У Каневі, на Тарасовій горі, нагороджували переможців 13-го зльоту іменних стипендіатів та відмінників навчання аграрних вищих навчальних закладів України «Лідери АПК ХХІ століття». Кращим з кращих вручали не лише дипломи, а й, що приємно, ноутбуки та пам’ятні іменні годинники з написом від міністра агропрому. Сам зліт приймав цьогоріч Білоцерківський національний аграрний університет, куди з’їхалися близько 400 учасників. Щоб стати найкращим, делеговані аграрними вузами лідери мали проявити себе на сцені актової зали. Причому не лише засвідчити обізнаність в обраній професії, а й бути вправним оратором, уміти добре співати і танцювати. А під час «круглих столів» студенти представляли свої наукові роботи. Цікавих та актуальних тем для обговорення — учасники працювали за обраними секціями — було чимало. Це й ефективне виробництво якісної продукції тваринництва, й ветеринарне забезпечення, й проблеми збалансованого природокористування та збереження біоресурсів, й земельна реформа.

 

Ірина Діордієва, студентка Уманського національного університету садівництва, — майбутній агроном. Про себе розповіла, що вивчає генетику сільськогосподарських культур. Свою наукову працю презентувала на «круглому столі» під назвою «Основа агропромислового комплексу — сталий розвиток рослинництва України в умовах зміни клімату, збільшення антропогенного впливу і ризиків землеробства».

— Врожайність, — пояснила Ірина журналістам, — нині велика проблема, бо зростає населення землі й не вистачає продуктів харчування. Тож ми пропонуємо створювати більш врожайні сорти пшениці з вищим вмістом білка. Досягти таких завдань можна за допомогою гібридів, що дають близько 100 центнерів зерна з гектара.

За словами співрозмовниці, вступила вона до аграрного вузу, бо, каже, «батьки — фермери, й у мене потяг до землі. Навчаюсь на п’ятому курсі. Планую йти в аспірантуру, аби й далі займатися селекцією».

Валентина Тромсюк з Вінницького національного аграрного університету також вчиться на агронома. Нині пише дипломну роботу й планує займатися науковою діяльністю. На зліт привезла доповідь: «Адаптивний потенціал рослин — засіб підвищення продуктивності сортів сої».

— У нас, — каже, —  погодні умови екстремальні. Дощів зазвичай не вистачає. Тож треба думати, як створити гібридні лінії, щоб вони були пристосовані до цих умов. Нам потрібно більше практики, а не лише вивчати теорію. Щоб  зробити сорти більш пристосованими — ми мало працюємо у польових умовах. Цією важливою справою мають опікуватися добрі фахівці — тут важливі заохочення, підтримка держави, може, й приватних підприємців. Щоб вони брали студентів до себе...

А ще Валентина вивчає горох та сою. Вважає, що першій культурі незаслужено мало приділяється уваги на наших ланах. У багатьох господарствах горох взагалі не сіють. Але ж він — хороший попередник, і його можна ефективно вирощувати. Що ж до генномодифікованої імпортованої сої, то переконана: така продукція негативно впливає на людину. 

Потрібно більше працювати над створенням власних сортів. Бо ж і за кордоном чиста продукція коштує дорого.

На запитання: «Чому не хоче працювати у рідному селі?» — відповіла: «Звичайна ситуація — колгосп розвалився, натомість було створено приватне господарство. Це — у Вінницькому районі. І немає можливості там працювати за спеціальністю. Ні техніки, ні умов, усе занепало. Хоча душа до землі лежить, бо сама з села. Був цукрозавод — немає, немає сівозміни. Думаю, створюватиму нові сорти, що поліпшить ситуацію».

На «круглому столі»  на тему «Основа агропромислового комплексу — сталий розвиток рослинництва України в умовах зміни клімату, збільшення антропогенного впливу і ризиків землеробства» керував Станіслав Васильківський. Він завідувач кафедри генетики, селекції та насінництва Білоцерківського національного аграрного університету, доктор сільськогосподарських наук, професор.

Студенти, розповів він, досить активні, бо «це наша мета — добитися, щоб вони один одному ставили запитання. Зібралися тут студенти — відмінники вишів, іменні стипендіати. Звичайно, це кращі. Не можна сказати, що вразили якісь роботи особливо, але обрані теми вони розкривають. Втім, є декілька досліджень високого класу».

За словами Станіслава Васильківського, глобальне потепління змушує багатьох науковців шукати, приміром, методи, як зберегти ту вологу, яка є. Тобто триває розробка різних технологій з обробітку грунту. Йдеться навіть про те, щоб сіяти деякі культури прямим способом, не орючи грунт. Наступне — це селекція, створення високоадаптивних сортів. Особливо на часі питання сівозмін — у нас вони порушені. Деінде висівають з року в рік соняшник по соняшнику. А треба, щоб повернувся не більш як двічі за 10 років. Бо ця культура просто виснажує грунт. А картопля, другий хліб... Взагалі, 98 відсотків пішла на присадибні ділянки. На Поліссі картопля вже масово не вирощується. Так само й льон — те, що завжди у нас було. Чому? Бо соняшник дає великі прибутки. А грунт — і так бідний, ще більше виснажується. Сівозміна — в жодному разі не трипілка, як тепер вітають. А де тоді місце гороху, гречці? Мінімум 8—10 полів має бути, щоб культури змінювалися. Тоді не виснажуються грунти, не накопичуються хвороби. А коли одну й ту саму культуру повертаємо часто на поле, а з нею — і хвороби, які несуть залишки рослин. Тоді боремося з тими хворобами, звідси навантаження пестицидами. 

