17 жовтня у всьому світі відзначають як День боротьби з бідністю. Ця дата для сьогоднішньої України логічно продовжує Всесвітній день дій за гідну працю, який відзначався 7 жовтня.
Про те, що нині турбує профспілки як найчисленнішу громадську організацію, які вимоги вони висувають владі, ми бесідуємо з Головою Федерації профспілок України Григорієм ОСОВИМ (на знімку).
«До категорії бідних в Україні треба віднести майже 70 відсотків населення»
— Григорію Васильовичу, останнім часом дедалі гучніше чути голос профспілок як захисників соціально-економічних прав та законних інтересів людини праці. Так, з ініціативи Федерації профспілок України 7 жовтня в Києві відбувся Всеукраїнський форум профспілок «За гідну працю та добробут людини». Наскільки, на ваш погляд, ця тема нині актуальна для України?
— Почну з того, що Всесвітній день дій за гідну працю відзначається українськими профспілками починаючи з 2008 року, коли його було встановлено на міжнародному рівні. Цього дня трудящі вчергове нагадують урядам і роботодавцям про необхідність економічного зростання і соціального розвитку на засадах гідної праці, в центрі якої має бути людина.
У вересневій доповіді для «Групи двадцяти», підготовленій Міжнародною організацією праці, Організацією економічного співробітництва та розвитку і Світовим банком, зазначається: «Зростання зарплат значно відстає від зростання продуктивності праці в більшості країн «Групи двадцяти». Відновлення економічного зростання також залежить від відновлення попиту, а це, в свою чергу, вимагає активнішого створення робочих місць і зростання заробітної плати».
Звичайно, що ці рекомендації стосуються й України, в якій світова фінансово-економічна криза, економічне протистояння з Росією і військовий конфлікт на сході країни значно ускладнили становище трудящих, пенсіонерів, інших соціальних верств. Це зазначає також ООН, указуючи на те, що в Україні є чимало проблем із дотриманням економічних, соціальних та культурних прав.
За офіційними даними, майже 30 відсотків населення України перебуває у стані бідності. А за критерієм бідності, встановленим Світовим банком, який дорівнює денному споживанню у три долари США, до категорії бідних в Україні треба віднести майже 70 відсотків населення.
— Тобто грубо порушується право більшості членів суспільства на доступ до життєво необхідних ресурсів, до національного багатства?
— І водночас органи влади не забезпечують реального виконання взятих Україною на себе міжнародних зобов’язань та норм національного законодавства. Насамперед це стосується забезпечення права на працю, зокрема молоді. Уже тривалий час влада та підприємці не можуть подолати таке ганебне явище, як заборгованість із виплати заробітної плати, загальна сума якої на 1 вересня цього року сягнула 1 мільярда 424 мільйонів гривень! Зростає і кількість працівників, які не отримують вчасно зарплату.
Про все це ми говорили на своєму форумі. До речі, у ньому взяли участь міністр соціальної політики, голова національної тристоронньої соціально-економічної ради Людмила Денісова, голова Комітету Верховної Ради з питань праці і соціальної політики Петро Цибенко, керівник Гуманітарного управління АПУ Юрій Рубан, представники інших органів влади, голови громадських рад міністерств, соціальні партнери.
Надіслали ми запрошення і главі адміністрації Президента Борису Ложкіну із пропози-цією презентувати перед такою поважною аудиторією громадянського суспільства, яка об’єднує 10 мільйонів працівників, студентів, ветеранів праці з усіх регіонів і галузей економіки, Стратегію реформ-2020, ініційовану главою держави. Але, як бачимо, не знайшлося на це чи часу, чи кому доручити.
Ми сподівалися, що участь у форумі візьме і виступить Прем’єр-міністр України, оскільки до уряду накопичилося найбільше запитань. Тим паче що за півроку своєї діяльності Кабмін так і не зустрівся із профспілками. Проте й тепер цього не сталося.
«Чому така зневага до людини праці?»
— Як відомо, гострою залишається і проблема забезпечення умов і безпеки праці на робочих місцях. Яка ситуація у цій сфері нині?
— На «трудовому фронті» щорічно гинуть унаслідок травмування та аварій 1300 працівників, 7000 стають інвалідами, тисячі отримують професійні захворювання. Тому скорочення фінансування охорони праці, урізання матеріального відшкодування потерпілим та членам сімей загиблих на виробництві, ліквідація санаторно-курортного лікування, як це пропонує уряд законопроектом №5080, на тлі посилення соціального захисту учасників АТО, викликає у трудящих справедливі запитання: чому така зневага до людини праці?
Інша проблема — це згортання державного нагляду у сфері праці під гаслом дерегуляції, тоді як 5 мільйонів працівників, або кожен третій, працюють нелегально, без законного захисту та охорони праці. У цій сфері обертається майже 200 мільярдів гривень тіньової заробітної плати. Державі не сплачуються податки і єдиний соціальний внесок, тому не вистачає грошей ні на пенсії, ні на соціальні виплати. А відтак податковий тягар дедалі більше перекладається на легально працюючих, чисельність яких щороку зменшується і становить уже майже 10 мільйонів, які фактично мають забезпечувати прожиття собі і решті 35 мільйонам населення. Ось чому профспілки вимагають від уряду активації дій із детінізації економіки та легалізації трудових відносин. Але реальних кроків поки що не видно.
