У літературному світі — приємна новина: на поетичному обрії з’явилось нове ім’я — Юлія Стахівська. Її збірка «Червоні чоловічки» одразу привернула увагу читачів — про це свідчить те, що наклад видання швидко зникнув із полиць книгарень. Оскільки Юлія — представниця вже нової генерації поетів, вона розповіла про те, як складаються стосунки між молодим поколінням митців і вже старшими, досвідченими, колегами.
— Хто зі старших колег читав книгу «Червоні чоловічки»?
— Знаю точно, що читали мої старші колеги, однак безпосередніх відгуків від них я не отримувала. А от Наталка Білоцерківець і Людмила Таран книжку прочитали, і від них я почула теплі слова підтримки. На «нараді молодих літераторів», що відбувалась у Спілці письменників, де вже маститі письменники обговорювали творчість молодих та зелених, мені, поряд зі словами підтримки, порадили обережніше поводитися з метафорами, бо їх у моїй книжці справді багато. Звичайно, що я цими словами дорожу і це мені додає сил і надалі продовжувати свої літературні проби.
— А з ким із старших колег ви спілкуєтеся?
— Знаєте, світ побудований так, що молодих більше тягне до молодих. Скажімо, Богдан-Олег Горобчук — мій колишній однокласник, з деякими іншими, це — і Паша Коробчук, і Катя Бабкіна, з якими я познайомилась на літфорумі. Щодо старших, то, мабуть, найближчими є Анатолій Дністровий (ми спілкувалися у видавництві «Смолоскип»), Остап Сливинський і багато інших. Нас поєднують передусім спільні інтереси, спільні думки, говоримо про все, що цікавить молоде покоління, котре, як відомо, — інше.
— У чому полягає ваша «іншість»?
— Це одним словом не пояснити. У нас — інші завдання. В 90-ті треба було щось показувати читачам, доводити... Хоча й зараз молоді люди критичніше мислять та критичніше ставляться до політичних і літературних процесів. Ви в цьому переконалися б, якби побували на численних літературних фестивалях. До речі, кожен з них уже не є якоюсь визначною подією, як то могло бути років 20 тому. Характерною ознакою нашого часу є те, що вже немає лише кількох прізвищ. Нині читач має широкий вибір того, що і кого читати.
— Тож якою має бути література, яка зачепила б душевні струни кожного (вже дуже вимогливого) читача?
— Думаю, головне, щоб книга була правдивою, гостро відповідала на потреби часу. А насправді — питання це доволі складне, оскільки воно є кон’юнктурне.
Дуже важливо, щоб література була сучасною читачеві (я маю на увазі ті книги, які добре продаються), класиці ж байдуже до скандалів. Більше того, якісна сучасна література, має бути на один крок попереду, щоб зацікавити тих, хто її потім доганятиме. І передусім це стосується прозаїків.
— Враховуючи тенденції до все більшої інтернетизації людей, чи не витіснить інтернет класичну книгу?
— Це справді проблема нашого часу. Я — абсолютна ідеалістка і думаю, що цього не станеться і літературі така конкуренція не загрожує. Це така ситуація, яка вже була колись із театром, коли з’явився кінематограф. Спробуйте зараз дістати квитки на хорошу театральну виставу. А кінотеатри? Мені здається, що в майбутньому будуть встановлені певні квоти на те, скільки і які книги будуть доступними у електронному варіанті в інтернеті, а які будуть у традиційному друкованому вигляді. А щодо того, що вірші можуть бути надрукованими у блогах, то це мені нагадує те, як раніше люди просто збиралися і читали свою поезію. Зараз люди це роблять в інтернеті і нічого в цьому поганого немає.
БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ
Юлія Стахівська народилась 1985 року в м. Житомир, є лауреаткою літературних конкурсів «Смолоскип», «Молоде вино» та ін. Окрім літературного таланту, дівчина має ще художні здібності — у 2011 році вийшла друком книга для дітей «Таткові нотатки», ілюстрації до якої створила Юлія.
Фото з архіву автора.
