з міських та районних військкоматів та органів місцевого самоврядування. Також вивчали документальну литературу про участь закарпатців у тій війні. Дуже допомогли ентузіасти-пошуковці, підтримуємо постійні контакти з сільрадами та іншими органами місцевого самоврядування.
— Що це за видання — обласна Книга Скорботи?
— Після випуску двотомника «Книга Пам’яті України. Закарпатська область», редколегія організувала роботу над підготовкою нового багатотомного історико-меморіального серіалу — «Книга Скорботи України. Закарпатська область». Тут належить увічнити імена жертв війни — уродженців Закарпаття з числа мирних мешканців. Таких у нашій області набагато більше, ніж увічнених у Книзі Пам’яті.
Переважна більшість жертв війни й окупації — серед єврейського населення.
Навесні 1944 року, коли радянсько-німецький фронт наблизився до Західної України, за наполяганням гітлерівців у нашому краї всіх громадян єврейської національності — від немовлят до дев’яносторічних — жандарми зігнали в нашвидку створені гетто. В Ужгороді такі гетто окупаційна влада розташувала в цехах і печах цегельного заводу та на території складу деревини.
Люди жили в жахливих умовах. Доїдали те, що встигли взяти з собою або те, що їм нишком перекидали через огорожу ужгородці.
Незабаром бранців колонами погнали на залізничну станцію й вивезли для знищення в концтабори, головним чином — «Освенцім» і «Біркенау», а також «Треблінку» і «Штуттгоф», «Бухенвальд» і «Берген-Белзен», «Маутхаузен» і «Ебензее».
Внаслідок наполегливої пошуково-дослідницької роботи з 2002 року редколегія щорічно спромоглася видавати томи обласної Книги Скорботи. Хочу зазначити і наспупне. В Єрусалимі (Ізраїль) уже давно працює Інститут Яд Вашем, який збирає відомості про жертви Голокосту. 2002 року ми налагодили контакт з цією установою. На наше прохання, Інститут надіслав матеріали, що стосуються нашого краю. Їх використано при підготовці семи основних томів Книги Скорботи. Восени минулого року редколегія, через ужгородський єврейський благодійний фонд «Хесед Шпіра», одержала з Єрусалима додаткові матеріали, зібрані в Інституті за останні роки — понад три з половиною тисячі персоналій. Подальші пошуки в фондах Державного архіву Закарпатської області та інших архівах також виявили чимало нових імен.
Тому вирішено підготувати ще два додаткових томи — восьмий, що побачив світ нинішнього року, й дев’ятий.
— Ви сказали, що чи не найбільше жертв зазнало єврейське населення...
— Неможливо без болю в серці читати сторінки Книги Скорботи... Відкриємо, наприклад, новий, восьмий, том. Чим завинила перед окупантами вісімнадцятирічна Юдіта Баумель з Мукачевого, котру вбили в фашистському концтаборі «Равенсбрюк» на початку 1945 року? Її землячці Леах Розман виповнилося лише три роки, коли її було отруєно в газовій камері концтабору «Біркенау»... А мукачівець Зеліг Вайнбергер зустрів смерть в «Освенцимі» у вісімдесят п’ять... Яку загрозу режимові міг становити цей дід, що йому окупанти не дали померти своєю смертю?! Разом з ним загинула і дружина, Рівка Вайнбергер — у вісімдесят два... А школяру Бернату Давидовичу було лише чотирнадцять... Ліля Шайович народилася в Хусті 14 липня 1940 року, а загинула у фашистському концтаборі влітку 1944-го... Еліягу Вайс з селища Батьово, що на Берегівщині, народився в квітні 1943 року, а вбитий в «Освенцімі» в червні 1944-го. Як і однорічна Рейзл Якоб із с. Веряця, Виноградівського району. Така ж трагічна доля настигла й ужгородця Тібора Хоніга. Він загинув у газовій камері 19 травня 1944 року — у день свого народження — окупанти дали йому можливість прожити на білому світі два роки! Мукачівець Йожеф-Мордехай Азріелович зустрів свій останній день в «Освенцімі» у віці 74 роки. Там були знищені фашистами і Естера Ліберман, 1940 року народження, її одноліток Лауб Бергер з с. Великі Ком’яти, Агарон Гелб, 1941 року народження, з с. Онок, Ігнац-Бер Барухович, 1867 року народження, з с. Чепа, Виноградівського району. Безпощадний трагічний мартиролог можна продовжувати...
— Війна свої жертви обирала не лише за національністю...
— Так. Українці Іван Глюдзик, Василь Присташ, Андрій Цоцко і Федір Яночко із с. Анталовці, що на Ужгородщині, були мобілізовані до угорської армії і пропали безвісти у вирі війни. А їхній односелянин угорець Вінце Яворський загинув на фронті як вояк угорської армії 23 квітня 1944 року. Загинули в боях на Дону в складі угорської армії Василь Голяк, 1905 року народження, і Михайло Лемко, 1908 року народження, з с. Бороняво, Хустського району. А їхні земляки брати Йосип Юрійович і Михайло Юрійович Клованичі були вояками угорської армії, але загинули не на фронті, а в фашистському таборі в Тимішоарі (Румунія) в 1943 році. За даними обласної Книги Скорботи, загалом таких людей — понад три тисячі. Густав Соколцаї з м. Берегове помер у радянському таборі військовополонених у Сваляві 6 березня 1945-го. Ми знайшли імена майже 1900 закарпатців, які померли в радянських таборах військовополонених!
Були і жертви серед мирного населення внаслідок бойових дій. Так, Ференц Тюх загинув при бомбардуванні Чопського залізничного вузла 16 серпня 1944 року, а Міклош Данцветей — також при бомбардуванні 7 жовтня того ж року. Всього, за нашими даними, таких жертв понад 350. Понад 200 мирних жителів вбито окупантами з різних причин. Так, добре відомий у Закарпатті патріот Іван Рогач із селища Великий Березний був страчений фашистами 7 лютого 1942 року в Бабиному Яру в Києві. Андрій Гашпар і Федір Нілабович із селища Воловець вбиті окупантами в рідному краї під горою Бозьова. А Ганна Дмитрівна Глеба з с. Сойми, Міжгірського району, застрелена угорським солдатом, коли брала воду з криниці, за порушення комендантської години в жовтні 1944-го...
Подібні сумні відомості в томах обласної Книги Скорботи можна прочитати майже по кожному населеному пункту...
— А як зараз триває ця робота?
— У восьми томах серіалу «Книга Скорботи України. Закарпатська область» увічнено понад 90 тисяч жертв війни та фашистської окупації. Із понад 100 тисяч. Тепер редколегія готує заключний, дев’ятий, том обласного серіалу, де будуть оприлюднені нові імена. Вважаємо своїм громадянським обов’язком зробити так, щоб жоден краянин, що загинув або пропав безвісти на війні, не залишився забутим!
Бесіду вів Василь НИТКА.
Ужгород.
Фото автора.
