Під такою назвою в серії «Суспільна бібліотека. Реалістична теорія і творча практика» нещодавно вийшла монографія доктора соціологічних наук, заступника директора Інституту соціології Національної академії наук України Миколи Шульги, присвячена змінам у нашому суспільстві після проголошення в 1991 році незалежності України.

 

У капітальній науковій праці різноманітні соціальні події двадцяти років новітньої історії країни розглядаються на основі аналізу величезного масиву даних офіційної статистики і результатів проведеного з 1992 року Інститутом соціології моніторингу в комплексі й динаміці, як процес, тобто як послідовна зміна подій, і дають розгорнуту панораму трансформацій, що відбуваються в суспільстві.

Двадцятирічний строк, зазначається в книзі, дає змогу переходити від емпірико-соціологічного масштабу вимірів соціальних явищ до масштабу історичного. На такому тимчасовому відрізку «соціологія явищ уже переходить в історію подій» (с.3). Особливо якщо зважити, що трансформації, які відбулися за цей час, призвели до зміни суспільно-політичного ладу, глибоких змін у житті народу.

У країні:

— зруйновані державна й комунальна форми власності (близько 90% приватизовано). У результаті так званої ваучеризації, у ході якої було обібрано основну масу населення, на руїнах загальнонародної власності відбулося становлення приватної, передусім великої, власності — економічного базису нового, буржуазного, ладу;

— відбувається небезпечне руйнування виробничого, наукового, кадрового потенціалу. На 75—90% зношені основні фонди в промисловості, комунальному господарстві. Ще гірше становище в сільському господарстві;

— суспільство як цілісний організм перестало функціонувати, розбилося на окремі сегменти; 

— якісно змінилася соціальна структура суспільства. В ньому викристалізувалися два найбільші сегменти — власники й наймані робітники, з’явилися нові для нашого нинішнього суспільства соціальні верстви: великі власники, акціонери, рантьє, банківські та біржові службовці, фермери, безземельні селяни та безробітні, трудові мігранти і безпритульники, прислуги і повії. Відбулося глибоке соціальне розшарування, величезних масштабів набула масова бідність — явище, властиве лише країнам «третього світу»;

— збідніння населення відбувається на тлі високого рівня безробіття, масового виїзду громадян за кордон на постійне місце проживання або в пошуках роботи. У мирний час населення країни зменшилося більш ніж на 6,5 млн. чоловік;

— відсутність реальної об’єднувальної ідеї, стан невизначеності веде до організаційної, інтелектуальної, моральної деградації суспільства, його деморалізації і соціальної маргиналізації. Підвалини суспільства роз’їдаються тіньовою економікою, корупцією. Влада уражена сімейністю, хуторянським кумівством, що виродилося в небачений в історії непотизм. «Масовим і, на жаль, базовим для українського суспільства стає людина без світогляду й моралі, «людина без властивостей» (с. 5).

Весь зміст книги М. Шульги підтверджує, що «від затяжної системної кризи, у якій суспільство перебуває всі двадцять років незалежності, від безладу в державі, від того, що цьому безладу не видно кінця, від низького життєвого рівня, від непевності у своєму майбутньому і майбутньому своїх дітей значну частину людей охопила апатія. Вони зневірились у тому, що можуть особисто якось вплинути на перебіг подій у суспільстві» (с. 5).

Огляд головних подій минулого двадцятиріччя, розгляд трансформації соціальної структури українського суспільства, поглиблене вивчання її елементів, інтересів класів і соціальних груп, аналіз сформованих в Україні еліт — політичних, адміністративно-владної, економічної, наукової, військової та інших — приводить до висновку, що «за два десятиліття існування незалежності української держави жодного із життєво важливих очікувань народу досягнуто не було.

  • Цитата

«Замість економічних реформ відбулося безсоромне розкрадання державної власності, що зосередилася в руках декількох десятків сімейств. Ціною незалежності стала безперервна системна криза, занепад економіки, падіння життєвого рівня переважної частини населення, соціальна поляризація, поява таких соціальних хвороб, як масове безробіття, величезна дитяча безпритульність, бродяжництво, зростання злочинності. Люди втратили віру в майбутнє».

«...Правляча еліта України виявилася не спроможною вирішити ті завдання, які поставив перед нею час... У владну еліту прорвалися некомпетентні, безвідповідальні, цинічні, заздрісні, корисливі, нахабні й безпринципні люди. У її середовищі відбувалися (і відбуваються. — Г.К.) постійні змови, підсиджування, зради, зрадництво... Це ще більше затьмарило суспільну атмосферу, дезорієнтувало пересічних громадян, викликало в них розчарування, образу та апатію. Український істеблішмент не зміг виробити таку модель побудови соціуму, що відкривала б шлях руху до сучасного високотехнологічного суспільства, правової, демократичної, соціальної держави, в якій громадяни почувалися б комфортно і були соціально захищені» (с. 63).

Становлять інтерес викладені в монографії фактичні дані й висновки щодо формування в Україні суспільства споживання, що дедалі більше визначає соціальні цінності та життєві установки людей, образ і стиль їхнього життя. 

