Кооперативна закваска

Миколі Попелюшку, сільському голові села Пашківці, що в Хмельницькому районі, є чим похвалитись: село хоч і не дуже багате, зате в ньому живе чимало молоді. А це за нинішніх часів чи не найкращий показник перспективності. Оскільки є чимало молодих і дужих рук, то й більшість родин намагається тримати корову. Тепер для багатьох сіл дивно звучить те, що можна збільшувати поголів’я, а тут останнім часом стадо поповнилось на тридцять голів, і тепер у домашніх господарствах утримується 256 корів.

У родині сільського голови також тримають худобу, тому він добре знає, скільки можна заробити на цьому. Взимку заготівельна ціна доходила до трьох із половиною гривень за літр, і це був найвигідніший для роботи час. Коли б така ціна зберігалась, людям не було б на що нарікати.

Але голова розмірковує так: якби ціноутворення йшло за здоровими економічними законами, то селянину мало б перепасти десь до шістдесяти відсотків від тієї вартості пакета молока, що стоїть у магазині. Але, коли на прилавку цінник у 7,91 гривні за літр, а в людей купують менше як за 1,9 гривні, то кожен починає розуміти, що його тяжко дурять.

Літньої пори щодня в Пашківцях пропонують на продаж до чотирьохсот літрів молока. Для переробників це вже серйозні обсяги, і вони могли б розглядати село як надійного партнера. Не випадково сюди приїжджають молоковози аж із чотирьох заводів. Причому із хмельницьких — лише один, решта — з інших областей. Влада на таку кооперацію з чужаками поглядає не дуже схвально, мовляв, так із краю витікають кошти, що могли б надходити у свій бюджет.

Микола Попелюшко це теж добре усвідомлює:

— Як сільський голова я мав би бути патріотом і шукати таке партнерство серед підприємств області, а не десь за її межами. Але як це зробити, як агітувати людей, коли заїжджі купці платять більше?

При цьому й різниця не така вже й велика — десять—п’ятнадцять копійок на літрі. За відро молока ледве додаткова гривня набереться. Але для тих, хто часто не має іншого заробітку, важлива й ця гривня. А ще — моральний чинник: ну хто ж понесе продавати туди, де дають менше? Хоч як крути, а заколотити патріотизм на пісній сироватці дуже важко.

Проблема настільки давня і наболіла, що на сесії сільської ради таки вирішили створити свій молочний кооператив, заготовляти молоко самим, а вже тоді продавати його заводам, диктуючи свою ціну. Звучить дуже заманливо. Але підрахували, що для створення кооперативу треба було б тисяч тридцять гривень. У сільському бюджеті таких грошей немає. То де брати?

Парадоксальна ситуація: від низьких закупівельних цін найбільше страждають селяни, але ідеї про згуртування, відстоювання своїх бізнес-інтересів чомусь народжуються не знизу. Обласна влада кинула клич — створити молочні кооперативи в кожному селі, підключити до цієї справи сільських голів та райдержадміністрації. За обговорення проблеми взялись так активно, що місяця не обходиться без наради з цього приводу. Здавалося б, нарешті ситуація круто зміниться, кооперативи з’являтимуться один за одним, як гриби після дощу. Та ні, не все так просто й легко. Навіть одним зразково-показовим кооперативом на кожен район поки що важко похвалитись. Чому справа йде з таким скрипом?

У Теофіпольському районі влада з ентузіазмом відгукнулась на цю ідею — там із залученням різних структур, керівників та голів сільських рад тільки останнім часом було проведено три десятки нарад саме з приводу обговорення молочних проблем та створення кооперативів. Після теоретичних дебатів на рівні району спустились і до села. А там і загрузли.

Базалійський сільський голова Ірина Герасим’юк одна з перших відгукнулась на нові пропозиції. Село переживає не найкращі часи. Мешкає тут понад дві тисячі осіб, а корову навіть кожен десятий не тримає. На всіх залишилось близько 180 корів. Та й серед теперішніх власників такі настрої, що багато хто готовий відмовитись: важко й невигідно.

