Комунальне підприємство «Ірпіньводоканал» є одним із кращих у Київській області. Не так давно воно здійснило мрію, напевно, кожного КП країни — почало працювати прибутково. За роботу торік одержало визнання Національного бізнес-рейтингу — звання «Лідер галузі-2010». А на початку нинішнього року всьому колективу грамоту вручило профільне міністерство. Про те, який був «Ірпіньводоканал», є й, головне, який він буде, розповів його керівник Олександр Калашников (на знімку). 

— Нашими послугами користуються близько 60 тисяч жителів чотирьох населених пунктів — міст Ірпінь і Буча, селищ Гостомель і Ворзель. Щодоби з Бучанського та Сеноманського водоносних горизонтів (глибина від 50—120 метрів) ми подаємо понад 11 тисяч метрів кубічних води на добу. Наші свердловини розташовано у всьому регіоні.

Додатково воду практично не очищають, каже О. Калашников. У цьому, мовляв, немає потреби. Щомісяця її перевіряє санепідемстанція, і поки що нарікань не було.

— На окремих свердловинах, щоправда, йде перевищення заліза. У нас уже є проект, і цього року передбачено фінансування станції знезалізнення в Ірпені. Планується будівництво такої станції в Бучі. Є пропозиції окремих фірм проводити доочищення води у школах, садках і лікувальних установах. Це питання опрацьовується.

Але, як зізнався співрозмовник, проблема не у воді. Головний біль водоканалу —  майже стовідсоткова зношеність мереж. 

Конкретного інвестора, готового вкласти гроші в поліпшення цієї ситуації, поки що немає.

Однак часткове розв’язання цієї проблеми знайшли. Через те, що в регіоні триває інтенсивне будівництво житла, проведення заходів із розвитку водопровідного й каналізаційного господарства нині — одна з вимог до потенційних забудовників. Тільки вгамовувати водні апетити населення, чия чисельність зростає, стає дедалі складніше. «Назріває питання освоєння нових водозаборів поза зоною Ірпеня, Бучі, Гостомеля та Ворзеля», — каже О. Калашников.

Тим часом планів стосовно розвитку водоканалу в його начальника багато. З 2009 року завдяки введенню тарифів, що повністю покривають витрати, підприємство стало прибутковим. Частину проблем вдається розв’язувати за свій рахунок, але, на щастя, допомагає і влада (місцева й державна). Багато чого вже зроблено: на станціях установлюють нове обладнання з енергозберігаючими технологіями, прокладають нові мережі, перекладають старі. Розглядається також питання про будівництво локальних очисних споруд у регіоні. Це не тільки забезпечить незалежність водоканалу від столиці, а й дасть змогу заощадити істотні гроші. Адже нині підприємству щодня доводиться перекачувати на очисні споруди Києва більш як 9 тисяч метрів кубічних і платити за це істотні суми.