Особливе місце в книзі займає розділ, присвячений викликам, які кидає суспільству час. Велика увага в ньому приділена теоретичним аспектам викликів часу (історії) як соціальної категорії, феномена глобалізації як всеосяжної системи економічних відносин в умовах гегемонізму Сполучених Штатів Америки, осмисленню координат, місця, ролі й позиції України в глобалізацій них процесах, зміні суспільного поводження особистості в контексті нового глобального середовища, розкриттю змін соціального ареалу особистості в умовах розвалу колишньої системи соціальних і моральних цінностей, автономізації й атомізації особистості в пострадянському суспільстві, явищ діаспоризації та мультикультуралізму, тенденцій ціннісно-нормативної інтеграції, світового міграційного процесу, в який виявилася втягненою Україна, соціокультурної маргиналізації та формування цивільних ідентичностей — проблеми, породженої трансформаціями періоду реставрації капіталізму й розвалу Радянського Союзу.

Що стосується викликів внутрішнього порядку, то вони дедалі більше виходять на перший план. Їхня гострота й небезпека особливо виявилися в умовах глобальної фінансово-економічної кризи, що вибухнула 2008 року, яка, до того ж, наклалася на затяжну системну — економічну, політичну, соціальну, демографічну, екологічну, духовну, моральну, ціннісну —кризу українського суспільства. У повсякденному житті вона постійно дається взнаки через низку технологічних аварій і природних лих — вихід з ладу опалювальних систем цілих міст, вибухи газу в житлових будинках із численними жертвами, масштабні лісові пожежі, руйнівні повені, періодичні спалахи епідемій у санаторіях, будинках відпочинку, дитячих установах, загибель людей на дорогах — удвічі більшу, ніж у трьохсотмільйонних Сполучених Штатах Америки. В останні роки країні неодноразово доводилося долати енергетичну, бензинову, газову, цукрову, «гречану» кризи, кризи у сфері машинобудування, легкої промисловості, медицини, освіти, культури, спорту... «Терміном «криза суспільства», — йдеться в монографії, — позначають момент, коли політична й соціально-економічна модель його функціонування дає серйозні збої, що призводять до руйнування всієї системи, коли неможливе відтворення соціальних інститутів на колишніх засадах, коли руйнується усталена організація життя суспільства» (с. 409—410).

Специфіка нинішньої світової кризи, що, мабуть, найболючіше вдарила по нашій країні, полягає в тому, що, на думку багатьох дослідників, вона є не просто черговою кризою в рамках капіталістичних відносин, а кризою всієї системи капіталізму, свідченням вичерпання тієї цивілізації, у якій капіталістичний світ жив у другій половині XX століття і до якої після антисоціалістичного перевороту 1991 року включені колишні радянські республіки.

У книзі на численних фактах показано, що це означає для України. Якщо в 1990 році валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення в нашій країні був на 11% вищим від середньосвітових показників, то 2006 року він був на 33% нижчим. У 2006 році ВВП України становив лише 63,3% від рівня 1990 року. Тим часом світовий валовий продукт у 2008 році зріс щодо 1990-го на 38—40%. За даними Держкомстату України, середньодушові видатки у 30% населення (на селі — у 46%) 2009 року були нижчі від прожиткового мінімуму. В країні фактично сформувалися дві України, два непересічні світи. Один — це кількасот багатих успішливих сімей, другий — багатомільйонна маса людей, придушених життям, бідністю, хворобами і безпросвітністю. Між ними не тільки розростається провалля, а й наростає ненависть.

З аналізу підсумків двадцяти років соціально-економічних і політичних експериментів зроблено принципово важливий висновок: «реальна трансформація відбувалась як дрейф від суспільства другого світу до суспільства третього світу в його класичній формі — з різко соціальною й майновою поляризацією, бідністю переважної частини населення, технологічно відсталою промисловістю, архаїчним сільським господарством, тіньовою економікою, корупцією державного апарату, вивезенням капіталу за кордон...

Ціна суспільних перетворень виявилася занадто високою: керованість державою деформована, за своїм економічним потенціалом країна відкинута далеко назад, соціальне розшарування населення потворне, соціальна захищеність громадян загублена, майбутнє для них і їхніх дітей невиразне. Пояснення такого результату «витратами» задля історичного прогресу й здобуття незалежності країни видається непереконливим. Адже кожна людина має тільки один шанс прожити своє життя. І нашому сучасникові зовсім не зрозуміло, чому саме він повинен бути жертвою, перебувати третину свого життя в злиденності й невизначеності. І ще не відомо, скільки років випробувань він має прожити, щоб дочекатися (чи ні) світлого дня. Хоча для декількох сотень сімейств цей світлий день сяє вже не один рік.

Отже, двадцятилітній дрейф країни відбувся. Але, як з’ясувалося, це був дрейф на узбіччя» (с. 440, 445).

І те, що в монографії М. Шульги це переконливо показано, визначено болючі точки нашого суспільства — безумовна заслуга автора. Весь зміст книги переконливо свідчить про те, що ситуація в Україні після двадцяти років «реформ» настійно вимагає радикальної зміни політичного курсу. Хотілося б, щоб до висновків і застережень, що містяться в ній, прислухалися можновладці в країні.

  • МОВОЮ ЦИФР

Під час проведення в 2010 році соціологічного дослідження 74% респондентів заявили, що вважають малоймовірним або навіть зовсім неймовірним, що Україна до 2020 року наздожене розвинені країни за рівнем економічного розвитку, а 67% допускають, що дистанція між нашою країною і розвиненими країнами ще збільшиться. До того ж песимізм властивий не тільки старшому і середньому поколінню, а й молоді. Не вистачає впевненості у власному майбутньому 69% опитаних, у тому числі 58% респондентів — віком до 30 років.

Георгій КРЮЧКОВ, народний депутат України ІІІ і ІV скликань.

На знімку: народний депутат І і ІV скликань Микола Шульга.