У комплексі житлово-комунального господарства Одеси, мабуть, тільки постачання міста водою й каналізація не викликають у городян дорікань. Сьогодні мало хто згадує, що рішення сесії міської ради №2038 від 17 грудня 2003 року спричинило в Одесі бурхливий сплеск народного обурення, що посилено підігрівали різні громадські організації та політичні партії. Йшлося про передачу товариству з обмеженою відповідальність «Інфокс» на 49 років в оренду цілісного майнового комплексу комунального підприємства «Одесводоканал».
Аргументи противників такого рішення були як завжди прості: орендарі — київські підприємці, яким далека Одеса, оренда — це прихований продаж народного майна, нові господарі накрутять тарифи, якість води погіршиться тощо. До моменту ухвалення рішення аналогів в Україні щодо передачі в оренду міського водопроводу не було. Одесити стали першопрохідниками, за їхніми діями уважно спостерігали всі комунальники країни.
Сім літ — один одвіт: курс правильний
Директор одеської філії «Інфоксводоканалу» Олексій Леонов (на знімку) розповів, що відповідно до умов договору за сім років за програмою «План реконструкції і розвитку водопостачання й водовідведення міста Одеси» вкладено 432,3 мільйона гривень у приведення водоканалу до європейських стандартів.За рахунок орендарів для одеситів було реконструйовано хімбаклабораторію водо-
очисної станції «Дністер» і метрологічну лабораторію. Реконструйовано 60 кілометрів водопровідних і каналізаційних мереж, побудовано дві каналізаційно-насосні станції, модернізовано електроустаткування, створено системи резервного електропостачання.
Вражає? Звичайно, цифри і факти більш ніж переконливі.
***
Історія оренди комунального підприємства «Одесводоканал» для міста не нова. З моменту створення одеського водопроводу його власники, що виграли, до речі, міжнародний тендер, зобов’язалися протягом 49 років, як записано в договорі 1872 року, «постачати місто і його передмістя й хутори чистою, без домішок, водою, не змішаною з морською, в кількості, необхідній для всіх громадських і приватних потреб, спочатку не менш як два мільйони відер води на добу. Вода повинна поставлятися постійно не менш як 6 годин на добу. Підприємці отримують таку плату за воду: 9 копійок за сорокавідерну бочку для приватних осіб і по 4 копійки за бочку для фабрик, заводів та інших закладів. Вода для гасіння пожеж і фонтанів відпускається безплатно».
Після завершення строку оренди міська громада викупила у власників водопровід за 2 мільйони 740 тисяч рублів. На жаль, міський бюджет протягом півтора століття так і не зміг забезпечити динамічного, стійкого розвитку системи водопостачання й водовідведення.
Одеський водоканал, авторитетно заявляли експерти, очікував неминучий крах — основні фонди виснажилися, труби перетворилися на решето (деякі з них налічували понад 100 років), втрати і невраховані видатки в мережах водопостачання перевищили 45 відсотків.
Директор одеської філії «Інфоксводоканалу» Олексій Леонов згадує, що на початку 2000 року вода в мільйонне місто подавалася по 12 годин. Не здійснювалось перекладання ні водопровідних, ні каналізаційних мереж, 20 років не закупляли нове обладнання для ліквідації аварійних ситуацій, не вистачало хлору для знезараження питної води. Про її якість і говорити не доводилося — медики давали офіційні рекомендації населенню про обов’язкове кип’ятіння водопровідної води.
Орендарі комунального підприємства поставили перед собою не амбіційні, а абсолютно реальні, засновані на серйозних економічних дослідженнях, цілі: протягом першого року роботи забезпечити в Одесі цілодобову подачу до домівок городян питної води, почати будівництво резервуарів чистої води, оптимізувати роботу насосних станцій, перекласти аварійні ділянки водогінних мереж.
