Молочно-полунично-малинові джерела Лосятина

Сільрада під церковним куполом

Сільський голова Надія Залевська переконана: їм багато вдається тому, що працюють під церковним куполом. Свого часу в приміщенні, де розташована сільська рада, вона прихистила одну з церковних громад (їх у селі три). Коли парафіяни збудували нову церкву, ні хреста, ні купола сільська влада не зняла. Рука не піднялася, та й затишніше працювати під захистом Господнім. Взагалі, село Лосятин унікальне тим, що з нього вийшло до півсотні священиків. Люди тут віруючі, багато молоді, багатодітних родин, у школі — 220 учнів, більше ста дошкільнят. Молоді сім’ї не поспішають відділятися від батьків: разом легше працювати, дітей на ноги піднімати. У кожному дворі — кілька голів худоби, поросят, багато іншої живності, 3—5 гектарів поля... Є біля чого наробитися. Велика сім’я і у Надії Яківни: вона з чоловіком, дочка із зятем, двоє онуків, її батько, чоловікова мама. Як і кожен у селі, тримають чималу господарку. Одне слово, народ тут роботящий.

Тож не помилилася директор ТОВ «Кременецьке молоко» Марія Задворна, запропонувавши місцевим людям об’єднатися у кооператив. Так з’явилося «Лосятинське молочне джерело». Завод придбав холодильне устаткування, прилади для визначення якості молока. Але цього було вочевидь замало, тому і кооператив, і селяни почали шукати додаткові інвестиції. Взяли участь в одному з конкурсів і отримали від обласної влади 100 тисяч гривень, на які закупили охолоджувачі для молока. Водночас долучилися до конкурсу, оголошених міжнародною благодійною організацією «Добробут громади». Знов удача — виграли транш на 1,2 мільйона гривень. Щоправда, він розрахований на кілька років.

— Ми закупили 10 свиноматок української білої великої породи, — розповідає керівник кооперативу Микола Новосад. — Роздали людям безплатно. Вони отримають приплід — поділяться з сусідами. Третій приплід можна продати, а виручені кошти передати на розвиток кооперативу. Спочатку люди з недовірою ставилися до такої ідеї, мовляв, безплатний сир буває лише у мишоловці. Але коли побачили, що це вигідно, з ентузіазмом взялися за справу.

А завдяки благодійній організації придбали насіннєвий матеріал пшениці, картоплі. Тепер на черзі — закупівля породистої худоби.

Та проблема в тому, що в Україні її непросто придбати, тому і шукають за кордоном. Якщо тепер від однієї корови господар отримує в середньому 10 літрів молока, то може мати у три—чотири рази більше. Враховуючи те, що у кожному дворі Лосятина три—чотири корови (є і сімнадцять), кілька свиней (доходить до 20), то оновлення поголів’я — річ для селян надзвичайно важлива. Жаль, звичайно, що цим мало переймаються урядові структури. Прогалину намагаються заповнити міжнародні благодійні організації, але це крапля в морі. Хоча добре те, що вони вчать громади, як самим собі давати раду, проявляти ініціативу. Від однієї корови добрий господар може щомісяця отримати до 3 тисяч гривень, після оновлення стада —10 і більше тисяч. Є різниця?

Ще одна стаття доходу селянського двору — полуниці. Їх тут здавна садять цілими плантаціями. Полуниці з Почаєва (Лосятин знаходиться за кілька кілометрів від цього містечка) знають на ринках не лише Тернополя, а й сусідніх обласних центрів. Це своєрідна марка, яка гарантує смачну, якісну, екологічно чисту продукцію. Вирощування полуниць міжнародні організації пропонують селянам поставити на сучасну агротехнічну основу. Треба засадити за італійською технологією половину гектара, друга половина має бути вільною. Давали 20 тисяч євро на гектар полуниці, але люди поки що не відважуються. Але ті, хто знайомий з цією технологією (її освоїли у Польщі), кажуть, що результати вражаючі. Стримує також те, що для зберігання рясного врожаю потрібні потужні морозильні камери. Над тим, щоб знайти для цього інвестиції, працюють і сільський голова Надія Залевська, і директор ТОВ «Кременецьке молоко», депутат районної ради Марія Задворна.

Кілька років тому лосятинці освоїли ще одну культуру — малину. Працювали на плантаціях малини у Польщі, привезли звідти посадковий матеріал і розвели. Вона також дає непоганий дохід. Один місцевий газда отримав торік 90 тисяч чистого прибутку. Якби вдалося налагодити заморожування ягід, то селяни були б зацікавлені вирощувати їх більше. Нині, якщо сам не маєш часу стояти на базарі, доводиться віддавати урожай заготовачам запівдарма.

Не лише вирощувати. А й збувати і переробляти

Тому в Лосятині думають над тим, щоб збувати продукцію через кооператив. Можна було б на місці переробляти продукцію, але поки що так далеко місцева влада не заглядає. Хоч і не відкидає такого варіанта. На жаль, підтримка з боку держави обслуговуючих кооперативів поки що практично не відчувається, а якщо і є, то так обставлена, що нічого не захочеться робити. Скажімо, виграли у Лосятині в рамках державної програми грант на закупівлю доїльних апаратів на 840 тисяч гривень. Ніби й непогано. Але відсоток коштів, які мали внести люди, збільшили з 10 до 30, а це — понад 200 тисяч гривень. Апарати обов’язково треба було купувати на одному з вітчизняних підприємств, де вони коштували вдвічі дорожче, ніж імпортні у магазині. Сіли, порахували — і відмовилися від такої «допомоги».

