У місті Дрогобичі восени відбудеться свято ковбаси. У Львові проводять свято пива, сусіди-поляки — паштетівки, куди з’їжджаються з усієї Європи виробники паштету. Чому не запросити 100 ковбасників з усієї України, визначивши, хто виробляє найсмачнішу ковбасу, — так розмірковує міський голова Олексій Радзієвський.

Адже всі знають знамениту «дрогобицьку ковбасу». Ось чому Дрогобич хоче закріпити за собою бренд ковбасного міста. І неспроста. Олексій Радзієвський, один із найдосвідченіших міських голів, добре знає, звідки вітер дує і на чому можна робити погоду. Проблема харчових продуктів дуже гостро стоїть навіть в аграрній Львівській області, де відчувається постійна конкуренція з польськими виробниками. До кордону рукою подати. Мешканці тридцятикілометрової прикордонної зони без віз їздять до Польщі на закупи.

На конкурентній основні на Львівщині розвиваються лише дві галузі — птахівництво та свинарство. У м’ясному балансі яловичина повинна становити 35—40 відсотків, свинина 15—20, птахівництво — до 15, решта — інше м’ясо: кролі, вівці, кози. А насправді майже 56 відсотків м’яса виробляється за рахунок бройлерної птиці, що в чотири рази перевищує норму. На яловичину припадає лише 16 відсотків загального виробництва м’яса, — розповідає доктор сільськогосподарських наук, директор Інституту землеробства та тваринництва Григорій Седіло.

Колись Львівська область займала передові позиції з розвитку тваринництва в Україні. У 1990 році налічувалося понад мільйон голів ВРХ, у тому числі 400 тисяч корів. На сьогодні залишилося 370 тисяч голів ВРХ, серед яких 160 тисяч корів. У великих господарствах утримують 12 тисяч корів, решта — в індивідуальному секторі. Про що говорити, коли до 90 відсотків тварин Львівщини утримується в сільських дворах?

Тож не дивно, що польські харчі дешевші за українські. Везуть «човники» в контрабандних торбинах через кордон навіть сало.

А як з іншими продуктами? Візьмемо другий хліб — картоплю. Україна її для переробки теж завозить із Польщі. Картопля фрі у закладах швидкого харчування надзвичайно популярна, але виготовляють її наші сусіди. У них бульба дешевша щонайменше на гривню.

Фрі з будь-якої картоплі не зробиш. Це особливі сорти, вирощені за спеціальною технологією. Будь-хто за нову справу не візьметься. Потрібні кредити, а їх дають під 25—30 відсотків. Та ще під застави вдвічі-втричі більші. При таких підходах не буде дешевих продуктів.

«Ми закуповуємо картоплю під Львовом в іноземної фірми, — розповідає Віктор Русаненко, генеральний директор львівської фірми «Гал-Євро-Контакт». — Картоплю під фрі ніхто не вирощує. Тому наш завод переробляє, що Бог прислав. Ми не конкуренти. Сільське господарство надзвичайно слабеньке. На Львівщині була стара класична, надзвичайно потужна селекційна база. Зателефонуйте в наші інститути і запитайте: у вас є насіннєва картопля, яка?»

Виручають львів’ян німці та голландці, але їхнє насіння можна вирощувати лише два-три роки. Щоб українська наука могла щось робити, треба вкласти гроші. Подивіться, яка у нас техніка, які технології, які приміщення. База надзвичайно слабенька. Ми не конкуренти ні німцям, ні голландцям. Поки ми займалися революціями і сперечалися, скільки нам треба демократії, там вирощували насіння.

Віктор Русаненко міг би картоплею фрі нагодувати всю Україну. Тільки дайте йому спеціальні сорти та кредити для закупівлі сучасного обладнання.

На двох своїх заводах він займається виробництвом харчових продуктів — м’ясних виробів, консервованих овочів, картоплі фрі. Мав ще тваринницьку ферму, але не витримали конкуренції з дешевим контрабандним м’ясом.

На Волинському заводі переробляють капусту, моркву, цибулю, ожину, малину, чорницю, вишню. Працюють підприємства так собі, як і вся економіка

Віктор Русаненко часто літає Україною на своєму «кукурудзнику». Бачив великі зернові масиви в Тернопільській, Хмельницькій, Дніпропетровській областях. У кожному господарстві повинні бути сівозміни, рослини, які йдуть на годівлю худоби. Але біля зернових господарств не видно тваринницьких ферм, залишилися зруйновані приміщення.

За рівнем споживання ми підходимо до вегетаріанських країн. Ціна на м’ясо піднялась на недоступний для чималої частини населення рівень. Наші лозунги, що ми всіх нагодуємо, — це лише лозунги. Сільське господарство ще себе прогодує, але країну — сумнівно.

Директор «Гал-Євро-Контакту» нещодавно повернуся з Німеччини, де кредити для фермерів дають під три відсотки річних із відтермінуванням на п’ять років. А у нас?

Олексій Радзієвський, міський голова Дрогобича, неспроста хоче привернути увагу до свого міста з допомогою ковбаси. Ситуація на ринку продуктів складна. Виробники вимагають врегулювати ціни, бо декому вигідніше завозити товари під чужим брендом, ніж своїх підтримати. Ось чому у Дрогобичі на День міста проведуть свято ковбаси — щоб землякам було і весело, і ситно, щоб як у старі добрі часи — свій до свого по своє.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.

З такої свинини гріх робити несмачну ковбасу.