У Верховній Раді перебуває на розгляді законопроект, який забезпечуватиме паритетне представництво жінок і чоловіків у списках політичних партій та виборчих списках, серед депутатів рад усіх рівнів, в органах державної виконавчої влади та органах місцевого самоврядування шляхом впровадження ґендерних квот.

Хоч як дивно, авторами законопроекту про внесення змін до деяких законів України (щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері праці) стали чоловіки — депутати від Партії регіонів Ярослав Сухий та від БЮТ— «Батьківщина» Олег Шевчук. Законопроектом встановлюється, що при формуванні виборчого списку кандидатів у депутати місцевою організацією партії обов’язково забезпечується представництво у кожній п’ятірці кандидатів у депутати як жінок, так і чоловіків на рівні не менше двох осіб однієї статі. У разі невиконання цієї норми територіальна виборча комісія відмовляє в реєстрації депутатів такої партії. Зокрема, також забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними ознаками; за ознакою віку, стану здоров’я, інвалідності, статусу ВІЛ/СНІД, національності, сімейного стану або сімейних обов’язків і сексуальної орієнтації.

Автори законодавчої ініціативи посилаються на міжнародні зобов’язання України перед Радою Європи та її конвенції — про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством, про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Резолюції ПАРЄ. У цих документах наголошується, що «гендерний баланс — це індикатор демократичності і дотримання основних громадянських свобод, що відображає процес утвердження в Україні соціальних, економічних та політичних стандартів». А «гендерне співвідношення», тобто кількість чоловіків і жінок у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади має становити не менше ніж 30% до 70% тієї чи іншої статі.

На користь «ожіночення» влади та політики свідчить і міжнародна статистика. Що вищий у країні індикатор участі жінок у державних структурах, то нижчий рівень корупції то сильніша державна соціальна політика. Натомість Україна за цими індикаторами стабільно пасе задніх.

Водночас, у країнах Європейського Союзу жінки в середньому посідають близько 30% парламентських місць, а в країнах Північної Європи, яким вдалося досягти найбільшого прогресу у сфері ґендерної рівності, навіть більше (наприклад, у Швеції — 47%, Нідерландах — 42%, Фінляндії — 40%, Норвегії — 39%).

Наразі Україна не лише поступається кращим європейським зразкам, а й досить далека від середнього індикатора участі жінок у національних парламентах країн світу (18,7%). Більше того, за рівнем політичного представництва жінок Україну випереджають навіть окремі держави ісламського світу, відомі своїми фундаменталістськими традиціями щодо обмеження суспільної активності жінок. Зокрема, частка жінок у парламенті Тунісу становить 27,6%, Афганістану — 27,3%, Об’єднаних Арабських Еміратів — 22,5%.

За інформацією Головного управління державної служби України в країні, чим вища категорія посад державних службовців, тим менше в ній представлено жінок у відсотковому співвідношенні. На посадах першої категорії (міністри та заступники міністрів) жінок менше 10%, а на посадах сьомої категорії (спеціалісти) — близько 75%. «Отже, з огляду на наведене в Україні існує певна дискримінація за ознакою статі, — стверджують автори законопроекту в пояснювальній записці. — Зважаючи на обмежений доступ жінок до системи державного управління, необхідним і правомірним заходом є внесення законодавчих змін щодо впровадження ґендерних квот у представницьких органах влади та на вищих щаблях державного управління, у списках політичних партій і блоків (зокрема, у складі партійного керівництва)». Щоправда, квотування пропонується як «тимчасовий протекціоністський захід держави».

Реакція жінок-політиків на законодавчі новації різна — від скептицизму та негативу до обома руками «за». Старожил українського парламенту, народний депутат від «НУ—НС» Лілія Григорович проти ідей квотування за гендерною ознакою. «У ХІХ столітті жінка боролася за право голосувати, в ХХ ст. — за право бути обраною, а тепер нам треба ці два права навчитися реалізовувати, але це життєва позиція кожного, — каже вона. — У Верховній Раді жінок стільки, скільки: а) вибрали люди; б) скільки жінок наважилися на це піти. В умовах, коли країною править декілька сімей, при нашому рівні корупції та демократичних свобод, скільки буде чоловіків і жінок при владі, не має ніякого значення».

Натомість народний депутат від БЮТ, член української делегації в ПАРЄ Олена Бондаренко висловлює стурбованість тим, що в нашій країні «системно закріплюються норми і стандарти, які суттєво погіршують права і можливості жінок». «Права жінок порушуються і фактичною відсутністю доступу для жінок до ухвалення рішень та участі в управлінні державними справами, — каже депутат. — Нагадаю, що за кількістю жінок у парламенті Україна посідає 110-те місце серед 188 країн, а до країн, які зовсім не мають жінок у парламенті, нам залишається менше 20 сходинок. Водночас проект виборчого закону не містить положень, які б давали змогу забезпечити рівні можливості жінок та чоловіків у виборчому процесі, а міністр юстиції вважає такі положення шкідливими в цілому і принизливими для жінок».

До дискусії долучаються й експерти. Координатор Програми рівних можливостей ПРООН Лариса Кобелянська вважає, що до гендерної політики має бути системний підхід: «Повноваження на забезпечення рівності повинні поширюватися на всі органи влади, а не лише на центральні. Конвенції Ради Європи — це гарні можливості Україні використовувати інструменти міжнародного впливу. Але суспільство погано ознайомлене з цими документами».

ФАКТ

Упродовж усього періоду незалежності частка жінок серед народних депутатів не перевищувала 8%, а протягом 2002—2006 років навіть зменшувалася до 5%. Це один з найнижчих показників у Європі та світі. У сільських, селищних та районних радах представництво жінок наближається до 40%, в обласних радах залишається на рівні менше 10%. Україна є єдиною країною світу, де жодна жінка не входить до складу Кабінету Міністрів.