Уявити будь-яку сучасну державу без поштових марок неможливо, адже призначені для оплати листів скромні та малої собівартості папірці завдяки багатьом функціям — від пропаганди й літопису держави до принесення їй майже дармових прибутків — набувають просто таки магічної привабливості. Тому мені, давньому колекціонеру вітчизняних знаків поштової оплати, не байдуже, що ось уже впродовж декількох років триває руйнація досягнутих раніше здобутків у цій царині.

 

Особливе місце в історії становлення та визнання сучасної національної поштової марки займає 1999 рік, коли було створено держпідприємство «Видавництво «Марка України». Після цього українські поштові марки здобули чимало престижних нагород, а вітчизняні колекціонери нарешті відчули себе рівноправними партнерами європейської та світової філателістичної спільноти. Підґрунтям успіхів молодого видавництва було те, що його директору вдалося створити згуртований творчий колектив, який з кожним роком ставав дедалі потужнішим завдяки накопичуваному досвіду й тісній повсякденній співпраці (не на рівні декларацій, як нині) з Асоціацією філателістів України. Адже у видавництві швидко зрозуміли, що знання їхніх споживачів-колекціонерів несуть у собі неосяжний масив ідей і проектів та що вони заради видання якісної філателістичної продукції готові ділитися ними безплатно. Тому двері видавництва, й, найперше, кабінетів директорки та її заступників були завше відкриті для всіх філателістів країни й зарубіжжя. Їх уважно вислуховували й з ними конструктивно обговорювали проблеми та пропозиції. Так само плідно на громадських засадах працювала Редакційно-художня рада з питань видання поштових марок, маркованих конвертів і карток.

Утім, не все, особливо за тодішніми оцінками, в роботі видавництва було бездоганним. Та хоча критика з боку Асоціації філателістів України (АсФУ) була постійною, навіть у періодиці, підвладній «Марці України», це не позначалося негативно на ділових стосунках видавців та колекціонерів.

У 2008 році кабінет гендиректора УДППЗ «Укрпошта» зайняв новий господар, котрий несподівано, не шкодуючи зусиль і часу, заходився нищити ще молоду і незміцнілу справу. Спочатку було закрито популярний журнал «Філателія України» та ліквідовано видавництво «Марка України», а незабаром — і саму дирекцію.

Унаслідок того, що в 2009 році не стало ні видавництва, ні дирекції, поштовий атрибут державності припинив підживлюватися новими надходженнями, а заплановані й очікувані художні мініатюри перестали розлітатися країною та світом. Ця перерва тривала понад півроку, аж поки не стало зрозумілим, що посади генерального директора — навіть під «парасолькою» тодішнього прем’єра — недостатньо, щоб пошта й країна жили без марок. Тож замість ліквідованої дирекції було створено (без жодного філателіста в штаті) «Відділ філателії та забезпечення маркованою продукцією» та розроблено без участі філателістів «Стратегію розвитку філателії».

Тут слід зауважити, що справа пошти — це випуск марок як знаків поштової оплати, тоді як філателія — то турбота колекціонерів, зокрема, АсФУ. А оскільки пошта зацікавлена в популяризації та реалізації своєї продукції, то очевидно, що тісна співпраця між поштовим відомством і АсФУ — життєво необхідні та взаємовигідні двом сторонам.

Мушу констатувати, що й зміна в 2010 році гендиректора «Укрпошти», на жаль, позитиву не принесла, тож процес деградації поштової марки триває. Бо некомпетентні, з недержавним мисленням посадовці, руками яких здійснювалася руїна, залишаються на своїх місцях. До речі, вони систематично відвідують за державний кошт зарубіжні філателістичні виставки. Новий начальник відділу філателії також не виправдала оптимістичних сподівань колекціонерів. Принаймні я не знаю про жоден приклад її результативної співпраці з філателістами. Тож складається враження, що все робиться всупереч посадовим обов’язкам та законним вимогам філателістів, а саме: вчасно інформувати громадськість про нові випуски, уникати спекулятивних емісій та не створювати штучного дефіциту поштових марок і конвертів у перший день їх виходу в світ.

А що маємо натомість? Наприклад, усупереч здоровому глузду та з порушенням законів України, ще за вказівкою попереднього гендиректора в 2009 році відбулося дійство, подібне до друкування грошей: понад 8 мільйонів марок низьких номіналів 1 та 3 копійок на принтері передрукували на номінали 1,5 і 2,0 гривні! Робилося це в стінах «Укрпошти» та без відповідного фізичного захисту цієї маркованої продукції. Ввести дані надруки в обіг екс-гендиректор чи то не встигла, чи не вистачило сміливості, тож зробили це вже за нового високопосадовця (наказ №813 від 05.10.2010 р. Київської міської дирекції «Укрпошти»). І, як наслідок, українській пошті й державі завдано моральної шкоди міжнародного масштабу та матеріальних збитків. А гіпертрофовані марки, незважаючи на те, що їх якось таки «узаконили», так і не з’явилися у віконцях поштових операторів, що суперечить вимогам Всесвітнього поштового союзу. Проте вони, як і попереджали члени АсФУ, стали предметом безперешкодної спекуляції на філателістичних ринках країни і світу та сприяли появі фальшивок.

Нерідко й законні марки (2009—2010 років), зокрема, «З Новим роком», «Різдво», «Рух», «Клички», внаслідок некомпетентності через занижені наклади також стали предметом спекуляції. Для виправдання таких дій наводяться невмотивовані доводи, що, мовляв, у 2008 році було виявлено надзвичайно великі залишки марок і конвертів минулих років.

Тож стаття в «Урядовому кур’єрі» від 17 травня ц. р. про дефіцит марок у поштових відділеннях України цілком слушна. До слова, й у «Голосі України» від 30 червня 2011 року вже йшлося про несвоєчасне проведення керівництвом «Укрпошти» конкурсних процедур закупівель. Саме з цієї причини перша цьогорічна марка побачила світ лише 12 квітня!

Та проблеми не лише зі строками, а й з тематикою. Про залучення громадськості до складного процесу перспективного й щорічного укладення та корекції планів лише говориться. А насправді навіть письмові пропозиції членів Редакційно-художньої ради розглядаються без їхньої участі і, як правило, без попереджень та пояснень, відхиляються. Втрати від такого стилю роботи болючі, сповзання вниз очевидне. Тож високі оцінки українських марок на міжнародних конкурсах останніх років, зокрема, цього року п’яте місце в Швейцарії — це все ще наслідки та інерція попередньої діяльності дирекції та свідчення талановитості художників, стосунки з якими в сучасної «Укрпошти» теж болючі.

Тому й знайти нині колекціонера, який був би задоволений сучасним станом рідної марки, — велика проблема. Як наслідок, мало не після кожного виходу в світ поштової мініатюри попит на вітчизняні знаки поштової оплати звужується. А «Укрпошта» замість того, щоб шукати шляхи для популяризації вітчизняної поштової марки, просто зменшує тиражі та підвищує номінали, що ще більше поглиблює негативні тенденції.

Валерій ЧЕРЕДНИЧЕНКО, колекціонер поштових марок.

Київ.

Мал. Миколи КАПУСТИ.