•  Із досьє «Голосу України» 

Кармазін Юрій Анатолійович — народний депутат України ІІ, ІІІ, ІV та VІ скликань Верховної Ради України, голова Партії захисників Вітчизни, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, у минулому — голова Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю та корупцією. За період депутатської діяльності ним розроблено 130 законопроектів, його законодавчі пропозиції високо цінуються практично у кожному питанні порядку денного пленарних засідань. За видатні заслуги в законотворенні йому присуджено Диплом лауреата «Премії імені Ярослава Мудрого». Високий авторитет фахівця-юриста, державного діяча та політика визнано суспільною повагою до нього.

— Юрію Анатолійовичу, як можна кваліфікувати дії тоді ще військовослужбовця М. Мельниченка, який, охороняючи Президента України, одночасно здійснював запис і прослуховування його розмов у службовому кабінеті?

— З кожним днем стає очевидним, про що я неодноразово заявляв: «Мельниченко вже 10 років у своїх промовах і виступах у ЗМІ свідчить проти себе, підтверджуючи, що він за ознаками злочину не тільки порушив присягу військовослужбовця, а й зрадив своїй Вітчизні, розголосив державні секрети і дав можливість розкрити державну таємницю. І що особливо вражає — знаходить покровителів в особах колишнього Генпрокурора С. Піскуна, нинішніх слідчих і прокурорів, які навіть визнають доказами його незаконно отримані записи в кабінеті Президента України. Хіба це не яскравий приклад для громадян України, військовослужбовців: «У нашій державі можна заробляти у будь-який спосіб, навіть прослуховуючи службові розмови Президента, і за такі дії ви ще можете отримати Зірку Героя України і за великі гроші вигідно продати такий шпигунський продукт». Сподіваюся, це розуміє чинний Президент України. Адже тоді для чого потрібна державна охорона таємниць і осіб, які мають цей статус?

— Як можна кваліфікувати вільне перебування Мельниченка на території України, коли за ним Генпрокуратура закріпила цілий мобільний контингент охоронців на чолі з підполковником спецзагону «Альфа», а він навіть у нічних ресторанах Києва перебуває під їхнім захистом?

— Дійсно, громадяни України бачать абсурдність ситуації і дивуються: як можливо витрачати кожен день за вказівкою Генпрокуратури кошти державного бюджету. Це для того, щоб Мельниченко жив у спокої, а коли треба погуляти чи порибалити — всюди озброєні охоронці. Це означає, що комусь серед можновладців Мельниченко дуже потрібний у політичних маніпуляціях проти Литвина, Медведєва і зараз вже проти Путіна, якого на веб-сайті «Новые регионы» Мельниченко визнає причетним до злочинів у Росії. На що тоді сподіватися у встановленні дружніх відносин України з Росією? Дивна ситуація, коли свідків, які прямо вказують на мафіозні клани, організовану злочинну діяльність, корупцію у владних органах, ніхто не охороняє і не захищає, а того, хто розголошує державні таємниці, який навіть «ховався у шафі» (оце вам охоронець) президентського кабінету, пильно обслуговують офіцери спецслужби. До речі, у цивільному процесі, який зараз відбувається щодо захисту честі та гідності громадянина Литвина В. М., свідками на боці Мельниченка суддя Ю. Грибанова визначила Мороза, Кузьміна, Омельченка, яким, мабуть, відомо про таємну «законну» шпигунську діяльність Мельниченка? Чи вони будуть свідчити, як він робив достовірні записи між Кучмою і Литвином? Може, все-таки з’ясується, ким насправді був екс-охоронець Мельниченко?

Постає логічне запитання: в якості чого можна використовувати так звані «плівки Мельниченка»?

Роль Мельниченка та його «плівок» у розслідуванні справи вбивства журналіста Г. Гонгадзе ще треба ретельно виявити не тільки криміналістичним шляхом. Відомий професор з Харкова В. Журавель на сторінках «Голосу України» дав обґрунтований правовий висновок про те, що здобуті незаконним шляхом записи розмов у кабінеті Президента України органи досудового слідства не можуть визнавати законним доказом і це має визначатися тільки судом.

— На засіданні Верховної Ради України ви оголошували звернення, яке підписали 106 народних депутатів. Скажіть, будь ласка, в чому полягає його суть та що спонукало до його написання?

— 20 квітня 2011 року з трибуни Верховної Ради України мною було проголошено запит до Генерального прокурора України від імені 84 депутатів різних фракцій щодо притягнення до кримінальної відповідальності гр. М. Мельниченка з обставин, які становлять загрозу національній безпеці України. В цьому запиті ми поставили питання про скасування постанови Генерального прокурора України С. М. Піскуна від 1 березня 2005 року по кримінальній справі № 49-945 за обвинуваченням М. Мельниченка у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 328, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу України, яка була закрита на підставі п. 2 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України та ст. 39 Кримінального кодексу України.

