Більшість українських підпасичів, тільки-но всядуться у крісло керівника, відразу беруть на своє озброєння заповідь: я — начальник, ти — дурень. Особливо чванливо підпанки показують свій «інтелект» перед розумнішими за них підлеглими. А якщо жертва наділена ще й совістю та почуттям власної гідності — таких одразу намагаються скрутити у баранячий ріг. Спочатку шельмують на всі заставки перед чесною громадою, а потім знімають з посади. Цькують і обмовляють тому, що на дух не виносять особистостей. Цю аксіому вкотре підтвердили нинішні керівники Середино-Будської райдержадміністрації на чолі з Григорієм Геном та його прислужниками з райради, якою нині керує Валерій Шинко, стосовно редактора тутешньої районної газети «Знамя труда» Вероніки Грицової.

Хочу — караю, хочу — милую...

Поплічники тоді ще голови райради Григорія Гена попередили Грицову одразу після першого туру минулорічних президентських виборів: мовляв, готуйся, будемо «оздоровлювати обстановку» вірними новому режимові кадрами. І не збрехали: «чорну мітку» вручили Грицовій відразу по виборах. «Посильним» у цій делікатній справі сюзерен призначив тодішнього свого заступника Михайла Снітка, який запропонував Грицовій скласти редакторські повноваження «по-хорошому». Автори «кадрового оздоровлення» не зважили, що за її плечима — 15 років журналістського стажу, що у неї чи не єдиної в районі професійна освіта (факультет журналістики Львівського держуніверситету), а на руках — неповнолітня дитина. Після відмови редактора піти «по-доброму» на газету нацьковують районний контрольно-ревізійний відділ та фінансове управління райдержадміністрації на предмет «недоліків, допущених редактором у фінансовій сфері». Хоча «шмон» і був замовним, необхідного компромату перевіряльники так і не знайшли. Про це керівник КРУ і доповіла на засіданні планово-бюджетної комісії Середино-Будської райради.

«Її послухали, але не почули, — пише в листі до редакції Вероніка Грицова, — і мені вкотре запропонували залишити редакторське крісло «за власним бажанням». Причому один з депутатів так розійшовся, що почав погрожувати мені в’язницею. Питання про мою долю врешті-решт вирішили розглянути на наступній сесії райради...»

Після цього почалася гра у кота-мишки. На озвученій сесії ні сюзерен, ні васали навіть не заїкнулися про кадрове питання, зате на наступній, скориставшись нагодою (через хворобу Вероніка Грицова опинилась у лікарні), визнали фінансово-господарський стан газети і роботу редактора незадовільними і відправили опального керівника-професіонала «телят пасти». Либонь, прагнучи надати своїм діям видимість законності, не інакше як за особистою підказкою того ж таки «ватажка», винесли рішення, щоб тією ж дорогою відправив Грицову і колектив редакції. І це при тому, що згідно зі статутом редакції редактора затверджує на посаді і звільняє з неї виключно сесія районної ради, а також всупереч закону, який забороняє виставляти за двері матерів-одиначок, на руках у яких  діти віком до 14 років. Однак давно відомо, що коли дуже хочеться — то можна, передусім «панам» і «підпанкам».

Тож для спрацювання розробленого сценарію прибулі представники співзасновника на початку зборів колективу озвучили розпорядження Григорія Гена (на той час, либонь, вже переміщеного у крісло голови Середино-Будської райдержадміністрації) про звільнення Вероніки Грицової з обійманої посади. Такий «серйозний аргумент», здавалося, не залишав місцевим журналістам жодних шляхів для відступу. Та на закинутий гачок (як згодом з’ясувалося в суді, розпорядження не було, а нарочний голови взяв учасників зборів на пушку) «клюнули» лише четверо з дев’яти чоловік, троє проголосували «проти», а двоє утрималися. Попри такий розклад винесли вердикт: Грицову звільнити за більшістю голосів. Наказ із поспішністю підписав призначений «благодійниками» на посаду тимчасового виконувача обов’язків редактора Андрій Дзюба.

«Обраним закони до... фені»

Районна еліта подумала, що все шито-крито, адже до цього часу в «удільному князівстві» не було жодного випадку протидії з боку ображених. І прорахувалися. Опальний редактор, всупереч їхній упевненості, подає в районний суд позов про захист власної честі, гідності та про відновлення на посаді, та ще й із вимогою стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. І головне — виграє справу! Суддя Середино-Будського суду Тетяна Дубінчина виносить вердикт: «Поновити Грицову Вероніку Геннадіївну на посаді редактора комунальної організації Середино-Будської районної ради «Редакція газети «Знамя труда» з 28 травня 2010 року...»

