Жнива на Житомирщині відчуваються по-різному. В Олевському районі, наприклад, усього 1200 гектарів зернових. В інших районах є такі господарства, де сіють більше. Мало зернових і в сусідньому Лугинському, деяких інших поліських районах. А найбільші площі, врожаї, валові збори в Ружинському, Попільнянському, інших районах на півдні області. Який прогноз на цьогорічні жнива? З таким запитанням наш кореспондент звернувся до начальника головного управління агропромислового розвитку Житомирської ОДА Миколи Дідківського.

— Я не сприймаю те, що вже на весь світ озвучили — скільки мільйонів тонн зерна матиме Україна цього року, це неправильно.

Навіть із тої точки зору, що «не кажи гоп, поки не перескочиш».

Тим більше, що за такими цифрами — велика політика. Причому політика економічна. Бо можна викликати обвал ринку, ціновий ажіотаж. У багатьох країнах світу, причому в сильних, це — державна таємниця. Врешті-решт, від цього залежить продовольча безпека.

— А все-таки, чи буде знову, вже вчетверте поспіль, житомирський мільйон тонн зерна?

— Безумовно. В структурі клину, який підлягає до збирання, маємо понад 125 тисяч гектарів зернової кукурудзи — це на 60 тисяч більше, ніж торік. Якщо візьмемо середню врожайність у заліку — 50 центнерів з гектара, то очікуємо 600 тисяч тонн кукурудзи. 255,8 тисячі гектарів — рання зернова група за всіма категоріями господарств, у тому числі, в сільгосппідприємствах — 200 тисяч гектарів. Восени озимої пшениці було висіяно менше, ніж потрібно. Тому навесні перекрили посівами ярої, маємо її майже 25 тисяч.

Якщо не підведе погода, очікуємо на гарний коровай, адже ранні зернові дають у середньому на центнер-півтора більше, ніж торік. Хоч цього року пережили випробування, які ще раз підтвердили, що без комплектного підходу до розв’язання проблем у сільському господарстві не обійтися. Це ж бо цех просто неба. Потрібне жорстке дотримання технологій. Краще посіяти ту чи іншу культуру на меншій площі, але з дотриманням усіх агротехнічних вимог. Тоді будь-яка культура впевнено переносить різкі перепади погоди. Цього року мали температуру навіть вищу, як торік. У червні випало 120 відсотків до місячної норми опадів, а в окремих районах навіть 170 відсотків. А з початку липня дощило вже майже кожного дня. Входячи в жнива, треба бути готовим до всього, не забувати, що в 1970—1980 роки довелося ставити на збиральну техніку і спарені колеса, і напівгусеничні ходи.

Щоб зібрати врожай за будь-яких погодних умов, укладено угоди з південними регіонами на 181 комбайн — це сучасна, потужна техніка. Майже половина з них уже працює на наших полях. Із забезпеченням жниварів пально-мастильними матеріалами особливої напруги немає. Тривожить, щоб не підстрибнули ціни, як це було завжди в період, коли зростає обсяг робіт, бо водночас треба сіяти озимі, збирати буряки, картоплю. А потім дивуємося, що зросли ціни на харчі. А як вони можуть не зростати, якщо дорожчають енергоносії, підвищується мінімальна зарплата, інші складові.

— Декому більше подобається чорний хліб. Чи достатньо буде жита?

— Житомирська, Чернігівська, Волинська, Рівненська області засівають разом 260 тисяч гектарів жита. Понад 30 відсотків — складова Житомирщини. Цього року маємо до збирання більше 45 тисяч гектарів жита. Навіть ті господарства, які сіяли озиме жито під випасання, залишили площі, підживили. Маємо гарні сподівання на врожай. Очікуємо зібрати понад 70 тисяч тонн жита. Думаю, українцям можна не переживати, що не буде житнього хліба.

— За яку ціну аграрії готові одразу реалізувати зерно, а не притримувати, чекаючи кращих часів?

— Прийнятною для хліборобів є така ціна, коли рентабельність будь-якої культури, особливо зернових, мінімум 10—15 відсотків. Це визнана світова практика. Щоб різниця між собівартістю і ціною на прилавку була прийнятною, держава має втрутитися і захистити споживача. Не треба писати багато програм підтримки виробництва різних видів сільгосппродукції, а дати аграріям безпроцентні кредити або кредити за нижчими ставками. Причому не короткотермінові, а довготермінові. У зростанні ціни на хліб не можна звинувачувати сільгоспвиробників чи пекарів. Подорожчали газ, пальне, електроенергія. Ціну на хліб підняли продавці. Парадокс: мені як людині, котра відповідає за сільське господарство, доводиться спрямовувати зусилля на те, щоб сільгоспвиробник продав свою продукцію дорожче, мав прибуток і міг розвиватися.

Головне — не вирощувати пшеницю по 10—12 центнерів з гектара: будуть лише збитки. На Поліссі врожайність має становити 25—30 центнерів, у лісостепу — 45—65. Тоді все стане на свої місця.

— Деякі інвестори в Ружинському ще взимку заявили, що скорочуватимуть галузь свинарства: невигідно, мовляв, одні збитки. Чи не пов’язано це з цінами на зерно?

— Ні, це не так. За наших цін на зерно свинарська галузь могла б успішно розвиватися. Головна причина зменшення поголів’я, причому не тільки свиней — непродумана інтервенція тваринницької продукції. Інколи ввозимо те, що давно перележало на складах інших країн, його треба утилізувати, а окремі наші підприємці купують за центи, а продають дорого. Якби ми, входячи в СОТ, задекларували наші умови щодо імпорту й експорту, були рівноправними партнерами, таких перекосів не було б. Бачимо дію законів дикого капіталізму.

Торік в області зібрали 1 мільйон 123 тисячі тонн зерна. З них понад 500 тисяч пішло на експорт. Що це за механізм такий? З одного боку, бізнес у рослинництві: виростити й вивезти на за межі держави. З другого — бізнес в іншому зацікавлений, щоб з нашого зерна десь за рубежем виростили м’ясо і привезли його сюди. А якби ми своїм зерном підняли наше тваринництво, то й жилося б краще.

Інтерв’ю взяв Олексій КАВУН.

Житомирська область.