Ми звертали увагу на те, що кримінальна справа була закрита без жодного допиту М. Мельниченка, який 15.02.2001 р. був притягнений до кримінальної відповідальності як обвинувачений у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 67, ч. 3 ст. 166, ч. 1 ст. 194 Кримінального кодексу України, а 19 жовтня 2001 р., у зв’язку зі вступом у дію Кримінального кодексу в новій редакції, була закрита кримінальна справа на підставі ч. 3 ст. 125 Кримінального кодексу України і змінено обвинувачення на передбачені ч. 2 ст. 328, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу України.

Зокрема, у вказаній постанові було зазначено, що: «Мельниченко М. І., хоча і не безпосередньо допитаний по справі, однак, у своїх неодноразових публічних виступах, заявах та інтерв’ю вказував на те, що ... діяв виключно в інтересах суспільства та фізичних осіб, яким могла бути заподіяна шкода, тобто, виконував свій громадський обов’язок по захисту прав та свобод людини та громадянина, передбачених ст. ст. 21 — 68 Конституції України». Ми вимагали дослідити обсяг і зміст відомостей, що становлять державну таємницю, якими заволоділи невстановлені особи разом з М. Мельниченком, дослідити питання про те, чи передавалась ця інформація, яка становить державну таємницю, до іноземних спецслужб під час перебування в цих країнах і зустрічей з представниками цих служб.

Поза увагою слідства також опинились провокації щодо розповсюдження інформації про нібито продаж Україною «кольчуг» — систем радіолокаційного спостереження до Іраку, внаслідок яких Україною було втрачено низку міжнародних контрактів, що призвело до значних економічних втрат.

Отримавши від Генерального прокурора України брутальну відписку, в якій повідомлялося про факт закриття справи без будь-якого вмотивування, 3 червня 2011 року від імені 106 народних депутатів я звернувся до Генеральної Прокуратури із запитом виконати свій конституційний обов’язок і проінформувати суспільство про те, кому було вигідно оприлюднення цілком таємної інформації про доповідь керівника Служби безпеки України Л. Деркача Верховному Головнокомандувачеві Збройних Сил України щодо вербовки Генерала ГРУ Російської Федерації, інформації про прослуховування посольств держав—учасників НАТО, а також інформації, яка стала відома з оприлюдненої доповіді керівника контррозвідки України І. Смішка щодо чиновниці ЦРУ в США, яка співробітничала з українськими спецслужбами.

У своєму запиті ми підкреслювали, що в результаті поширення неправдивої інформації щодо продажу в Ірак систем радіолокаційного спостереження «кольчуга» до цього часу український оборонний комплекс не піднявся з колін, а Україна отримала політичну ганьбу, економічний колапс оборонно-промислової галузі, в якій працювало понад півмільйона осіб, усунення України з числа найвпливовіших гравців на міжнародному ринку військових озброєнь. Без оголошення війни ми отримали практично знищення заводів, що виробляли найкращі в світі ракети, літаки, танки, іншу високотехнологічну зброю. Обездолились сім’ї українських розвідників, зданих екс-охоронцем.

Україна на довгий час зіпсувала свої відносини з НАТО, не кажучи вже про встановлення більш тісних стосунків!

Що, в цих діях нема ознак злочину, передбаченого ст. 111 Кримінального кодексу України «Державна зрада»? Адже під нею Закон розуміє діяння, умисно вчинені громадянином України на шкоду суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Наявність чи відсутність в діях М. Мельниченка ознак цього злочину взагалі не перевірялась ні Службою безпеки України, ні Генеральною прокуратурою України.

Ми вважали, що, не зробивши цього, Генеральна прокуратура України та СБУ проявили злочинну недбалість до виконання своїх обов’язків та з’ясування і усунення обставин, які становлять загрозу національній безпеці України. При цьому мова не йде про конкретних керівників цих органів — вони неодноразово змінювались, а йдеться про невиконання своїх функцій найсерйознішими державними інституціями.

З моменту оприлюднення перших записів сьогодні вже достовірно встановлено, що значною частиною інформації, яка шкодила нашій обороноздатності, просто банально торгували.

Очевидно, в декого є наміри ще далі погіршити економічну ситуацію в Україні. Бо інакше, як розуміти, що в той час, коли Україна веде переговори з Російською Федерацією про зниження ціни на газ, у причетності до злочинів звинувачуються Президент і Прем’єр-міністр цієї країни. З 27.03.2011 року в причетності до цієї справи був також звинувачений Президент сусідньої держави. Суспільству було повідомлено, що, цитую: «Мельниченко Миколі Івановичу пропонували сто мільйонів доларів від замовників убивства. Це факт. Також фактом є те, що курирував ці переговори Голова Адміністрації Президента Росії Д. Медведєв у 2004 році. Це також встановлений факт», кінець цитати. Цитую по сайту «Обозреватель».

