Дні «Голосу України» в Ірпені
— Володимире Даниловичу, ви корінний ірпінець?
— Я родом з Коростеня, що на Житомирщині. Роботу в цих краях розпочинав у 1982 році з посади заступника директора з капітального будівництва Біличанського ДОК, а потім мене перевели до Київського міськкому КПУ. Після аварії на
ЧАЕС у 1986 році був призначений першим заступником голови Ірпінського міськвиконкому. За 12 років змінилися три керівники в місті, обов’язки яких мені не раз доводилося виконувати. У 1998 і 2002 роках мене громада Ірпеня двічі обирала міським головою. Торік виборці втретє, обрали мене на цю посаду. Повернувшися до справ через чотири роки, я дуже гостро відчув зміну менталітету людей, котрі прийшли працювати до міськради й виконкому. І, на превеликий жаль, не в кращий бік. Я звик до того, що сказав слово — треба його тримати. А в управлінців нинішньої каденції цього немає.
— І як же вам удається співпрацювати з новим поколінням управлінців?
— Кадрову перестановку розпочав лише через два з половиною місяця після того, як сам приступив до роботи. Зібрав усіх заступників і сказав, що уважно стежив, хто і як виконує свої обов’язки, а п’ятьом запропонував звільнитися. Усі прийняли мою пропозицію.
Час нині такий, що не завжди можеш добрати керівні кадри, які сам вважаєш гідними, доводиться рахуватися з партіями, коаліціями. Частенько лунають телефонні дзвінки: візьми на роботу того чи того, а коли кажу, мовляв, та він же не впорається, — то треба вчити, чую у відповідь. От вам і вирішуй із такими кадрами, які навіть не вміють прийняти елементарних управлінських рішень, усе.
— Як налагоджується співпраця з депутатами, з огляду на те, що їх обрано за партійними списками?
— У цьому є певна проблема. Адже партійні фракції відповідно і нав’язали своїх ставлеників на певні керівні посади. Довелося йти на компроміс. А загалом нинішній депутатський корпус своєрідний в тому плані, що всі народні обранці мають вищу освіту. Це свідчить: у раду прийшли фахівці, які розуміються на економічних, будівельних, земельних та інших питаннях.
— А ви самі який бачите шлях розвитку міста?
— Я повернувся до того, що не встиг зробити за попередні каденції свого головування. До 2006 року було підготовлено генеральний план розвитку Ірпеня. Залишалося тільки його затвердити. Але тоді змінилася влада. Мої наступники не були, очевидно, зацікавлені в реалізації генплану. Отож тепер я був зобов’язаний знову укладати договір, вносити корективи. Адже треба шукати кошти на коригування генплану, і чималі.
Треба будь-що «захистити» межі Великого Ірпеня. Я тут маю на увазі й Ірпінь, і Ворзель, і Коцюбинське, й Гостомель. Ось подивіться на карту. На ній нанесено Ірпінь. У 2000 році до нього було приєднано 2000 гектарів земель за рахунок Києво-Святошинського району. На сьогодні, на жаль, є люди, які кажуть: це не ваша земля! Я повинен переконати всіх, що це все-таки земля Ірпінського регіону. На цій території Ірпінь має розвиватися далі.
— Цікаво, як ви ставитеся до ідеї зробити Ірпінь адміністративною столицею Київської області?
— Керівництво Київської облдержадміністрації вже звернулося до профільного комітету Верховної Ради, щоб не розглядали це питання до його ґрунтовного вивчення.
— Володимире Даниловичу, як ідуть справи з наповненням міського бюджету?
— Ми зробили інвентаризацію земель. Попередня влада сказала, що в Ірпені вже немає земель під індивідуальну забудову. Справді, вже перші кроки щодо інвентаризації показали складність ситуації. Але справу з місця таки зрушили.
Про інші напрями наповнення бюджету. Є організації, які хочуть вкласти чималі кошти у виробництво і створення 500 робочих місць. Якщо докладніше говорити, то в районі комбінату «Прогрес» планується розпочати виготовлення цегли. Ми активно шукаємо інвесторів, які на наших теренах започаткували б екологічно чисте виробництво. Шукаємо варіанти. Переконаний у тому, що Ірпінський регіон має розвиватися як курорт — повинні працювати санаторії, будинки відпочинку.
На знімку: міський голова Ірпеня Володимир Скаржинський (праворуч) і заступник головного редактора «Голосу України» Леонід Бровченко.
