Економіка України за 20 років незалежності держави не раз втрачала, оскільки не хотіла (або не могла) враховувати світові тенденції. Скажімо, низька ціна на російські нафту та газ довгий час дозволяла ігнорувати «моду» розвинутих країн на екологію та масове впровадження енергозберігаючих технологій. Як ми тепер переконалися — до певного часу. Тепер щоб наздогнати енергетичну індустрію інших країн, Україні потрібні чималі інвестиції, які можливо залучити лише шляхом приватизації.

 

Зміна пріоритетів

Після аварії на японській АЕС «Фукусіма-1» світ (принаймні, Європа) знову підняв тему виправданості ядерної енергетики. Так, нижня палата швейцарського парламенту затвердила запропонований урядом законопроект про поступову відмову від використання АЕС. Згідно з планом, усі чотири АЕС — а це п’ять ядерних реакторів, що виробляють близько 40% всієї споживаної в країні енергії — закриють до 2034 року.

Жителі Італії шляхом референдуму проголосували проти запропонованих прем’єром Сильвіо Берлусконі планів з відновлення атомної енергетики в країні. Влада Німеччини прийняла рішення закрити до 2022 року всі 17 діючих у країні АЕС. Німецькі парламентарії проголосували за пропозицію уряду, і тепер найпотужнішій економіці Європи доведеться замислитися над пошуком альтернативних джерел енергозабезпечення.

Справа в іншому — як модернізувати застаріле теплове енерговиробництво і енергорозподілення, щоб досягти максимальної ефективності? Адже не секрет, що на окремих станціях ресурс потужностей зношений до 80%. Відповідь також давно відома — приватизація. Тим паче що Україна набагато відстає від своїх і східних, і західних сусідів за темпами роздержавлення енергетики.

До того ж, проблема полягає не в тому, що приватизується. А в тому — як саме відбуваються приватизаційні процеси: чи зафіксоване не лише передання права на частину власності у приватні руки, а й відповідальність нового власника перед державою, перед трудовим колективом, чи конкурс відбувся прозоро, у повній відповідності із законодавством тощо.

При цьому необхідно вирішити проблеми розвитку об’єднаної енергетичної системи України та її інтеграції з суміжними енергосистемами, в тому числі з європейською; поліпшення фінансового стану в електроенергетичній галузі; збільшення відкритості ринку та розвитку конкурентного середовища для виробників та постачальників електричної енергії; удосконалення тарифної та інвестиційної політики; створення умов для розвитку ринку палива для електростанцій — насамперед вугілля (що має стати додатковим поштовхом для відродження вугільної галузі держави).

Приватизаційний прорив

Поточний рік можна поки що вважати періодом прориву в цій царині. Після квітневого розпорядження Кабінету Міністрів, яким дозволялось приватизувати дві енергогенеруючі і сім обласних енергопостачальних компаній, звичний для вітчизняної бюрократії період затишшя не настав. Нещодавно голова Фонду державного майна Олександр Рябченко підписав «Помісячний пооб’єктний план-графік виставлення на продаж у ІІІ-ІV кварталах 2011 року пакетів акцій енергогенеруючих і енергопостачальних підприємств».

Отже, вже в серпні буде оголошено про тендер з продажу частки «Київенерго» (25% акцій), «Закарпаттяобленерго» (50%), «Західенерго» (45%) та «Черкасиобленерго» (21%). Слід зауважити, що в кожному випадку держава, навчена гірким досвідом, залишає за собою блокуючий пакет у розмірі 25% плюс 1 акція. А це: а) збереження впливу на одну з найбільш важливих галузей економіки — енергетику; б) контроль над енергогенеруючими та енергопостачальними компаніями на етапі проведення реформ; в) можливість безпосереднього контролю виконання інвестиційних зобов’язань приватного інвестора; г) можливість перешкоджати новим власникам вносити зміни у статути компаній з метою подальшого «розмивання» державних пакетів і виведення майна на інші юридичні особи; д) звільнення держбюджету від фінансування левової частки модернізації, яка до 2030 року вимагатиме ні мало ні багато — 40 мільярдів доларів. Оскільки інвестор буде зацікавлений у підвищенні ефективності роботи придбаних ним компаній, їхня вартість зростатиме, а отже, зростатиме вартість державного «золотого» блокуючого пакета акцій. Коли за допомогою інвестицій підприємства стануть прибутковими, держбюджет також отримає додаткові дивіденди та збільшення податкових надходжень. Ці вигоди є очевидними.