Базалія практично втратила всяке економічне підґрунтя для нормального існування і розвитку. А проте свого часу вона була доволі успішною. Місцеві жителі пригадують, що тут працювало понад два десятки комунальних підприємств — млин, пекарня, завод продтоварів, цех із виробництва цегли... В цьому списку значився і пункт із заготівлі молока.

Сказати, що останній якось впливав на систему ціноутворення, було б перебільшенням. Але зразок того, як може працювати такий пункт, все-таки повинен зберегтись у колективній пам’яті. Сьогодні на молочний кооператив мають покладатись значно ширші функції, ніж просто організована заготівля сировини. Він має стати тією структурою, що впливає на процес ціноутворення, а, значить, може хоча б частково відстоювати інтереси товаровиробників. Зрештою, не сільрада з куцим бюджетом має підтримувати місцевого товаровиробника, а діюче підприємство повинно стати основою для наповнення місцевого бюджету.

Однак це в ідеалі. Насправді ж усе перевернуто з ніг на голову. Базалійці, які прийшли на схід села, щоб обговорити проблему створення кооперативу, проти нього не заперечують. Але десь глибоко в підсвідомості переконані, що хтось повинен докласти до цієї справи рук, виділити кошти, закупити все необхідне устаткування... А вже тоді, виходить, люди будуть не проти мати більшу ціну за своє молоко.

Навіть якщо в селі збереглось приміщення колишнього молочного заготівельного пункту, все одно без витрат не обійтись. Добре було б мати свої холодильні установки, лабораторне обладнання, котре б визначало жирність та якість молока. Тоді б нарікань на сировину було менше. А за добрий товар можна було б і просити більше. Але де ж це все взяти?

Порахувавши витрати, голови сільрад називають цифри від двадцяти до сорока тисяч гривень. Начебто не так уже й багато. Але в районі набереться кілька десятків сільрад, і загальна сума збільшується до півмільйона, а то й мільйона гривень. Таких витрат районний бюджет не потягне.

Не раз звучали пропозиції, що й переробники могли б інвестувати кошти в цю справу. Могли б. Якби бачили свій зиск. А хто ж свідомо піде на облаштування нового прийомного пункту, знаючи, що завтра доведеться платити вищу ціну за сировину? Це ж виходить, що молочарі самі собі мусять створити фінансові ускладнення?!

Не дивно, що всі вмовляння, «круглі столи», які організовуються між товаровиробниками та переробниками, роками не призводять до вирішення проблеми.

Не так давно в Малій Клітній, що в Красилівському районі, знову зібрали керівників господарств із виробництва молока, представників влади з усіх районів, щоб знову поговорити про відтворення поголів’я. Голова тамтешнього кооперативу «Промінь» Галина Терлецька розповіла, що в хазяйстві утримується 870 корів, від кожної щодня доять десь по 22 кілограми молока. І хоча господарство не проти підвищення закупівельних цін, однак і теперішні не є для нього збитковими. Переробники цінують такого партнера і платять значно вище, ніж кожному окремому власнику корови навіть без усяких додаткових умовлянь.

Зате в сусідньому Старокостянтинівському районі зустріч представників одного з молокопереробних підприємств області з сільськими головами мала дещо іншу забарвленість. Підприємство платить там по 1,8 гривні за літр молока. І надалі якщо й згодиться давати на тридцять копійок більше, то лише за певних вимог. Відчуваєте різницю, хто й кому диктує свої умови?

Не сказати, що скрізь, але найбільш активні сільські голови намагаються по крихті збирати досвід створення кооперативів, звертаються по допомогу навіть до однодумців із далеких областей. Але в багатьох опускаються руки, коли справа доходить до фінансування. Де його знайти?

Можливо, комусь треба взяти на себе ризик банківських кредитів. Чи вкласти в приватний, хоч і невеликий, але бізнес-проект свої кошти. І чому б не скористатись звичним урядовим досвідом, коли із загального прибутку вираховується часточка на інвестиційний проект? Звучить складно, а на ділі це могло б означати, що кожен господар міг би щодня віддавати склянку молока якраз на створення кооперативу. Не так це вже й накладно, а в результаті вся громада мала би зиск. Ну, треба ж врешті-решт чимось пожертвувати задля загальної справи.

Хмельницька область.