Свобода пересування: хто і як за неї бореться

Однак часи змінюються, і безвізовий режим для українців до країн старої демократії вже не є фатою морганою. Нещодавно в Києві перебувала член Єврокомісії С. Мальмстрьом, яка опікується в ЄС питанням безвізового режиму для України. Разом із міністрами юстиції та внутрішніх справ Угорщини і Польщі, перша з яких зараз нещодавно головувала в ЄС, а друга — головує з 1 липня цього року, вона обговорила з українською стороною виконання Плану дій щодо запровадження Євросоюзом безвізового режиму для нашої держави. Комісар привітала істотні зрушення, досягнуті нашою країною у виконанні Плану дій. У вересні, як вона пообіцяла, буде підготовлено звіт Єврокомісії, який чітко окреслить подальші кроки щодо скасування віз для наших співвітчизників.

Досягнення України визнали і авторитетні неурядові організації, що зазвичай не шкодують критичних слів щодо української влади. Так, Громадська ініціатива «Європа без бар’єрів», яка працює за підтримки Фонду Сороса, перед візитом Комісара оприлюднила свою оцінку стану виконання Плану дій за перше півріччя 2011 року. Громадські організації визнали прогрес у виконанні документа і ймовірність завершити реалізацію першого його етапу у визначені Президентом України терміни — до кінця цього року.

Безперечно, Громадська ініціатива відзначила і проблеми на цьому шляху: бюрократизм, вузьковідомчі інтереси, недостатня інституційна спроможність, особливо новостворених органів державного управління, недостатнє бюджетне фінансування тощо.

З низкою зауважень важко не погодитися — справді в країні залишається багато проблем. Але очевидний і той факт, що лише після обрання на посаду Президента держави В. Януковича ці проблеми нарешті почали розв’язуватися. Свідченням цього є відзначені Єврокомісією та неурядовими організаціями приклади прийняття відповідних законів, нормативних актів, а головне — політичних рішень, які дозволили ЄС минулого року надати нам згаданий План дій, а цьогоріч — визнати прогрес у його виконанні. З подивом прочитала в повідомленнях окремих ЗМІ, що, виявляється, частина пунктів Плану дій «була виконана ще попередньою владою»....

Можна зрозуміти політтехнологів опозиції, їхнє бажання приписати собі будь-яке досягнення уряду сьогоднішнього. Та надання безвізового режиму для поїздок українців до ЄС саме і є питанням, де опонентам чинної влади точно немає чого   сказати.

Як відомо, за часів «помаранчевої влади» Україна та Європейський Союз багато спілкувалися і обмінювалися компліментами. Але це навряд чи можна назвати партнерським спілкуванням, оскільки повноцінний, націлений на результат діалог — завжди відвертий і критичний. У попередні роки цього не було.

У каденцію попереднього Президента ми часто говорили з ЄС про одне й те саме, але насправді про зовсім інше. Коли ми говорили «так» європейській інтеграції, то мали на увазі передусім можливість для своїх громадян вільно подорожувати Європою, торгувати і спілкуватися з її громадянами.

Натомість коли ЄС казав «ні», то мав на увазі, що ЄС і без України перевантажений проблемами і не зможе фінансувати українські реформи в тому обсязі, як він фінансував реформи польські, угорські чи румунські. На цьому фундаментальному непорозумінні наш псевдодіалог починався і закінчувався.

Принципова відмінність нинішньої ситуації у тому, що ми, зрештою, поставили діалог Україна—ЄС на спільний ґрунт і говоримо разом мовою конкретики. Не заглядаємо за обрій, а впевнено йдемо обраним шляхом. Не ставимо зависокі вимоги перед ЄС, а ЄС, у свою чергу, не лякається від наших надто високих очікувань. Україна говорить про те, що може зробити, а ЄС — про те, що може собі дозволити.

Безперечно, політична асоціація та економічна інтеграція важливі, і незабаром ми підпишемо угоду про асоціацію з ЄС. Та головне сьогодні вирішити те, що так болить кожному українцю, який хоче скористатися своїм природним правом на безперешкодний перетин кордону. Важливо позбавити українців цього пекучого сорому, цього приниження у чергах за візами під посольствами ЄС. Зробити так, щоб, подорожуючи Європою, він не почувався європейцем другого ґатунку.

Україна давно перестала бути для ЄС джерелом підвищеного ризику трудової міграції, і про це свідчать дані Євростату (за результатами минулого року українці не ввійшли навіть до перших тридцяти країн — постачальників по шукачів притулку в ЄС) та низький рівень відмови у видачі віз (близько 4%), натомість безвізовий режим з Євросоюзом став для українців нагальною потребою.