Орендарями рухали поряд з патріотичними й чисто економічні цілі. Тільки-но почалася цілодобова подача води, то одразу ж різко, у п’ять (!) разів зменшилась кількість аварійних теч — із 100 на добу до 20. Цілодобове водопостачання підвищило якість води. Це не парадокс, а чиста «хімія». Річ у тім, що під час водопостачання за графіком у трубах застоюється так звана, «залишкова вода», а хімічні процеси, які водночас проходять, негативно впливають на оболонку труби. А це, власне кажучи, і призводить до низької якості води. Цілодобова подача забезпечила проточність води у трубах.
А взяти втрати води. Сьогодні вони становлять 38 відсотків — цифра величезна. Але 7 років тому вона була 45 відсотків! Зменшення водовтрат — це поява під землею нових, пластикових, труб.
Поступово в одеській філії «Інфоксводоканалу» починають відмовлятися від рідкого хлору — це традиційна речовина для знезараження води. Рідкий хлор — анахронізм, точніше сказати, кам’яний вік у знезараженні питної води. Сьогодні на головній водонасосній станції в Одесі використовується гіпохлорит натрію. Але хлорка, на жаль, у питній воді ще залишиться — тому що нормативні держстандарти України передбачають наявність у питній воді залишкових доз хлору.
Краще хліб з водою, ніж пиріг без води
Мало хто з одеситів бував на водоочисній станції «Дністер», розташованій за 40 кілометрів від обласного центру, в нижній течії річки. Тут Дністер являє, м’яко кажучи, малоприємне видовище — на водній гладі плавають корчі, пластикові пляшки, будівельне сміття. По суті, нижня течія Дністра — величезний європейський смітник. Проте його називають «водним серцем» Одеси.
Водоочисна станція «Дністер» (на знімку — машинний зал станції) — це завод з виробництва води. Тут розташована система «повільних» і «швидких» фільтрів. «Повільні фільтри» — це система ставків, в яких річкова вода відстоюється, сміття видаляється. «Повільні фільтри» мають істотний недолік: узимку, коли річка вкривається льодом, видалення сміття перетворюється на серйозну проблему. Пізніше була побудована система «швидких фільтрів». Це принципово нова система водопідготовки. З «повільних фільтрів» вода надходить у «швидкі фільтри», де взаємодіє з реагентами-коагулянтами. Потім — первинне знезараження хлором, і через систему водоводів, а загалом їх 9, вода надходить до Іллічівська, Одеси, Теплодара, Южного.
Звісно, що такий 40-кілометровий шлях до споживача відіграє значну роль під час формування тарифу на воду. Але він порівняно з містами-сусідами не високий, а доволі поміркований, навіть у нинішній час
Фото В’ячеслава ТЕНЯКОВА та Олени МІЛОВОЇ.
КОМПЕТЕНТНА ДУМКА
Олександр МАЛИН, заступник голови Одеської обласної державної адміністрації:
— Термін дії орендного договору ТОВ «Інфокс» із комунальним підприємством «Одесводоканал» — 49 років, і він почав діяти з 1 січня 2004 року. За цей час орендар, правильніше назвати його довго-
строковим інвестором, винятково сумлінно виконує свої обов’язки. Хто виграв від договору оренди? Звичайно, одесити. Для них проблема питної води розв’язана цілком. Виграла й територіальна громада. За 7 років у бюджет міста перераховано 106,5 мільйона гривень орендної плати, а річна сума платежу за землю становить 4,4 мільйона гривень. Підприємство бере активну участь у розв’язанні проблеми Хаджибейського лиману. Під час паводків рівень води в лимані підвищувався до критичних оцінок. Для розв’язання цієї проблеми була побудована насосна станція для перемикання скидання стоків і в лиман, і в море.
«Інфоксводоканал» завершує переведення всіх своїх хлораторних на використання гіпохлориту натрію. Це величезний крок уперед у розв’язанні проблеми екологічної безпеки.
Орендні стосунки — це стосунки надійних і сумлінних партнерів. Від цього виграли всі: мільйонна Одеса, міста обласного підпорядкування й саме підприємство, що отримало колосальний досвід в управлінні дуже складним комунальним механізмом.
