Щоб доїхати з Житомира до Грузії на мотоциклі й повернутися додому, потрібно близько двохсот доларів на пальне. Ніна Шмигельська перевірила це на практиці. Її подорож до Тбілісі й назад тривала одинадцять днів. Три дні мандрувала по Грузії. Решту часу пішло на дорогу — а це мало не п’ять тисяч кілометрів!
Їхала до Керчі, далі — поромна переправа. Через те, що до мотоцикла було прикріплено український прапор, в Росії запитували, що це за змагання і... чий це прапор. У Грузії, коли бачили на мотоциклі поряд український і грузинський прапори, вітали, фотографували. Поїздила по Кахетії, побачила знамениту Алазанську долину, монастир святої Ніно, інші видатні місця.
Це не перша тривала мандрівка Ніни. Торік у Польщі за тиждень три з половиною тисячі кілометрів накатала. У Варшаві Ніна мала знайомого, якому попередньо зателефонувала і попередила, що їде в гості. Хотіла побачити також Краків та Освенцім. Трохи погостювала у друга. Потім попрямувала до Кракова — три дні дороги довелося киснути під дощем, зате вражень — маса. Взагалі її мрія — поїхати на мотоциклі до Туреччини. Для цього треба об’їжджати Чорне море. Поїздка до Грузії стала мовби репетицією.
— Гарна дівчинка, я її люблю, — це так Ніна говорить про свій мотоцикл «Yamaha», який у неї вже п’ятий рік, — не підводить мене, не ламається. Хіба що колесо проб’є.
Саме така неприємність спіткала її біля Владикавказу. Колесо раптом почало «вести». Зупинилася, дивиться, а воно спущене. Довелося непланово ночувати. Наступного ранку колесо заклеїли, безплатно збортували. Та ще й нагодували бринзою, чаєм напоїли.
— Дівчина на мотоциклі — це дуже зручно, — каже. А ще розповідає, що грузинські дороги — не європейські, але пристойні. У мандрівниці склалося враження, що поліцейських у Грузії поважають. Її вони не зупиняли ні разу.
Подорожувати Ніна любить сама. Купувати путівки їй не цікаво, бо це обмежує. А коли сам собі гід, може зупинятися через кожні сорок кілометрів, аби випити кави, насолодитися природою, просто повалятися в траві вздовж дороги. А може й їхати всі триста без зупинки — залежно від настрою й ситуації. Єдине, що погано, це те, що нема з ким ділитися враженнями.
— Коли вже мала виїжджати в Грузію, дівчина з Києва, котра їздить на такому ж мотоциклі, як у мене, але червоному, дорікала, чому я так пізно сказала про це, вона б зі мною поїхала. Ми вирішили, що наступного разу в Туреччину разом відправимося, — ділиться планами Ніна Шмигельська.
Розпочинала ж дівчина свої подорожі із поїздки на мотоциклі на Тарасову гору, що на Черкащині. Далі був Ужгород — зліт байкерів, за ним — Крим. Тепер у найближчих планах знову поїздки по Україні. У Туреччину ж не так просто вибратися, така поїздка потребує чимало часу, а в неї ж робота.
— В нашій країні ще стільки місць, які треба побачити, — посміхається мандрівниця.
Житомир.
Фото з архіву Ніни ШмигельськоЇ.
