Турецьку фортецю Тягинь, залишки якої і нині височать над Дніпром, запорозькі козаки несподіваними штурмами захоплювали кілька разів. Але їм, вочевидь, тоді легше було долати міцні мури з гарматами, ніж їхнім нащадкам сьогодні пробивати незламну стіну вітчизняної бюрократії і чиновницької сваволі.

Є в Бериславському районі, що на Херсонщині, невеличке село Тягинка, яке розкинулося зовсім поруч із легендарною турецькою фортецею. Місцевий люд віднедавна відтворив у селі власну козацьку заставу, довіривши очолювати її залюбленому в свій край та його історію земляку Ярославу Литвину. Заради пропаганди цієї історії отаман разом зі своєю дружиною — приватним підприємцем Людмилою Литвин задумали спорядити на березі Дніпра літнє наметове містечко для тих туристів, котрі приїжджають подивитися на пам’ятник славетному кошовому Костю Гордієнку, розкопки фортеці та Кам’янської Січі. Окрім розвитку зеленого туризму, реалізація проекту дає змогу створити й кількадесят додаткових робочих місць, що їх у районі досі відчутно бракує.

Як люди законослухняні Людмила та Ярослав Литвини звернулися за сприянням спершу до Тягинської сільради, а згодом — і до Бериславської райдержадміністрації. Усюди чиновники начебто були обома руками «за»: ще в 2005 році тодішній голова Бериславської РДА Микола Дешко підписав розпорядження №174, давши згоду на розробку проекту землеустрою для відведення Людмилі Литвин 1,5 га земельної ділянки «для організації культурно-оздоровчих закладів та виїзної лоточної торгівлі». Ще через три роки наступник пана Дешка Володимир Стеценко підписує ще одне розпорядження №410, затверджуючи проект землеустрою та надаючи дозвіл Людмилі Литвин на розробку грошової оцінки земельної ділянки. Натхненні таким початком Людмила Іванівна з Ярославом Павловичем тільки офіційно витратили понад 20 тисяч кревних гривень на ту марудну оцінку й проекти з купою погоджень, не рахуючи «спонсорської допомоги» на бензин для виїзду «погоджувачів» на місце, придбання паперу для їхніх комп’ютерів і таке інше.

Родина вже заходилась облаштовувати майбутній табір для шанувальників української історії, аж тут у Бериславському районі втретє за останні кілька років змінився голова райдержадміністрації. А в нового голови Ярослава Павлівського виявилося абсолютно відмінне від попередників бачення ситуації. За його розпорядженням №380, у «зв’язку з невірно визначеним складом угідь» до попереднього розпорядження вносяться кардинальні зміни. А ділянка під літній табір миттєво втрачає статус «земель для організації культурно-оздоровчих заходів» і набуває статусу «пасовища». Змінилося одне-єдине слово, але це слово вщент зруйнувало всі плани тягинців.

— У сільраді Тягинки мені надали довідку про те, що та земельна ділянка, на яку ми претендуємо, ніколи не здавалася в оренду під пасовище. Але «поїзд пішов» — районний відділ Держкомзему звертається до прокуратури з проханням вжити заходів до дружини, котра начебто «вилучила землю з сільськогосподарських угідь». А прокуратура подає до господарського суду позов про стягнення з підприємця Людмили Литвин понад 30 тисяч гривень компенсації шкоди, начебто завданої вилученням цих угідь — повістку до суду вона вже отримала. Виходить, влада «однією рукою» дає дозвіл на розвиток зеленого туризму в Тягинці, а іншою його забирає, та ще й намагається останній гріш з кишені витягти. І ця незрозуміла катавасія тягнеться вже понад шість років! Словом, усе згідно з приказкою «за моє жито та мене ж і бито», — нарікає Ярослав Литвин.

Нинішній голова Бериславської райдержадміністрації Ярослав Павлівській у розмові з автором цих рядків родині Литвинів у чомусь навіть співчуває, але вдіяти нічого не може.

«Я підтримую зелений туризм, однак не йтиму проти людей — адже саме сільрада Тягинки захотіла мати пасовище на тій ділянці, що призначалася під літній табір. Тепер навіть за моїм бажанням змінити розпорядження не можу — оскільки прокуратура подала на селян позов, останнє слово залишається за судом», — наголошує Ярослав Павлівський.

Утім, щирий тягинський козак і тезка голови РДА не збирається відмовлятися від своєї мрії. Ярослав Литвин із дружиною також підготували позов до райдерж-адміністрації із вимогою повернути їм кошти, витрачені на оформлення документів для оренди земельної ділянки згідно з розпорядженнями тієї ж Бериславської райдержадміністрації. Але от що Ярослава Павловича дивує найбільше: обласні та районні чиновники кидають «у маси» заманливі гасла про «зелене світло для зеленого туризму», та коли доходить до конкретної допомоги в розв’язанні конфлікту, вони й пальцем не поворухнуть для нього, а тільки займають кругову оборону від скаржника. І переадресовують його до суду. Словом, якщо в селах козаки ще де-не-де залишилися, то в управлінських кабінетах вони вже точно перевелися на байдужих до людей панів і підпанків.