На Херсонщині делікатесними фруктами годують свиней.

Поки жителі українських мегаполісів викладають по 20—30 гривень за кілограм свіжих вишень, персиків або абрикосів, у південноукраїнській «глибинці» напоєні сонцем, добірні фрукти... згодовують свиням або просто змітають у сміття — садівникам немає куди їх дівати. У Великолепетиському і сусідніх з ним районах Херсонської області нинішнє літо виявилося для них фантастично щедрим: кісточкові насадження такі «перевантажені» плодами, що просто тріщать від їхньої ваги — з одного-єдиного дерева можна зняти центнер добірних абрикосів! Спочатку селяни тільки раділи: адже такий урожай випадає лише раз на три-чотири роки, а в інший час його гублять на корені якщо не літня посуха, то весняні заморозки. Однак час плинув, і радість змінилася на смуток, оскільки все це вітамінне багатство виявилося нікому не потрібне.
— У мене три абрикосові дерева — це більш як триста кілограмів плодів. Спершу сподівався, що продам їх і зможу допомогти дочці-студентці, та й мені з пенсією в 1400 гривень ці гроші були б не зайві. Однак рідкі скупники спершу приймали добірні абрикоси по 6 гривень за кілограм, потім по 2 гривні, а в самий розпал збору врожаю зникли взагалі. Я просто не знаю, що мені тепер з ними робити: адже за нинішньої ціни на цукор законсервувати таку кількість фруктів — занадто дороге задоволення. Але ще гірше сусідам: у деяких з них по 30—40 абрикосових дерев, які мали стати джерелом доходів, а перетворилися на тягар, — бідкається пенсіонер з райцентру Велика Лепетиха на Херсонщині Олександр Тринкаль.
Тільки в масштабах не найбільшого в області Великолепетиського району, і за найскромнішими підрахунками, на викидання пішли сотні тонн делікатесних фруктів, продаж яких міг би «озолотити» і селян, і комерсантів. У масштабах усієї Херсонської області їх втрати можуть обчислюватися тисячами, якщо не десятками тисяч тонн. Однак ситуація складається так, що попиту на них немає, і найближчим часом вочевидь не передбачається.
— Оскільки пальне подорожчало, бізнесмени воліють скуповувати дари садів у селах ближче до автомагістралей, щоб не переплачувати за доставку. До нас більшість із них не дістаються: навіщо їздити далеко, якщо той же товар можна купити близько. Вихід тут може бути один — скуповувати надлишки врожаю самостійно й переробляти їх. У радянські часи це завдання вирішувалося без проблем: адже в районі діяли два консервні заводи й харчосмакова фабрика, яка видавала «на-гора» два мільйони умовних банок продукції. Улітку до прохідної фабрики шикувалася черга дітей і дорослих, навантажених фруктами зі своїх садів — хтось продавав їх за готівку, а хтось обмінював на готову консервацію. Але основним паливом для всіх переробних підприємств був мазут, який за Союзу коштував дешево, а за останні два десятиліття подорожчав у рази. Через збільшення ціни енергоносіїв виробництво стало нерентабельним і закрилося, а приватні скупники сьогодні просто не в змозі «переварити» нинішні об’єми заготовок, — смутно підсумовує нинішній голова Великолепетиської районної ради й колишній директор селищної харчосмакової фабрики Дмитро Папуша.
Не можна сказати, що аграрний потенціал Херсонщини сьогодні не затребуваний. Однак підприємці воліють вкладати свої гроші в ті галузі сільського господарства, які обіцяють стабільний приріст виробництва, і мають непоганий експортний потенціал. У степах Таврії будуються заводи з випуску біопалива, переробки винограду, сої та томатів, але кісточкові фрукти як окрема «тема» у бізнесі мало кого цікавить. Адже на їхній урожай у промислових масштабах, нагадаємо, у нас є шанс сподіватися в середньому через два роки на третій, а «заморожувати» виробництва на два роки ніхто не буде — великим інвесторам потрібні стабільні поставки сировини й не менш стабільний дохід.
Керівники місцевих агрофірм вважають, що альтернативою може бути створення міні-цехів з переробки фруктів безпосередньо в господарствах, де сезонної «робсили» для цього досить. Але якщо робочих рук в «глибинці» вистачає, то вільних коштів у сільгосппідприємств Херсонщини поки що «негусто». На думку аграріїв, тут не обійтися без допомоги держави. Вона могла б стимулювати придбання невеликих переробних ліній точно так само, як стимулює придбання нових тракторів і комбайнів вітчизняного виробництва, повертаючи покупцям 30 відсотків їхньої вартості.
 
 На знімках: житель Великої Лепетихи Олександр Тринкаль у розпачі від фруктового багатства, яке звалилося на нього; добірні абрикоси на Херсонщині нинішнім літом пішли в сміття.
Фото автора.