Люди обіцяють взятись за вила, якщо не отримають свою землю

Не те що в Хмельницькому районі, але й у державі вже важко знайти село, де б досі була не розпайована земля. Ружична, Розсоша та Нижні Вовківці, що належать до однієї сільради в Хмельницькому районі, стали винятком. Але унікальність ситуації полягає ще й у тому, що свого часу на загальних зборах було прийнято рішення, що кожен власник землі отримає не один, а... п’ять паїв. У результаті гектари залишилася не розпайованими, а люди вже три роки поспіль ходять від однієї земельної установи до іншої, намагаючись з’ясувати, хто ж винен у тому, що вони не мають державних актів на землю.

Кожному — по п’ять паїв

Чому було прийняте рішення про те, щоб земельний пай, котрий у середньому становив 2,7 гектара, був розподілений на п’ять частин, нині вже історія. І, як багатьом історичним фактам, цьому тепер кожен дає своє трактування. Логіка в такому рішенні була. Оскільки в господарстві, окрім ріллі, мали сад, ставок, пасовиська, тому й вирішили все розподілити так, щоби кожен мав свою частку на різних ділянках. Але, якщо бути до кінця відвертим, то спрацювало не тільки почуття справедливості, а ще й користі.

Ці землі розташовані просто на межі з обласним центром. А оскільки розмови про те, що вартість таких територій із часом гарантовано зростатиме, точились постійно, то й кожному кортіло стати власником саме такої ділянки, а не орного гектара десь далеченько від дороги та міста.

Тоді й підкинули ідею, що треба в найвигідніших, із цієї точки зору, місцях кожному виділити по десять соток. Приціл на майбутнє, начебто, зрозумілий: саме стільки традиційно виділяють під індивідуальне будівництво. На те, що закон забороняє використовувати землі сільськогосподарського призначення в інших цілях, тоді делікатно не звернули уваги. Зрештою, часи змінюються, закони теж. А земля залишається надійним капіталом.

Правда, тільки тоді, коли ти є законним її власником. А стати такими селяни намагаються вже кілька років поспіль. На жаль, поки що безрезультатно.

Винних немає. Актів — теж

Почути про всі перипетії, з якими зіткнулася громада, довелось спочатку в кабінеті керівника Центру державного земельного кадастру, а потім — Хмельницького науково-дослідного та проектного інституту землеустрою.

Свій черговий похід по державні акти кілька десятків селян розпочали саме з ЦДЗК. Сюди всю потрібну документацію передав земельний інститут. Але замість готових актів люди отримали список із неточностями та недоліками, допущеними в цих документах. Селяни наводять приклад, коли під час звірки із земельною базою даних з’ясувалося, що ставок, котрий спокійно лежить собі в долинці, за документами раптом з’явився... на горбку. Та найбільшою проблемою стало накладання одна на одну кількох земельних ділянок, що теж було виявлено в ЦДЗК.

— За таких обставин видати земельні акти неможливо, — роз’яснював людям ситуацію начальник ЦДЗК Анатолій Чорний. — Потім це тільки призведе до нових проблем і спорів між власниками цих ділянок. Але нашої вини в затягуванні справи немає. Тільки-но інститут виправить свої помилки, ми готові одразу все завершити.

Здавалося б, логічно повернути документи до земельного інституту та виправити помилки. Зрештою, усе так і відбулося. От тільки, як кажуть селяни, торувати стежку від однієї організації до іншої їм доводилось не раз, і весь час чули одні й ті самі слова та обіцянки.

Уже в кабінеті заступника начальника інституту прозвучала зовсім інша версія. Мовляв, виготовлення документів для цієї громади виявилось непростою справою. Насамперед через кількість актів. Адже для трохи більш як тисячі пайовиків потрібно було виготовити понад п’ять тисяч актів. До того вже в ході роботи виникали різні зміни й уточнення з боку замовника, зокрема, і щодо кількості пайовиків. А це означає, що все доводилося розпочинати спочатку. В результаті трирічної роботи документи все-таки виготовили. Те, що в них були помилки, тут теж не відкидають.