Це що, повідомлення про злочин, чи початок передвиборчої кампанії в Російській Федерації напередодні візиту в Україну іншого кандидата в Президенти Росії Прем’єр-міністра Путіна В. В.?

— У цій справі є правовий бік, моральний і політичний. Скажіть, будь ласка, як на вашу думку, чи можна розглядати плівки не лише як доказ, а взагалі як першоджерело усієї ситуації?

— Безумовно, факт організації прослуховування найвищого кабінету є першоджерелом ситуації і за певних умов так звані «плівки» можуть бути доказом. Хоча, на мій погляд, абсолютно достатньо доказів, які свідчать про те, що Мельниченко «працював» у групі осіб, які, безперечно, ставили перед собою серйозну мету — очевидно, встановлення тотального контролю, ні, не над Кучмою — над Україною.

Зі свідчення Ю. Швеця, колишнього офіцера Першого Головного управління КДБ СРСР (зовнішня розвідка), для легалізації злочинів був застосований магнітофон «TOSHІBA», але всі файли DMR формату були датовані одним днем. Тобто абсолютно очевидно, що для записів використовувалася стаціонарна апаратура. Цей же Швець в Україні більш відомий під псевдонімом Петро Лютий, як один із засновників сайта «5-й елемент», на якому опублікував транскрипти так званих «плівок».

У своєму інтерв’ю Євгену Лауеру від 25 квітня 2005 року на сайті http://trіbuna. com. ua/ Юрій Швець зробив висновок, що ... «В Украине имел место заговор с целью захвата государственной власти... Основным элементом заговора было прослушивание. Оно нужно было для получения информации, а потом она должна была быть выброшена и последовать определенные действия. В частности, с Гонгадзе и Кучма был бы вынужден покинуть свой пост, и этот пост должен был занять другой человек». Швець також засвідчив, що по серійному номеру на SMART-карті запису розмови по «кольчузі». Він з’ясував, що вона зроблена в 2002 році, а не у 2000-му.

Також він засвідчив, що по справі П. Лазаренка Мельниченко відмовив Великому Журі Сан-Франциско в наданні записів, посилаючись на те, що вони — у Швеця. Але їх у того взагалі не було. В тому ж інтерв’ю зафіксовано, «что 11 апреля он не отдал записи американскому суду, поскольку их у него якобы не было. А 20 апреля Фельтшинский уже выписал первый чек за эти самые записи, то есть для судьи у Мыколы не оказалось записей, а через девять дней частному лицу и за деньги — пожалуйста... Мыкола намеренно обманул Большое Жюри, то есть совершил второе тяжкое преступление», конец цитаты.

Нагадаю, що першим серйозним кримінальним злочином Швець вважав фальсифікацію речових доказів по кримінальній справі.

Також Швець засвідчив і підтвердив це слідчим Генеральної прокуратури України, що «... зафиксированная встреча в первой неделе августа 2000 года в Москве, где обсуждался этот пленочный вопрос — это еще до того, как Гия исчез. На этой встрече присутствовал Фридман, «Альфа Групп» и Петр Авен, из той же «Альфа Групп». — И Мороз? ... Об этом ходили слухи года два назад. Была даже информация, что перед решением предать содержание пленок гласности тогда, осенью 2000-го, Мороз летал в Москву на встречу с Примаковым. Он, правда, уже не был шефом СВР в то время. — (небольшая пауза) и Мороз. Обсуждался вопрос о том, что «Альфа Групп» финансирует это дело».

Швець також засвідчив, що закриття сайта «5-й елемент», який був надзвичайно відомий в Україні і про причину закриття якого нічого не повідомлялось, відбулося через погрози Б. Березовському.

Дуже дивно, що вперше так звані «записи» потрапили в Генеральну прокуратуру України від людей російського олігарха 

Б. Березовського аж у жовтні 2005 року. Очевидно, що відповідь на запитання, чому сам М. Мельниченко не надав матеріалів правоохоронним органам, треба шукати у тих, з ким він у той час контактував. Так, в інтерв’ю Юрія Фельтшинського, громадянина США, консультанта Фонду громадянських свобод, даному «Московскому комсомольцу» 15 грудня 2005 року, можна прочитати: «Мы предполагали, будто Мельниченко готов к обнародованию содержимого пленок. Однако он выступил категорически против сотрудничества с Генеральной прокуратурой Украины, пока при власти старый режим. Тот режим уже год как сменился, но Мельниченко не хочет давать показания! Он вообще не хочет ни с кем сотрудничать, ни по «кассетному скандалу», ни по «делу Гонгадзе»... Пленки, которые он так старательно рекламировал, мы отдали в Генеральную прокуратуру Украины без него, информацию, которая накопилась за все эти годы, мы также сделали максимально доступной...».