Однак, як ви здогадались, віз і досі в болоті, а колишній редактор донині перебуває на «вільних хлібах». Ні, працівники державної виконавчої служби району не заглядали серединобудським можновладцям у рота і поновили Грицову на посаді згідно з ухвалою суду. Однак екс-редактор відмовилась від цього «пряника», зажадавши, щоб окрім скасування редакційного наказу про звільнення її повноваження були підтверджені рішенням сесії, яка виставила її за двері 14 травня 2010 року. Адже виконком Середино-Будської ради на той час вже затіяв чергову гру в кота-мишки — оголосив конкурс на заміщення вакантної посади редактора. Журналістка спробувала відстояти свої права у чиновницьких кабінетах, однак ті, даруйте на слові, скрутили їй велику дулю, категорично відмовившись поновлювати її на роботі згідно з редакційним статусом — за рішенням райради.

Вимогу екс-редактора підтвердило й управління юстиції в Сумській області, яке зазначило, що «...головний редактор призначається на посаду на контрактній основі за результатами конкурсу рішенням Середино-Будської районної ради після попереднього погодження його кандидатури Радою співзасновників районної газети «Знамя труда».

Тож у результаті чиновницького свавілля Вероніка Грицова з неповнолітньою донькою цілий рік виживає на пенсію матері.

У пошуках справедливості журналістка зверталася до найвищих українських посадовців: Президента В. Януковича, Прем’єр-міністра М. Азарова, очільників області, обласної прокуратури, в апеляційний і адміністративний суди... На її захист виступили «Журналіст України», обласна Спілка журналістів України. Однак усі скарги, обурення і протести не принесли результату.

У липні 2010 року на засіданні розширеного секретаріату Національної спілки журналістів України, де були озвучені події в Середино-Буді, присутній на ньому Прем’єр-міністр Микола Азаров доручив відповідним службам розібратися «по суті справи». Як ви зрозуміли, шановні читачі, ті розбираються вже десятий місяць. Виникає запитання: невже пан Азаров не в пошані у своїх підлеглих?..

«Мене дивує ця неповага чиновників до вищої посадової особи виконавчої влади в державі. І чому взагалі у нашій державі допустиме таке свавілля?» — пише в листі до «Голосу України» Вероніка Грицова.

Це ваша думка?

«А й справді, чому?» — з цим питанням я напряму звернувся до нинішнього голови Середино-Будської райради Валерія Шинка.

Утім, серйозної розмови у нас не вийшло. Я питав про Ярему, а опонент увесь час торочив мені про Хому, мовляв, він особисто кілька разів пропонував Грицовій обійняти посаду, навіть до кабінету запрошував, а вона, невдячна, вимагала, щоб її затвердили, як і знімали — на сесії районної ради, якої за велінням колишнього редактора не збереш. Повз вуха пропустив візаві і зауваження, що на боці Грицової й обласне управління юстиції, яке вважає обов’язковим рішення сесії для її поновлення на редакторській посаді. Тим більше, що «невинні ягнята», не інакше щоб вибити з-під ніг журналістки будь-яку правову опору і надію на хепі-енд, десь за півтора місяця після її звільнення (23.06.10.) хутенько затвердили на сесії новий статут редакції «Знамя труда», згідно з яким замість колишніх трьох співвласників єдиним власником визнано Середино-Будську районну раду. Однак співрозмовник підсунув мені «на десерт» так званий Установчий договір від 25.06.10 між співзасновниками друкованого видання — газети «Знамя труда», в якому у співзасновниках знову значилась Середино-Будська райдержадміністрація в особі її голови Григорія Гена. На моє запитання, як районним «опікунам» вдалося так швидко знову взяти під своє «батьківське крило» друковане видання, пан Шинко, зробивши кілька вдихів і видихів, знову почав переконувати мене у відсутності в колишнього редактора належних організаторських і ділових якостей. Наступне моє запитання: «Це ваша особиста думка?» — взагалі залишилося без відповіді. Зрештою, реакція була очікувана. Адже чимало мешканців райцентру, з якими спілкувався під час відрядження, стверджували, що пан Шинко є гідним продовжувачем справи свого попередника Григорія Гена — нинішнього голови тамтешньої райдержадміністрації.

Про «сімейний клан» Генів, який останнім часом нероздільно володарює у повіті, немов у власній вотчині, розповідало чимало серединобудців. Судіть самі: батько — очільник району, старший син — голова Середино-Будської міськради, молодший — суддя районного суду. Такому сімейному тріумвірату під силу гори звернути.

 

Суми—Середино-Буда—Суми.