Один мій знайомий начебто пожартував, зазначивши, що «пиво — це слово «хліб», у якому припустилися чотирьох помилок». Не знаю, хто автор даного вислову, але з упевненістю можу сказати, що такого висновку могла дійти тільки людина, яка любить пиво й ставить його в розряд найцінніших продуктів.
Який «коник» кращий?
Людство варить пиво вже давно й п’є його не просто як напій. Стародавні шумери, наприклад, виявили в ньому цілющі властивості, тому стали використовувати для полоскання рота та лікування зубного болю. У середньовіччі пиво пропонувалося для вигнання каменів із нирок, лікування фізичного й духовного виснаження, а після далекої дороги їм розтирали стомлені ноги.
Одне словом, пиво — улюблена тема директора Кремінського пивоварного заводу «Пінта» Володимира Подкуйка, і зрозуміло чому. У виробництво пінного напою він вкладає всю свою душу, а кремінське пиво вважає одним із найкращих в Україні. Підстави для такої вельми впевненої заяви в нього є.
— Для виробництва пива, як відомо, велике значення має вода, — розповідає Володимир Миколайович. — А наша кремінська вода відрізняється високою якістю, оскільки має низький показник мінералізації. Одне слово, дуже чиста. До речі, колись саме в Кремінній заправлялися водою всі паровози. А це про щось-то й говорить. Наш завод розташовано на найвищій точці Кремінної, і ми беремо воду зі свердловини на глибині більш як 110 метрів. Вода, можна сказати, дистильована. Друга умова — якісний солод. Цей важливий компонент пива сьогодні дуже дорогий, але ми свідомо купуємо кращі сорти, маючи на меті підвищити якість свого напою, а не знизити його вартість. Так, наше пиво не з дешевих, причому воно не стоятиме у вас у холодильнику цілий місяць. Його «життєдіяльність» розрахована на 10—12 днів, бо воно без консервантів. Це наш «коник», і справжній знавець пива його цінить. Завод «Пінта», до речі, єдиний в області пивоварний завод, який використовує натуральний дроблений солод.
Продовжуючи розмову про якість пива, ми вийшли на тему виробництва хмелю. Сьогодні завод купує його в Житомирській області. Найкращим, звісно, вважається французький, але його вартість поки що «кусається». Пригадується, кілька років тому колишні господарі заводу намагалися налагодити виробництво хмелю у своїй, Луганської, області, але з цього задуму нічого не вийшло. Як відомо, що більше в пиві білка, то швидше воно скисає. А хміль, вирощений у регіоні, саме й відрізнявся високим вмістом білка. Тому від нього й відмовилися.
Перш, ніж показати своє господарство, розташоване на глибині восьми метрів, Володимир Подкуйко дає настанови: двері за собою щільно закривати, щоб не надходило тепло.
— Тут пиво бродить, — проводить екскурсію директор. — Раніше в нас було сім танків, а сьогодні вже одинадцять. За рахунок вкладених інвестицій купили італійське устаткування. Пиво бродить від 30 до 60 днів, залежно від сорту. Темне, зрозуміло, довше. Сьогодні ми робимо п’ять сортів пива — й воно продається не тільки в інших регіонах країни, а також іде й у Росію. До речі, я помітив один такий нюанс. Як відомо, понад 90% пивного ринку в Україні займають іноземні виробники. Але вітчизняний виробник, у свою чергу, намагається завоювати споживача тим, що наче повертає його до «живого» смаку — без консервантів. Поки що я не готовий сказати, якою мірою наша продукція може вплинути на культуру споживання вітчизняного пива. Але те, що ми вносимо в цю справу свою істотну лепту, — це факт.
Корови — пиву не перешкоджають
Закінчивши екскурсію виробництвом, Володимир Миколайович, обіцяє:
— А зараз я покажу вам таке, чого ви зовсім не очікуєте.
Справді, не очікували. На території пивзаводу розташоване ціле господарство — дев’ять корів, телята, угорські свинки, французькі бички й навіть бурий ведмідь.
— Наші працівники привчили ведмедя їсти сало, і тепер цей український продукт став його улюбленими ласощами. Через це сало навіть узимку в сплячку не ліг, — сміється директор. — Їжа для нього є, годуємо добре, бачите, як шерсть блищить? Виходить, усе до ладу.
Корови й бички — це не примха директора, а, швидше за все, його виробничий азарт. Кормова база є, приміщення є, перспектива розвитку господарства теж вимальовується вдало, тож чому б не тримати тварин і не заробляти на цьому? Поки, щоправда, про більші заробітки не йдеться, справа тільки налагоджується. Проте сьогодні робітник заводу одержує в день по літру молока, за низькою ціною купує ряжанку й сир. А коли підростуть дванадцять бичків — то і м’ясо буде.
У Володимира Подкуйка великі плани на майбутнє. Певною мірою вони пов’язані й з тим, що Кремінщина починає розвиватися як курортна зона області, і в ці краї незабаром приїдуть сотні відпочивальників. Тут їх зустріне прекрасна природа й... чудове пиво, котре, якщо вірити знавцям, за цілющими властивостями поступається лише виноградному вину. Як каже директор: «Пивом не святкують, пивом живуть».
Луганськ.
