Хто п’є з-під крана — ризикує. Ця вода зветься питною, але якість непевна. Зношеність українських водопровідних споруд та мереж становить від 30 до 70% (в різних регіонах), їх несвоєчасно лагодять, проводять профілактику та ліквідують аварії. Постійне відключення водопроводів від електроенергії, подача води за графіком забруднюють її. Це може спричинити епідемії хвороб, сповіщає Центральна санітарно-епідеміологічна станція МОЗ України.
Що можна підхопити зі склянкою води? Перелік вражає: вірусний гепатит А, черевний тиф, гострі отруєння системи травлення, серцево-судинної, ендокринної систем тощо. За останні десять років в Україні офіційно зареєстровано 42 спалахи хвороб. Постраждало 5522 особи, більше половини з них — діти. Про це «Голосу України» розповів заступник головного лікаря Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України Ігор Петраков. Санепідемслужба констатує: місцеві чиновники та керівники господарств часто нехтують питаннями безпеки. Торік за це оштрафували більш як чотири тисячі посадовців, направили до прокуратури 67 справ і винесли понад 14 тисяч (!) постанов про припинення експлуатації об’єктів (водопроводів тощо). Декого вивели на чисту воду. Але застарілих проблем повно.
Щодо води з-під крана та дотичних проблем думки спеціалістів усе-таки різняться.
Анатолій Яцик, директор Українського НДІ водогосподарсько-екологічних проблем каже:
— Як той поганий лікар, ми хочемо лікувати хворобу, а не її причину. 75% питного водопостачання в Україні здійснюється за рахунок поверхневих вод, тому вода в річках має бути першого, максимум — другого класу якості. Натомість маємо третій—п’ятий клас. Хто рекомендує пити з-під крана, хай сам і п’є. У краплі води відображається екологія всієї держави.
Натомість Валерій Кравченко, директор Науково-дослідного та конструкторсько-технологічного інституту міського господарства переконаний:
— Вода, що тече з-під крана, називається питною. Отже, пити її можна. Інакше б її називали технічною. Якість цієї води контролюють санепідемслужби. Система, нехай і підупала з радянських часів, працює. За два останні роки я побував на близько 60 водоочисних станціях у різних регіонах України. Всі вони ремонтуються, переходять на нові технології хлорування тощо. Українські препарати для очищення поверхневих вод продаються в Європу, Прибалтику, в Об’єднані Арабські Емірати. Тому не можна говорити, що нічого не робиться. Учені надто часто нагнітають ситуацію.
Де вишукати компроміс? На думку Анатолія Яцика, хороший вибір — бювети. «Пийте природну воду. Попит на бутильовану в Києві впав, тому представники «мінерального лобі» стверджують, що з бюветів пити небезпечно. Але для дітей я радив би воду в пляшках. Зараз дуже багато фірм, які розвозять бутлі на замовлення. Купуйте воду, яку добувають у вашому регіоні.
Коментар
Ігор Петраков, заступник головного лікаря Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України:
— Очисні споруди в Україні не спроможні достатньо очистити воду. Найбільше відхилень від норм спостерігаємо в Луганській, Дніпропетровській, Чернігівській, Полтавській областях, а також на Одещині, Чернігівщині та Кіровоградщині. Погіршується якість і підземних, зокрема артезіанських, вод. Із цим є проблеми в Криму, Придніпров’ї, на Донбасі. В підземних водах підвищується вміст заліза, марганцю, показники жорсткості тощо. На таких водопроводах необхідно встановлювати очисні споруди.
