В Україні є чимало сіл зі своїми традиціями, укладом життя, так би мовити, з «родзинкою». Про Малу й Велику Добронь на Закарпатті кажуть — села з перчинкою. Із приходом осені кожен двір обвішаний гірляндами яскраво-червоного перцю — мальовнича краса! Тут усі вирощують благородний червоний перець і роблять із нього ароматну, корисну, злегка гостро-солодку приправу — «паприку».
Найпопулярніший сорт перцю — місцевий «Доброньский». Його тут вивели років п’ятдесят тому, спеціально для виготовлення приправи. Під перець виділяють від п’ятнадцяти до тридцяти соток городу. Щоденна праця дає свій результат восени. Свіжі перчини нанизують на міцну нитку й вивішують на сонці. Тут вони в’яляться дві-три тижні, а потім ще кілька днів у спеціальній кімнаті — «сушарці». Завершальний процес — на спеціальних дробарках сухий перець перетворюється на «золотий порошок». Більша частина мешканців сіл — угорці, люди відкриті й добродушні. Для них «паприка» не тільки цінний продукт, а й спосіб життя. Вони із задоволенням показують і розповідають про свій бренд.
— Цього року врожай близько двох тонн перцю, — каже Олександр Ур (на знімку внизу), — після усушки, утрушування намелемо кілограмів двісті спеції. Ранньої весни висіваємо насіння на розсаду, а це ні мало ні багато — до тисячі саджанців, і все вручну. Для хорошого врожаю потрібно постійно розпушувати землю і добре поливати. Більшу частину готового продукту забирають оптовики. Платять тридцять—сорок гривень за кіло, звісно, це мало, але що вдієш (на інтернет-сайтах із продажу паприки ціни за кілограм доходять до ста гривень, і хто більше заробляє? — Авт.). Витрати з кожним роком зростають, тож «сімейний бізнес» за 4—5 місяців роботи дає не дуже великий прибуток.
Деякі жителі везуть свій продукт на ринок до сусіднього Мукачевого. Тут спеція має великий попит. Пані Маріка (на знімку) продає паприку кілька років, постійні клієнти беруть одразу по кілограму, середня ціна — сорок гривень.
Городяни дуже люблять запашний порошок і використовують його практично в усіх стравах. Колір і особливий тонкий благородний аромат надає їжі саме паприка. Яскраво-червоний колір аж ніяк не ознака того, що на смак паприка така само вогненна. Це означає — вона свіжа, насичена аскорбінкою, бета-каротином і вітаміном А. Основне правило в приготуванні страв — паприку додають перед тим, як загасити вогонь, ретельно розмішуючи. Тільки тоді вона не пригорить, і ви одержите повністю натуральний колір, аромат і смак.
За рецептам пані Маріки, найпростіша й найшвидша страва — чирке-паприкаш: на пательні треба обсмажити нарізану кубиками цибулю, на тертці потерти очищені помідори, все обсмажити, потім додати шматочки філе курки, посолити, поперчити, додати перемішану з борошном сметану й потушкувати, а на завершення усе добре посипати априкою.
Велика Добронь. Пам’ятник жінкам, які займаються обробкою перцю.
Фото автора.
