Руйнуючи, згадай будівничих

Школа, як річка. Останнім часом вона рік у рік міліє. Єдине джерело, що живить заклад, — діти. Їх народжується дедалі більше, але фахівці стверджують, що тільки в 2018-му демографічна ситуація поліпшиться.

Що нині робити з школами, в яких до 10 учнів (605) чи до 40 (1461)? Такі ЗОШ протягом 20 років безжально тимчасово закривали, реорганізовували, ліквідовували. І робила ті вкрай непопулярні кроки місцева влада. Щоб призупинити процес тотальної оптимізації мережі, Верховна Рада у 2008-му оголосила мораторій на закриття ЗНЗ у сільській місцевості. Тепер це не можна робити без згоди територіальної громади.

Було немало спроб «об’їхати» її, та майже всі вони завершилися скандалами і перемогами селян. Усім швидким на руйнування чинушам, що не навчились виважено і помірковано вирішувати долю малокомплектних і не тільки шкіл, сказали своє вагоме слово і Президент, і Прем’єр-міністр.

Микола Азаров, зокрема, доручив профільному міністру не допустити закриття ЗОШ, якщо не вирішено питання з підвезенням дітей до закладів і працевлаштуванням учителів.

Це непрості завдання. До них слід додати ще одне: підвозити учнів і педагогів треба по добротних асфальтівках, яких сьогодні в глибинці обмаль.

Бракує і шкільних автобусів. Державна програма по забезпеченню ЗОШ транспортом провалена. З цим погодився уряд, який нещодавно продовжив термін її реалізації до 2015-го. Школярі за сім років отримали 2,4 тисячі автобусів (882 — за кошти держбюджету).

Проблема малокомплектних класів, схоже, актуальна не всюди. Гучно прогриміла хіба що Донеччина, де не тільки в селах, а й у містах, у тому числі в обласному центрі, батьки чинили шалений опір місцевій владі. Вона запланувала закрити спочатку 26 закладів, потім апетити зменшилися до 16. Після численних пікетів, мітингів із залученням «важкої артилерії» (нардепів, прокурорів) захистили ще п’ять. Характерно, що часто око кладуть на одинадцятирічку в центрі міста, а учнів переводять у ЗОШ передмістя, де не краща матеріально-технічна база і педколектив далеко не новаторський.

Одеський регіон «засвітився» не так яскраво протестними спалахами, а там, як з’ясувалося, задекларували скорочення мережі на 64 (!) заклади.

...Микола Томенко, заступник Голови Верховної Ради, оприлюднив песимістичну цифру: за попередні п’ять років припинили існування близько 900 шкіл. Найбільше (398), за даними екс-міністра освіти Станіслава Ніколаєнка, — в 2009-му. І це, зазначте, в рік дії постанови парламенту про мораторій. Важко уявити, що буде із сільськими закладами, коли на вимогу «оптимізаторів» норму, за якою школи мають «оптимізуватися» тільки за згодою громад, скасують...

А керівники рай- і облдержадміністрацій про це говорять дедалі гучніше.

— Демографічний прогноз фахівців на найближчі 15—20 років невтішний, — гарячкував у бесіді зі мною прихильник освітніх округів Сергій Омелянович із Чернігівщини. — Може, ті, хто не вміє рахувати державні гроші, хочуть, аби в кожного учня було по вчителю? Мораторій школу без дітей не врятує. Навчати десятьох школярів на пальцях — означає не думати про їхнє майбутнє, в якому житимуть за новітніми інформаційними технологіями.

Його опоненти парирують: а що, уже в усіх опорних середніх закладах є сучасні ПК і застосовуються відповідні програми й інтерактивні методи навчання? Є предметні лабораторії з потрібними реактивами і обладнанням?

А в тих хвалених закладах не ті самі вчителі, котрі працювали в 1991-му? І чи не за їхні та батьківські кошти утримуються кабінети, ремонтуються приміщення?