Нові власники повинні принести новий якісний менеджмент і «довгі» гроші — тривалі кредитні транші під максимально низький відсоток, не кажучи вже про потужні інвестиції. 

Ідеал — це коли новий власник поступово починає отримувати зиск від своїх капіталовкладень, а держава, одержавши сучасне енерговиробництво і безперебійне енергопостачання, поступово позбавляється від невластивих державній машині функцій нагляду. 

Держава повинна відповідати за стратегію розвитку.

Прозорість перспектив

Без ризику бути звинуваченим у перебільшенні вже зараз можна говорити про виняткову прозорість поточного приватизаційного процесу. Влада чітко заявила, що обмежень у доступі до конкурсів за якимись неекономічними та нестратегічними причинами не буде. Фонд держмайна регулярно розкриває журналістам свої плани та звітує перед народними депутатами про хід приватизації. Інформація про фінансовий стан та виробничі показники енергокомпаній, що входять до НАК «ЕКУ», публікуються щоквартально.

Зацікавлення об’єктами виявила ціла низка «акул» як вітчизняного, так і закордонного походження. ДПЕК, групи «Приват» та EnergyStandart (Україна), «Інтер РАО ЄЕС», VS Energy, EDF (Франция) Enel (Італія), E. ON та RWE (Германія), Alpіq Holdіng (Швейцарія), «AES» (США) та ін.

Три роки тому, розпродавши контрольні пакети акцій оптових і територіальних генеруючих компаній, Російська Федерація залучила 140 мільярдів доларів прямих інвестицій і інвестиційних зобов’язань. Як уже було сказано, Україна не пішла на продаж контрольних пакетів акцій, і це в наших умовах, з вужчою за асортиментом базою енергоносіїв, правильно. Тому чекати такого само порядку цифр не варто — інші масштаби. Але в тому, що кінцева сума буде співставною, можна не сумніватись.

Не слід також забувати про ще одну важливу складову процесу приватизації — соціальну. Вона не менш важлива, ніж гроші. Нові власники повинні зберегти робочі місця, більш того (з огляду на обсяг модернізаційних робіт) — значно збільшити їх кількість. Вони мають упорядкувати інфраструктуру соціальних об’єктів, які продаються в комплексі. Врешті-решт, витримати державну цінову політику на свою продукцію, адже від тарифів на електроенергію залежать десятки мільйонів споживачів.

Отже — у серпні старт. Згідно з «Помісячним пооб’єктним планом-графіком» Фонду державного майна України, у вересні чекатимемо на тендер стосовно «Вінницяобленерго» (50%), «Чернівціобленерго» (45%), «Дніпроенерго» (25%) та «Донецькобленерго» (40%). В жовтні — «Крименерго» (45%), «Тернопільобленерго» (25,9%) та «Дніпрообленерго» (50% акцій).

Кожен об’єкт продаватиметься на відкритих аукціонних торгах окрім «Черкасиобленерго», який продаватимуть на біржі. Конкурси відбудуться через 50 днів після публікації оголошення, а для компанії, папери якої реалізують на біржі, — через 30 днів. Прозорість цього етапу приватизації вселяє надії на кінцеву ефективність. А головне — Україна отримує надію на те, що зможе триматись у руслі світових тенденцій у галузі енергетики, а не пасти задніх.