Напевне, зловживання у навколоземельних структурах дістали Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка не менше, ніж Петра Порошенка побори у військкоматах. Уряд створив комісію з реорганізації Держземагентства. Але чи вийде реформувати (і не на папері) відомство, назва якого звучала у багатьох скандалах зі зловживаннями, і поставити його, так би мовити, на рейки служіння народу — велике питання. Адже треба докорінно переформатувати роботу відомства, а не просто провести чергову ротацію земельних махінаторів.
Роботи у земельній сфері, яку у народі небезпідставно вважають однією з найкорумпованіших, — хоч відбавляй. Для багатьох громадян притчею во язицех стали кадастрові номери. Люди свого часу платили чималі гроші за виготовлення технічної документації для отримання державного акта на землю.
Селяни продавали кабанчиків, щоб мати можливість сплатити за цю процедуру. А тепер їм у земельних органах пояснюють: до 2003 року видавалися держакти на бланках червоного кольору — старого зразка, а потім зелені — нового. Тож, виходить, для «повного узаконення» тим, хто стояв у перших лавах приватизації, — знову шукай гроші!.. Так і хочеться запитати, до чого тут власник? Держава одним видала акти старого зразка, другим — нового, а тепер, щоб виправитися, лізе громадянам у кишені.
Парадоксальна для будь-якої цивілізованої країни ситуація: держакт, що посвідчує право власності, у вас на руках, але, виходить, він не до кінця легітимний. Бо, з’ясовується, що ділянці, на яку видано правовстановлюючий документ, не присвоєно кадастровий номер, а тому її немає на Публічній кадастровій карті. Виходить, знов, образно кажучи, заробляй кошти для чергових витівок спритних хлопців-земельників. Як то кажуть, ставайте, дядьку, з грішми у чергу! Звісно, можна цього й не робити — жити й надалі з актом старого зразка. Але, по-перше, є небезпека, що на місці вашого наділу в кадастрі вони «намалюють» чийсь інший. Підтвердження тому — у тій Публічній карті купа накладок. По-друге, зі старим актом без отримання у земельних органах кадастрового номера ніяких трансакцій з ділянкою не зробиш. Тобто, ні продати, ні подарувати...
Тепер увага (політичним партіям, які намагаються обратися до парламенту, на замітку): на початку 2013 року під час презентації у Кабміні Національної кадастрової системи називалася цифра, що таких державних актів старого зразка, які не мають кадастрових номерів, нараховується близько семи мільйонів! Ціла армія виборців!
Верховна Рада не так давно, начебто, й намагалася розібратися з цим питанням, так би мовити, спростити життя власникам таких актів. З’явилася законодавча норма, згідно з якою «внесення відомостей до Державного земельного кадастру, внесення змін до них здійснюються безоплатно». Але народні обранці, чи то через незнання, чи то з якихось інших причин, скасували несуттєві трати громадян — кілька десятків гривень. А головні платежі (півтори-дві, а то і більше тисяч грн.) за розроблення технічної документації «щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» структурам, які нерідко працюють під одним дахом з районними чи обласними земельними органами, залишилися. Розбиратися, чия рука чию миє — марна праця. Адже, у підсумку, селянину знову колоти кабанчика, торбу на плечі і на базар, бо «кровосісі» (як казав один із прем’єр-міністрів) таким чином вирішили наживатися.
Цікаво, що така документація вже розроблялася при виготовленні держактів навіть старого зразка і цю роботу земельним інстанціям люди тоді оплачували. Тож чому б не використати ті напрацювання тепер — при внесенні ділянок до Національної кадастрової системи, відобразивши відповідні зміни і на Публічній кадастровій карті? Державним земельним структурам нічого не варто скористатися готовою інформацією, для цього не потрібно залучати власника наділу. І просто, і безплатно для громадян. Але, схоже, без здирництва — ніяк!
Мал. Костянтина КАЗАНЧЕВА.
Полегшити життя власників ділянок можна, якщо приборкати апетити земельних чиновників.
