Як чиновники Вінницького обласного управління праці та соціального захисту населення «полегшили» життя інваліду з дитинства вінничанину Богдану Вінтулі
— Якби нам хоч заїкнулися, що на капітальні ремонти автомобілів для інвалідів держава не дає грошей, ми б і думки не мали брати цей металобрухт! — каже батько інваліда Микола Вінтула.
Ледве в гараж запхали
Навіть важко уявити, як в поважній державній установі могли додуматися до того, щоб інваліду замість автомобіля передати... купу металобрухту.
«Урочисте» вручення транспорту відбувалося, за словами батька інваліда, у такий спосіб: розбиту машину, яка до того належала іншому інваліду, привезли на кузові вантажівки, зняли з допомогою крана.
— Ще дали папір підписати, що тепер син забезпечений автомобілем, — каже Микола Вінтула. — Ми потім із сусідами ледве в гараж запхали цю «Таврію». Бо ж все розбито — від кузова до переднього сидіння. Одна лиш назва — що машина.
Було це ще влітку 1999-го. Наказ про видачу автомобіля ЗАЗ-1102 інваліду ДЦП Богдану Вінтулі управління соціального захисту населення видало 16.07.1999 р. Відтоді власник машини не може її відремонтувати, а значить, і зареєструвати. Вартість ремонтних робіт на станції техобслуговування оцінили у 16 тисяч гривень. На той час ця сума була еквівалентна приблизно трьом тисячам доларів. Стільки коштувала нова «Таврія».
— Звідки в нас такі гроші? — обурюється пан Микола. — Все йде на лікування. Крім сина, хворіє дружина (у неї ІІ група інвалідності). У травні 1999-го син перебував у черзі на отримання автомобіля під номером 181. Ми б і далі чекали нової машини, якби не «ділова» пропозиція чиновників.
«Діючим законодавством передбачено, що капітальний ремонт автомобілів інваліди повинні проводити за свій рахунок, в тому числі і ремонти кузова», — йдеться у листі (від 28.10.2003) за підписом заступника начальника обласного управління соціального захисту населення Наталії Орлюк.
«Усі документи на реєстрацію автомобіля, яким позачергово забезпечено вашого сина Богдана Вінтулу, вам видано ще 16.07.1999 року. Однак до цього часу ви не зареєстрували автомобіль. Без реєстрації не дозволено виплачувати компенсацію на бензин, ремонт і технічне обслуговування. Натомість ви пишете скарги в різні інстанції, затягуючи терміни вирішення вашого питання по суті». Це фрагмент із ще однієї відповіді (від 14.06.2010) з тієї само установи. Підписав листа заступник начальника управління праці та соціального захисту населення Анатолій Сопун.
— Як я можу зареєструвати цю купу металобрухту?.. — дивується з відповіді чиновника батько інваліда. — Мені вдалося добитися, щоб сина відновили у черзі на отримання автомобіля. Нам пішли назустріч, але що з того? Якщо у 1999-му у сина, як я вже казав, була черга під номером 181, то в минулому році цей номер був 4571, що там нині — навіть не цікавлюся, бо в такій черзі можна чекати все життя.
Черга не вперед, а назад
— Всі нам пишуть якісь папірці, а черга від того чомусь іде не вперед, а назад, — каже мати інваліда Любов Степанівна.
Жінка веде мову про квартирну чергу. Сім’я проживає на п’ятому поверсі в однокімнатній квартирі.
— Дуже важко сина виносити на вулицю, — продовжує пані Люба. — Добре, що чоловік ще має трохи сили. Стільки вже зверталися до виконкому, щоб нас хоча б переселили на перший поверх, але нічого з того не виходить. Є люди, які не хочуть жити на першому поверсі, а в нас це потреба.
Сім’я, яка виховує інваліда, має право на першочергове отримання житла. Так гласить закон.
— Раніше, коли ми були у черзі за місцем проживання (це у Замостянському районі), то нам писали, що черга наша №1669 (загальна) і №642 (на першочергове отримання), — каже Любов Вінтула. — Так написано у листі з міськвиконкому від 15.08.2007 року.
А вже після того, як райони у місті ліквідували, то тепер усіх записали в одну чергу при міськвиконкомі. У нас уже дальші номери — 688 (на першочергове) і 1940 (в загальній). Про це написав заступник міського голови Володимир Кістіон (лист від 19.05.2011). Ще й дописав, що дати квартиру поза чергою нема законних підстав.
Три роки тому Богдану Вінтулі, якому нині двадцять років, подарували спеціальний тренажер. Хлопець переніс декілька складних операцій. Щоб закріпити результат лікарів, потрібно виконувати відповідні вправи. Але встановити його в тісній квартирі нема можливості. Добре, що для подарованого міжнародним фондом «Євразія» комп’ютера знайшлося місце. Богдан закінчив курси, отримав спеціальність оператора комп’ютерного набору. Навчався у Вінницькому міжрегіональному професійному училищі №4. Щоправда, батькам довелося сплатити за навчання 800 гривень. Програмою передбачено продовження навчання. Для цього треба було б заплатити ще майже тисячу гривень. Вінтули не можуть відірвати таку суму від сімейного бюджету.
— В училищі ще й нема умов для інвалідів, — розказав Богдан. — Заняття були на третьому поверсі. Батько весь час на руках носив. Спочатку коляску, потім — мене...