У Лосятині побували представники різних міжнародних фундацій. Проводять тут семінари для селян, навчають, як правильно доглядати худобу, складати раціон...

— Здається, що може бути нового у справі, якою займаєшся багато років, — каже Надія Яківна. — Я побувала на кількох лекціях, було дуже цікаво, дізналася багато корисних речей. Зарубіжні гості кажуть, що ми щасливі, що можемо споживати екологічно чисту продукцію, що їй за кордоном ціни не було б.

Голова так ревно взялася за розвиток кооперативу, бо хоче, щоб молоді люди залишались у селі, мали роботу, створювали сім’ї, народжували дітей... Багато робить для благоустрою села. Газифікували соціальні об’єкти, частину з них відремонтували, восени відкриють дитячий садок, в основному полагодили дороги, в чому, до речі, допомогли владики місцевих церков, інші спонсори.

Надія Яківна каже, що завжди знаходить розуміння і підтримку у районі, але є проблеми, які неможливо розв’язати на місці. Скажімо, роками без електрики залишається нова вулиця, на якій проживає 40 родин, в тому числі — багатодітних. За проектну документацію електрики заправили 360 тисяч гривень. Потім сказали, щоб люди самі зібрали 40 тисяч гривень. Зібрали більше, але тепер ніхто й слухати не хоче селян. Мовляв, за такі кошти ніхто проводити електрику не буде.

Можна б розвивати зелений туризм. У сусідньому селі Борщівці, що входить до місцевої сільської ради, є чудові місця: ліси, джерело з цілющою водою, екологічно чиста продукція... Одне слово, є до чого докласти рук, є кому, є задля кого.

Ставка —на ініціативні громади

У Горинці того ж району зробили ставку на великотоварне виробництво. Селяни цього та ще кількох сіл Кременецького і Збаразького районів віддали землю в оренду підприємству «Біолан». Не від доброго життя. Колись тут був міцний колгосп. Розтягнути його до кінця не встигли. Створене на його базі КСП не втрималося на плаву, наробило боргів. Суди, процедура банкрутства... У Горинці зробили ще одну спробу відродити господарство, цього разу у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю. Самим було практично неможливо вибратися із складної ситуації, тож почали шукати інвесторів. Так народився «Біолан». Тепер це потужне сільгосппідприємство, яке обробляє понад п’ять тисяч гектарів землі. Створили відповідну базу, закупили техніку, за сучасними технологіями обробляють поля, сіють пшеницю, ячмінь, ріпак, сою, соняшник. Роботу мають сто мешканців Горинки.

Генеральний директор «Біолану» Володимир Заєць багато років віддав селу, працював головою міцного колгоспу, керував районними структурами, кілька разів його обирали депутатом районної й обласних рад. Не дивно, що у нього болить душа за майбутнє не лише села, а й України. Особливо тепер, коли селян чекає нове випробування, пов’язане з купівлею-продажем землі.

— Багато людей з різних причин готові хоч сьогодні продати свої наділи, — каже Володимир Якович. — Одна жінка, яка має п’ять паїв, вже кілька років ходить за мною, щоб купив хоч один. На мою думку, головним гравцем на ринку землі має бути держава: викуповувати її, давати в оренду. Так, до речі, як роблять це в Данії, де мені доводилось бувати. Там навіть батько не має права передати землю синові, якщо у нього немає сільськогосподарської освіти.

Районна влада у Кременці готова підтримувати усі форми господарювання на землі, якщо вони ефективні. Економіка району за останні роки дуже підупала. І «Лосятинське молочне джерело», і «Біолан» мають право на існування. Лиш би держава регулювала ці процеси, щоб великі підприємства не виснажували технічними культурами землю, розвивали тваринництво, соціальну інфраструктуру сіл.

— Держава делегувала місцевим радам повноваження, — каже голова Кременецької районної ради Андрій Гуславський, — але, на жаль, механізму впливу на великих агровиробників у нас практично немає. Хто совісний, той не тільки бере максимум від землі, заробляє добрі гроші, а й дещо повертає людям, які на ній живуть. На мою думку, треба допомагати розвиватися територіальним громадам. Краще, ніж вони самі, про себе ніхто не подбає. Та й місцеве самоврядування лише тоді набирає сили, коли громада зацікавлена в розвитку території, на якій вона є господарем, коли є належна підтримка з боку держави. Ми, як можемо, на районному рівні підтримуємо також ініціативних людей, заохочуємо до складання проектів, участі у конкурсах. Свідомість потроху пробуджується — і це вже добре.

А від себе додамо: добре й те, що у двох гілок влади є порозуміння (були часи, коли керівники району між собою не спілкувалися). Ініціативність молодого голови райдержадміністрації Ігоря Михальчука доповнюється зваженістю досвідченого голови райради Андрія Гуславського. Віриться, що спираючись на громади, вони зможуть зробити чимало для розвитку району, який має славні історичні традиції, цікаві туристичні «родзинки».

Надія Залевська та Микола Новосад застали Олю Медвідь за обробітком кущів малини.

Зліва направо: Ігор Михальчук та Андрій Гуславський.