Батьки-хлібороби б’ють на сполох: чи не повертаємо ми оптимізацією забуті вже інтернати? Якщо автобус, наприклад, чекатиме гуртківців, додому вони приїжджатимуть пізно. А вдома господарство, яке потребує дитячої допомоги. А ще ж підготуватися до завтрашніх уроків треба, поспілкуватися з друзями.

Отже, логічно й доцільно відкрити при школах гуртожитки. Можливо, комусь із хлопців та дівчат це сподобається — менше стануть горбатитися на землі. Та чи правильно відривати селянську дитину від селянських коренів? Вони й так уже помітно підточені...

Зустрічі з фахівцями, керівниками управлінь освіти, дослідження колег і листи читачів переконують, що чиновників турбує лише фінансовий бік проблеми. Мало хто бере до уваги відсутність транспорту й хороших доріг; непідготовленість опорних шкіл; їхнє вкрай слабке матеріально-технічне забезпечення; низькі зарплати педагогів, відсутність обіцяної автономізації ЗОШ тощо. Хіба з таким «активом» педколективи здатні дати якісну освіту сільським дітям?

Як на мене, держава прогавила час, коли треба було готуватися до нинішньої оптимізації.

Демографічна криза — не сніг на голову серед літа. Кризу ту забалакали, не вживаючи заходів до підготовки ЗНЗ до нинішньої ситуації. Тепер, справді, школа, надто початкова, поставлена перед фактом: треба терміново об’єднувати зусилля, щоб вижити.

За час проведення акції «Голос України» сприяв поверненню учнів у стіни двох шкіл, яким загрожувало закриття.

На щастя, є регіони, в яких немає цих проблем. Один із них — Рівненщина. Тут усе робиться, щоб зберегти шкільну мережу. Більше того — зміцнюють і розширюють її.

Голова ОДА Василь Берташ пообіцяв протягом п’яти років побудувати в області... 21 школу. Тут, упевнений, оптимізація, якщо вона стане вкрай необхідною, буде не такою болісною, як в інших регіонах. Вартий поваги хазяйський підхід і вимоги керівництва ОДА до будівельників ЗОШ: максимально використовувати місцеві будматеріали, спортзали складати із легкосплавних конструкцій, установлювати котли, які працюватимуть на місцевому паливі. Очікується майже вдвічі здешевити вартість об’єктів...

Кажете, легко будувати, коли є для кого, а якщо ріка народжуваності міліє...

Повернімося до Донецька. Тут економія від закриття трьох шкіл становитиме аж 395,8 тис. грн. Кажуть, батьки підрахували: якби кожен житель міста пожертвував 50 копійок, їх можна було зберегти...

...Нещодавно заступник міністра освіти Петро Куликов, прагнучи, мабуть, переконати платника податків у доцільності оптимізації шкіл, де навчається до 10 учнів, сказав, що кожен з них обходиться в 15—20 тисяч гривень на рік. А в школах з нормальною наповнюваністю класів — до чотирьох тисяч.

По-перше, нормальна наповнюваність — це скільки? В Європі, США, Японії, приміром, — 12—15 учнів.

По-друге, до однієї із ЗОШ І ступеня, що на Тернопільщині, цього року ходили чотири дитини. Собівартість навчання кожної — утричі менша від заявленої чиновником. Виходить, рахувати можна по-різному. Якщо по-донецьки, то всі малокомплектні — під замок. А якщо з думкою їх зберегти, то не такий страшний чорт, як його малюють.

І останнє. Ніхто не питав згоди платників податків на мільярдні витрати на Євро-2012, на багатократне збільшення обсягів держзакупівель і матеріальної допомоги та послуг для чиновників.

То, може, спитати у людей, провівши референдум, як вони ставляться до оптимізації шкільної мережі, закладів медицини, культури, спорту? Хай вони підкажуть державним мужам, як справедливо розподіляти блага суспільства, ним зароблені.