На цьому тлі зростає кількість порушень і безпосередньо роботодавцями. У першому півріччі профспілковими активістами зафіксовано понад 700 тисяч порушень прав працівників, що вдвічі більше, ніж за весь 2013 рік.
Щоденно до профспілкових органів надходить багато повідомлень, заяв, звернень щодо наступу на права працівників, а саме: скорочення чисельності, урізання зарплат, обмеження соціальних гарантій і зобов’язань за колективними договорами, підвищення цін і тарифів, які подаються владою і бізнесом як неминучі жертви в умовах, що склалися. Тільки сам реєстр порушення прав займає 29 сторінок.
«Знімають, як то кажуть, останню сорочку...»
— Але сьогодні доволі часто лунають заклики трохи зачекати, не критикувати владу, бо «ви ж розумієте — у країні війна»...
— Звичайно, профспілки добре розуміють, в якій вкрай складній ситуації перебуває держава, а також важливість прийняття невідкладних заходів для вирішення першочергових проблем, пов’язаних із військовими діями на сході країни. Сьогодні як ніколи необхідні єдність та згуртованість суспільства.
Тому і в березні, і в липні цього року, коли «пакетом» приймалися законодавчі акти обмежувального характеру, збільшувалося оподаткування доходів, профспілки утрималися від публічної критики влади та протестних дій виключно з розуміння обставин, що йде війна і головна увага суспільства привернута до того, як допомогти країні захистити територіальну цілісність і незалежність. До речі, ФПУ та наші організації теж надають значну гуманітарну допомогу військовим.
Нині досягнуто, хоча і крихкого, миру, а точніше — перемир’я. Профспілки підтримали план дій Президента в цьому напрямі. Але влада не повинна забувати про долю й тих, хто на заводах, ланах, в навчальних закладах, лікарнях щоденно виконує свій трудовий обов’язок, забезпечуючи потреби населення та створюючи ресурси для оборони країни і життєзабезпечення військових.
Тому третій пакет обмежувальних заходів, який міститься в урядових законопроектах, поданих до Верховної Ради України 15 вересня, а вони стосуються податкової, бюджетної політики, реформування системи соціального страхування, викликав хвилю обурення. У Мінфіні для подолання фінансової кризи додумалися навіть ліквідувати 0,3 відсотка відрахування роботодавців на культурно-масову і фізкультурно-оздоровчу роботу в трудових колективах. Знімають, як то кажуть, останню сорочку.
— А що в цій ситуації пропонують профспілки?
— Члени профспілок вимагають від своїх організацій використати всі законні засоби протидії наступу на трудові і соціальні права працівників. До того ж вони справедливо ставлять запитання: чи хоча б такі самі рівнозначні жертви несуть власники підприємств та олігархи? Бо тільки один факт вивезення ними з України з початку року 9 мільярдів доларів США капіталу свідчить явно не про українську і державницьку позицію. Тоді як інвестиції у вітчизняне виробництво — у п’ять разів менші.
Намагання профспілок використати механізми відвертого соціального діалогу з тих чи інших питань, їх публічного обговорення, на жаль, не знаходять відгуку в соціальних партнерів.
Із прикрістю доводиться констатувати, що уряд продовжує практику попередньої влади, яка приймала кулуарні рішення з найбільш суспільно чутливих питань.
Утаємниченість переговорів з МВФ і безапеляційність виконання його вимог, непрозорість формування бюджету країни на 2015 рік, невиконання зобов’язань уряду за діючою Генеральною угодою не дають підстав говорити про нього, як про відповідального соціального партнера.
Не додають оптимізму й урядові прогнози щодо стану економіки і подальшого заморожування реальних трудових доходів у 2016—2017 роках. Такі прогнози ніяк не відповідають завданням, визначеним Президентом у Стратегії-2020 щодо подвоєння національного доходу на душу населення.
«Потрібен ефективний і продуктивний соціальний діалог»
— Які ви бачите шляхи розв’язання актуальних соціально-економічних проблем? Якою має бути тут роль профспілок?
— Як бачимо, проблем у сфері праці накопичилося більш ніж достатньо. І реформи — неминучі. Проте, як підкреслив Президент, для реалізації таких реформ необхідна консолідація всіх гілок влади, бізнесу і громадянського суспільства. Тому ми звертаємося до уряду, до Президента з пропозицією задіяти Національну тристоронню соціально-економічну раду до обговорення перспектив розвитку України, забезпечити тісну взаємодію цього тристороннього органу з Національною радою реформ. На жаль, наша пропозиція щодо введення представника профспілок до цієї ради була невмотивовано відхилена адміністрацією Президента. Така само доля спіткала і пропозицію Спільного представницького органу роботодавців.
Профспілки виявляють готовність до цієї роботи. Однак потрібен результативний соціальний діалог для того, щоб у цей складний для країни час не розбурхувати ситуацію, а докласти зусиль для стабілізації і спрямування економіки на шлях сталого розвитку і підвищення на цій основі рівня життя людей.
Бесіду вів Олексій ПЕТРУНЯ.