— Як один із авторів Кримінального кодексу України, я стверджую, що дії людини, яка складала присягу на вірність, а сама вчиняла протилежне, були державною зрадою. Причому, з наймеркантильніших інтересів — комерційного продажу таємниці.

Після мого виступу в парламенті я отримав підтвердження того, що ще 28 липня 2001 року(!) 

М. Мельниченко підписував угоди «щодо придбання у нього ексклюзивного права представляти його і використовувати в засобах масової інформації, видавництвах, кіно і інших напрямах комерційної діяльності аудіозаписів, зроблених ним у період роботи охоронцем Президента України Л. Кучми».

— Тоді постає логічне запитання: кому вигідно дестабілізувати політичну атмосферу країни?

— Як тоді у 2000 році, так і зараз дестабілізація в Україні була вигідна як спецслужбам окремих держав, так і групам українських олігархів, які співпрацюють зі спецслужбами цих держав, але, крім усього, мають свої власні інтереси з перекачування народного майна у свої кишені та контролюють політичні сили, які забезпечують реалізацію їхніх планів. Безумовно, це не відповідає національним інтересам України.

— Чи є виправданим залучення до справи, незалежно від її рівня, свідками правників, політиків?

— За змістом Кримінально-процесуального Кодексу України свідком може бути особа, якій відомі обставини, що відносяться до справи. Таким чином, її так званий статусний рівень значення не має. Інше питання, що вони можуть бути допитані виключно по обставинах, які підлягають встановленню по конкретній справі. Але у нас небагато суддів та прокурорів, хто знайомий саме з цією вимогою законодавства.

— Які дії, на ваш погляд, повинні були вчинити правоохоронні органи з огляду на резонанс «справи Мельниченка»?

— Насамперед мають бути встановлені всі особи, які причетні до справи прослуховування, встановлені мотиви, з яких вони це здійснювали, а також встановлено обсяг і зміст відомостей, що становлять державну таємницю, яка видана цими особами представникам іноземних держав, іноземних організацій або комерційним установам чи особам.

Цікавий висновок зробив Володимир Цвіль у своїй книзі «У центрі касетного скандалу», де він, за його зізнанням, скинув «колосальний вантаж відповідальності, насамперед перед власною совістю». Він дійшов висновку, що «від дискредитації Л. Кучми отримали користь Росія та олігархічні клани України... Побудована Кучмою система противаг у зовнішній та внутрішній політиці розвалилася, як хатинка з карт... Усі кадрові перестановки в період касетного скандалу були на руку Об’єднаним соціал-демократам».

В інтерв’ю 26 лютого 2009 року в газеті «Комсомольская правда» екс-майор визнав: «... На этих записях есть информация, которая составляет государственную тайну Украины. Там есть данные о людях, которые работали в США в интересах нашего государства...»

Колишній начальник Департаменту охорони державної таємниці Служби безпеки України І. Бошков підтвердив факт розголошення державної таємниці М. Мельниченком в інтерв’ю газеті «Комсомольська правда в Україні» 14 грудня 2010 року.

Мені не зрозуміла недбалість працівників Генеральної прокуратури України і СБУ, які не зреагували на два запити народних депутатів України і дочекались рішення Печерського районного суду м. Києва і Київського апеляційного суду за скаргами адвокатів Л. Кучми, які, безперечно, діяли в інтересах свого довірителя. В інтересах же Українського Народу є встановлення істини по цій справі і розслідування всіх злочинів, хто б їх не вчинив.

Складається таке враження, що найбільш вагомі правоохоронні інституції когось бояться, а можливо, вони бояться тих людей, на кого натякає екс-майор, підкреслюючи, що «за ним стоять надзвичайно впливові люди, через що він не боїться кримінального переслідування».

Переконаний, що патріоти України, які проживають в Україні, Російській Федерації, США, Чехії, Великобританії, Німеччині, Ізраїлі, Швейцарії, допоможуть відповісти на запитання: «Ким дійсно є екс-охоронець?»

Без відповідей на всі ці запитання, без розслідування всіх злочинів, які зафіксовані на оприлюднених «плівках», а також на тих, що не оприлюднені (поки що) і реалізовані на комерційній основі, Україна не зможе рухатися в демократичному напрямку. Напівправди не існує!

Для допомоги українським працівникам суду, міліції, СБУ, прокуратури, податкової адміністрації, розвідок і контррозвідок готовий надати тільки офіційно оприлюднені матеріали в засобах масової інформації і нагадати про існування Вищого Суду.

* Усі використані в інтерв’ю цитати подаються мовою оригіналу.