За рішенням місцевого суду Анна Л., випускниця одного із житомирських ВНЗ, зобов’язана відшкодувати державі 20 тисяч гривень за безплатне навчання.
Вона мала відпрацювати за розподілом три роки у школі, але вакантного місця за спеціальністю для неї не знайшлося. До того ж на момент працевлаштування дівчина була вагітна.
Очевидно, на заклад, що звернувся до Феміди, вплинула фінінспекція, що направо і наліво накладає штрафи за нецільове використання бюджетних коштів. А можливо, просто хтось намагався вислужитися: мовляв, дію за законом.
А закону про примусове працевлаштування, виявляється, немає.
Ситуація, пов’язана з працевлаштуванням молодих спеціалістів, набула суспільного характеру і спричинила невдоволення серед випускників ВНЗ та громадськості. Призвели до цього планові перевірки вищих навчальних закладів Державною фінансовою інспекцією. Нею нараховуються мільйонні штрафи за неефективне використання бюджетних коштів, оскільки не забезпечується стовідсоткове працевлаштування бюджетників та їх відпрацювання протягом трьох років.
Міністерство керується винятково принципом верховенства права. А тому вкотре доводить свою позицію.
У статті 53 Конституції України зазначено, що держава забезпечує доступність та безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Конвенція Міжнародної організації праці №29 «Про примусову чи обов’язкову працю» (набула чинності для України 10 серпня 1956 року) зобов’язує не допускати примусової праці. Згідно зі статтею 1 Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці» №105 (ратифікована Законом України від 05.10.2000 р. №2021-ІІІ), держава повинна скасувати обов’язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми.
Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» основне завдання ВНЗ — здійснення освітньої діяльності. Цей закон не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування вартості навчання. Не зазначено в законі й те, що вищий навчальний заклад має гарантувати випускникові його працевлаштування.
Враховуючи сучасні умови розвитку країни, зокрема, і значне зменшення державного сектору (від 0 до 30 відсотків, залежно від галузі), керівництво ВНЗ, за умови відсутності запитів від державних підприємств, установ та організацій, може сприяти працевлаштуванню випускників на підприємства інших форм власності.
Через відсутність механізму, який примусив би спеціаліста, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, відшкодовувати вартість навчання та компенсувати замовникові витрати за договором, будь-які матеріальні претензії до нього є неправомірними. Це підтверджує і Міністерство юстиції листом №12566-0-4-10-21 від 19.10.2010 р., зазначає МОНМС у своїй заяві.