Мікрофлору грунту ми вбиваємо, а там сотні, тисячі видів бактерій, грибків, які творять родючість грунту.

Але потім співрозмовник несподівано переключається на проблеми освіти. Як викладачу, йому болить, що аграрний бізнес не бере участі в підготовці фахівців. Їм одразу треба спеціалісти, щоб мали практичний стаж роботи. А де той випускник набуде стаж, якщо на практику не хочуть брати. У кращому разі візьмуть у науково-дослідну установу на маленьку посаду, яка ледь оплачується. Економлять, мабуть. А колись був порядок: студент за літо, поки в господарстві на практиці, то бригадира рільничої бригади підміняє, коли той іде у відпустку, потім агронома — також підміняє. Отож увесь час задіяний у роботі. Тепер у кращому випадку кажуть: Бог з ним, нехай приходить практикантом. Його не прив’язують до роботи, не дають завдань, не возяться. Хоча повинні долучатися до цього. Нині якщо студент знайде роботу — добре. Як замовлення бувають — то направляємо. Але практична підготовка, одержання першого робочого місця — це величезна проблема.

Співрозмовник вважає, що в державі неправильний профорієнтаційний підхід.

— Те, що дають право нині подавати документи одразу в п’ять вузів — не на користь, — переконаний Станіслав Васильківський. — Уже профорієнтації немає: «А кудись я таки проскочу». Тому дуже великий на першому курсі відсів. Попробував — «душа не лежить». А коли ще й держава не гарантує набуття першого робочого місця — то й знання, виходить, не пріоритет. Нехай 70 відсотків студентів прагнуть їх здобути. А 30 — може, щось вийде...

У цьому контексті треба зазначити: такі зльоти — корисна справа. Переможницею конкурсу «Кращий студент року», яку того дня найбільше вшановували на Тарасовій горі, стала студентка Сумського національного аграрного університету Ірина Бояринова. Навчається дівчина за спеціальністю облік і аудит, і принаймні зараз планує працювати в аграрному секторі, аби також поліпшувати ситуацію в галузі. Тож аграрним міністерством (напевне, щоб не передумала) було прийнято рішення зарахувати її як експерта-професіонала Мінагропроду. Отож засоби масової інформації, як було сказано, можуть звертатися до неї за коментарями.

Валерій ДРУЖЕНКО, Оксана ТКАЧУК.

Фото Валерія ДРУЖЕНКА.

КОМЕНТАР

 

А за соціальну сферу хто подумає?

Анатолій Даниленко, ректор Білоцерківського національного аграрного університету, член-кореспондент Національної академії аграрних наук України:

— Що треба зробити, щоб випускники аграрних вузів йшли на село? Якщо аграрний сектор буде пріоритетним, і не на словах, а на ділі, щодо державної політики. Це і дотація, і кредитні ресурси, багато-багато складових. Тоді піднімається конкурентоспроможність виробленої у сільському господарстві продукції. Звідси ми розширюємо ринок. Відтак нам потрібні кваліфіковані високопрофесійні спеціалісти. Зарплата, соціальній захист, тобто квартира, по суті — щоб був нормальний побут. Раніше думали — оце втечу в місто. Та ні! То — глибока помилка. Нині у кожному селі, там де є господар, де ведеться нормальний бізнес, можна створити відповідні умови. Я вам наведу один штрих. Чим відрізняються, на жаль, ті поміщики, які були до 1917 року, і нинішні, яких зараз багато? Я так скажу. Той поміщик, який мав свою господарку й жив зі своїми людьми, — він будував школу, лікарню, церкву. Робив усе, щоб його селяни, які живуть на його землі, отримували ще й нормальні доходи. Коли ми вчилися в школі, то казали — «десятину». Аби нині отримували «десятину», то воно було б нормально. А якщо він не робив те, що я сказав, то йому «півня» підпускали, тобто спалювали. А зараз — живуть у Києві, Львові, Донецьку, Дніпропетровську, побрали землю в оренду, приїхали восени, забрали все. А за соціальну сферу ніхто не ворушиться і не думає. У цьому й суть. Оці складові найголовніші.

Що ж стосується нашого вишу, то якщо взяти рейтинг працевлаштування випускників університету, то в нас — один з найвищих, не паркетний. Це — школа і це — традиція. Наші випускники скрізь в пошані. Навчальна база пов’язана з навчальною і виробничою практикою. До цього я, як ректор, ставлюся надзвичайно серйозно і по суті. У нашому учгоспі можна побачити й сучасні технології, й сучасні підходи... Щомісяця ми здаємо по 100 голів свиней понад 100 кілограм вагою на м’ясокомбінат. І молоко вищого гатунку. А в нашій їдальні ціна обіду — 6 гривень. Чому? Бо ми продукцію виробляємо в учгоспі.

Під час «круглих столів» студенти представляли свої наукові роботи.