Відбір волонтерів на Євро-2012 нині перебуває в дуже активній фазі — вже проходять співбесіди із кандидатами на знання англійської та перевіряють особисті якості добровольців.

Українськими особливостями волонтерства є те, що закон не допомагає розв’язати усіх проблем, а може, навпаки, ще й додати нових; І головне — громадяни не зовсім розуміють потреби суспільства у добровільних помічниках.

— Ми не віримо в самопожертву та альтруїзм. Завжди є причина, що мотивує волонтерів: чи то бажання отримати досвід спілкування, чи то можливість познайомитись з іншими традиціями, шанс краще вивчити іноземну мову тощо. І що важливо: це нормально! Це досвід багатьох європейських країн, — кажуть віце-президент Всеукраїнської асоціації молодіжного співробітництва «Альтернатива-В» Ірина Бондар та міжнародний секретар організації Оксана Юрик.

 

На Заході безкоштовна праця додає бонусів при вступі до ВНЗ 

Саме європейський досвід — те, що справді потрібно волонтерському руху в Україні. Так, у більшості країн Європи та в США досвід волонтерської діяльності додає шансів молодій людині під час вступу до вишу, на досвід громадської роботи також зважають роботодавці. Загалом, за найскромнішими підрахунками уповноваженого органу ООН, волонтерами в Європі є щонайменше чверть дорослого населення, до того ж це не лише студенти, а й люди старшого покоління. «Пам’ятаю, як в Україну приїхала волонтерка із Франції, пані років 60—70. З собою мала дві валізи, в яких вона привезла... театральні костюми! І хоч гостя зі столиці моди не знала мови, це не завадило їй щовечора влаштовувати дітлахам у таборі вистави та перформанси і цим безмежно їх радувати», — пригадує Оксана Юрик.

Томс Сіленіекс, волонтер Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Служіння заради миру», не без прикрості каже, що українців-волонтерів значно менше: «Важко залучати людей до акцій. Причинами є багато чинників, як-от, інтернет, соціальні мережі, бажання відпочити з друзями, родиною...». Хоча в тій самій Росії ситуація значно краща: «Там  потужне державне фінансування, спрямоване на розвиток волонтерського руху, це передусім пов’язано із підготовкою до зимової олімпіади 2014 року і з уважнішою соціальною політикою», — зазначає Ірина Бондар.

Ідейний рух чи бізнес?

Ще одна проблема волонтерства, на думку Томса Сілініекса, — помітна тенденція до комерціалізації громадських організацій. Якщо ще 5—7 років тому багато організацій працювали «за ідею», то тепер це, швидше, бажання отримати фінансову винагороду і, можливо, показати себе. Більше того, я вважаю, що насправді існує мало організацій, які справді щось роблять, більшість з них — фіктивні».

«Наша основна проблема в тому, наскільки адміністрації зацікавлені у розвитку волонтерства, у зміні самого статусу волонтера, адже від цього залежить і престижність діяльності. Ми інколи навіть не маємо змоги спілкуватись з організаціями, що напряму підтримують волонтерський рух, не маємо можливості обмінюватись ідеями, це проблема регіонів, на жаль», — каже головний спеціаліст Черкаського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, керівник «Школи волонтера» Віталій Сухенко.

Варіант українського розвитку

Хоча позитивні зміни все ж є. «Хочеться вірити, що прогрес є. Уже знайомі розуміють, що таке волонтерство. Зараз, після встановлення рекламних щитів, у нас багато дзвінків типу: «Хочу бути волонтером! Що треба робити?», до того ж часто це — люди старші 40 років. Це свідчить про потребу суспільства в альтернативі. А наша організація і створювалась ще у 1992 році саме як альтернатива хаосу, безладдю і споживацькому способу життя», — зазначають керівники «Альтернативи-В». І хоча й зараз є ще багато людей, котрі мало що знають про те, навіщо взагалі потрібні волонтери, активістів це не засмучує.

На знімку: один з проектів, які українські волонтери здійснили разом зі своїми закордонними колегами, називався «Зробимо дитинство кольоровим»: учасники розфарбували стіни в Національній спеціалізованій лікарні Охматдит.

Фото із архіву автора.