— Але це не наші помилки, — зауважує заступник директора Тетяна Сікалюк. — На території цієї ж сільради були виділені земельні ділянки ще й іншим особам. Документацію для них готували приватні структури. Це поширена практика. Так от, саме через неточності в їх роботі і з’явились накладання. Вини нашого інституту в цьому немає.

Підстав не довіряти цій інформації теж немає. Але в результаті виходить, що немає як винних у затягуванні справи, так і самих актів. Тільки під тиском розбурханої громади представників обох державних організацій вдалось звести разом. Після чергових запевнень, що жодна зі сторін не винна, зійшлись на тому, що спільно попрацюють над помилками. Та селяни не вірять у щасливе, а головне — швидке завершення цієї історії.

Змова чи бюрократична недбалість?

— Ми довго сумнівались, чи варто йти на якісь акції протесту, збирати людей у кабінетах чиновників, — розповідає сільський голова Василь Дячок. — Але складається враження, що хтось спеціально стримує доведення цієї справи до кінця, наче зацікавлений у тому, щоб люди не стали власниками землі. Врешті-решт, вирішили взяти офіційні листи-відповіді в обох організаціях, де б кожна повідомила, що зволікання відбувається не з її вини. Якщо й це не допоможе — підемо до прокуратури.

Більшість селян переконана: справа затягується неспроста. Мовляв, у такий спосіб хтось хоче позбавити людей дорогоцінної приміської землі. Пристрасті підігрівають ще й розмови про можливість її продажу. Якщо на руках немає державного акта, то як вважатимешся законним власником? Лякає те, що хтось може скористатись такою ситуацією і просто по-шахрайськи відібрати землю.

У такі складні колізії і хитросплетені змови не хочеться вірити. Але з огляду на те, що фактичне розпаювання і виготовлення земельних актів проходить роками, повіриш у всяке.

Крім того, в цій ситуації одразу впадає в око невідлагодженість дій різних земельних структур, котрі, здавалося б, повинні працювати не просто в тісному контакті, а ще й підтримуючи одна одну. Бо, зрештою, мета в усіх одна — навести порядок з обліком землі та підтвердити право кожного власника відповідними документами.

Однак на практиці ніякої єдності не видно. Мало того, в цей союз не вписується ще одна ланка — приватні структури, котрі можуть виконувати ту саму роботу, що й земельний інститут. Кажуть, був час, коли на території району працювало до двох десятків таких приватників. Робота окремих із них якраз і призвела до найбільших проблем у цій справі. Хоча вони й не виготовляли документів для даної громади, проте наробили помилок в інших. Хто тепер повинен змусити їх виправляти недоробки? Адже жодна зі згаданих вище установ не має на це права. ЦДЗК взагалі відсторонився від контактів із приватниками — це не його функції. Та й в обов’язки інституту не входять пошук і співпраця з приватниками.

З огляду на все це в селян не випадково виникають сумніви стосовно того, що обіцянки обох керівників будуть швидко виконані. Очевидно, проблема не обмежується лише виділенням паїв у натурі та виготовленням держактів для селян однієї сільради. Ця історія лише віддзеркалила куди глибші питання.

Якщо так важко розібратись у земельно-паперових конфліктах уже тепер, коли земля ще не стала товаром, то що буде тоді, коли вона виставлятиметься на продаж?

Минулими роками про земельні махінації у Хмельницькому районі велось чимало розмов, до розслідування залучалися спеціально створена обласною радою комісія і навіть правоохоронці. Але вибуху скандальних розкриттів цих махінацій так і не було. Тепер розмови затихли, проблеми перейшли в іншу площину — люди роками не можуть відстояти своє право на землю. А винних як не було, так і немає.

 

Хмельницька область.

Фото автора.

У кабінеті начальника ЦДЗК селяни намагаються з’ясувати, що їм робити далі.