Нагадаю, що Україна запровадила безвізовий режим для ЄС навесні 2005 року. Однак ЄС не поспішав із відповіддю. Угода про спрощення візового режиму жодного істотного поліпшення українцям для поїздок до ЄС не надала, а Євросоюз, у відповідь на цю угоду, вибив для себе ще й угоду про реадмісію осіб (зобов’язання України повертати до себе усіх громадян, у тому числі й третіх країн, які нелегально потрапили до ЄС) та поширення одностороннього безвізового режиму поїздок в Україну для Румунії та Болгарії.

Діалог щодо пошуку шляхів скасування візового режиму для українських громадян Євросоюз погодився розпочати з Україною лише у 2008 році. Утім, протягом наступних двох років жодного суттєвого прогресу не було. Євросоюз очікував від української влади конкретних кроків у напрямку досягнення критеріїв, необхідних для запровадження безвізового режиму, — підвищення безпеки документів, що посвідчують особу, удосконалення національних систем управління міграцією та кордонами, налагодження системи захисту персональних даних, активізації боротьби з незаконним обігом наркотиків, організованою злочинністю, торгівлею людьми тощо.

Зрештою, було визначено чотири ключові нормативні акти, прийняття яких дало б змогу перевести безвізовий діалог у практичну площину. Та навіть основоположні для започаткування роботи над безвізовим режимом документи, які забезпечують захист персональних даних, ухвалено не було. Не кажучи вже про створення відповідної служби чи впровадження європейських стандартів в управління міграційними процесами.

Лише 1 березня 2010 р. у ході свого першого закордонного візиту до Брюсселя новий Президент України В. Янукович, серед іншого, домовився з Президентом Європейської Комісії Ж. М. Баррозо інтенсифікувати безвізовий діалог і перейти від абстрактних дискусій до конкретної та прагматичної роботи в цьому напрямі.

У період квітня—жовтня 2010 року було ухвалено низку законів: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» (щодо криміналізації маніпулювання на фондовому ринку), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо арешту активів, що пов’язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради безпеки ООН, та визначення порядку доступу до таких активів», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», «Про захист персональних даних»; ратифіковано Конвенцію Ради Європи про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додатковий протокол до неї, про заходи щодо протидії торгівлі людьми, про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму й інші.

Уже в червні 2010 року на міністерському засіданні Україна — ЄС з питань юстиції, свободи та безпеки було рекомендовано перейти до повномасштабного операційного етапу на основі конкретного Плану дій з чітким переліком критеріїв, які мають бути досягнуті нашою державою перед запровадженням ЄС безвізового режиму для українських громадян. Цей План дій за логікою і філософією мав відповідати «дорожнім картам», що були надані свого часу Європейським Союзом країнам Західних Балкан і вже привели їх до скасування візового режиму з ЄС.

У результаті ініційованої у грудні 2010 р. Президентом України реформи системи центральних органів виконавчої влади були утворені Державна міграційна служба України та Державна служба України з питань захисту персональних даних як окремі органи виконавчої влади. Це було однією з ключових вимог сторони ЄС, яку довгий час Україна не виконувала.

На середину 2011 року Україна фактично підійшла до завершення виконання першої фази Плану дій, ратифікувавши низку загальноєвропейських документів і ухваливши низку відповідних вітчизняних законів.

Після ухвалення цих документів Україна зможе відзвітувати про завершення виконання першої фази Плану дій і перейти до його другого, складнішого, етапу, коли необхідно буде забезпечити належну імплементацію ухвалених документів. У цей період нашу державу будуть регулярно відвідувати оціночні місії з ЄС, які перевірятимуть на практиці роботу національних систем біометричної верифікації, управління міграцією та кордонами, захисту персональних даних тощо. Саме за результатами другого етапу Європейською комісією має бути внесена до Європарламенту законодавча ініціатива щодо змін до Шенгенського кодексу кордонів у частині скасування візового режиму для громадян України.

Можу продовжувати список того, що вже зроблено чи зараз здійснюється українською владою. Але вже навіть наведені вище факти говорять самі за себе. Саме нинішня, як її називають опоненти, «непроєвропейська», влада фактично за рік зробила більше для надання українським громадянам права на вільне пересування Європою, ніж її попередники за п’ять років.

Як сказано в Писанні, судити потрібно по справах, а не по словах. А ще згадується арабська мудрість про те, що коли б з допомогою крику можна було щось збудувати, то осел збудував би ціле місто. Тому порадила б критикам все ж не слухати крики, а спокійно і виважено порівняти реальні справи влади попередньої і нинішньої.