Ситуація, що склалася сьогодні з ціновою політикою в системі агропромислового комплексу, без перебільшення можна сказати, вийшла за межі здорового глузду.

Ціноутворення на споживчому ринку сільськогосподарської продукції, яке найбільше серед усіх чинників впливає на рівень інфляції, а значить — на добробут людей, стало неконтрольованим і не піддається жодному аналізу.
Навіть не наголошуватиму, що за останній рік м’ясо, м’ясопродукти і молоко подорожчали майже на 50 відсотків, хліб — на 40 відсотків, борошно, гречка, макарони — на 70—90 відсотків, овочі — майже вдвічі, і це незаперечний факт. Але мова про інше: звідки й чому це виникло?
Вплинула світова криза — так, але не настільки, щоб так стрімко зросли ціни. Перекоси в ланцюгу товаровиробник—переробник—споживач — так, вони існують, але цей ланцюг регулюється державою і  якоюсь мірою стримує стрибок цін, інші чинники — вони також мають місце, та основна причина полягає в тому, що за останні 19 років ми стали значно менше виробляти власної продукції і зробили пріоритетом імпорт.
Так, поголів’я корів за цей період в усіх категоріях господарств скоротилося в 3,1 разу (з 8,4 до 2,7 млн. голів), а відтак, зменшилось виробництво молока з 24,5 до 11,6 млн. тонн, або в 2,1 разу, реалізація на забій великої рогатої худоби зменшилася з 3,2 до 0,7 млн. тонн (у 4,6 разу), скоротилися посіви пшениці, гречки, жита, цукрового буряку і збільшилися — соняшнику та ріпаку.
Водночас перевиконані норми споживання по олії, картоплі, яйцях.
На жаль, не став стабілізуючим органом у стримуванні цін і недопущення дефіциту на ринку продукції Аграрний фонд України, на якого покладені ці функції. Це яскраво проявилося на ринках гречки, борошна, цукру, крупів, овочів та м’ясо-молочної продукції.
На сьогодні ще не визначені закупівельні ціни Аграрного фонду для формування державного інтервенційного фонду, який повинен захищати інтереси селян і пропонувати закуповувати продукцію за  більш високими цінами, які забезпечували б рентабельне виробництво сільськогосподарським товаровиробникам.
Більше того, в останні роки розпочались стрімкі тенденції згортання державних програм підтримки сільгоспвиробників, інвестування та кредитування, що призвело до накопичення дефіциту фінансових ресурсів, а це, у свою чергу, об’єктивно змушує селян піднімати ціни на сільгосппродукцію.
Варто також зазначити, що в структурі витрат на виробництво сільськогосподарської продукції близько 20 відсотків їхньої вартості становлять енергоносії, частка яких за роки незалежності зросла в 2,5 разу. Незважаючи на підтримку держави, сьогодні селянам доводиться платити за нафтопродукти майже на 30  % дорожче, ніж платять аграрії Польщі, Естонії чи Литви.
Державні дотації селу в Європі становлять 350 євро на 1 га сільськогосподарських угідь, у нас 350 грн., або 32 євро на гектар — це в 11 разів менше.
При цьому польське молоко до нас завозиться по 3,5 грн. за 1 літр, наші селяни за вкрай мізерних дотацій продають на переробні підприємства по 2,5—3 гривні за літр.
Таким чином, зростання вартості енергоносіїв, засобів хімізації та інших матеріальних витрат, з одного боку, та занижені ціни на сільгосппродукцію — з другого, об’єктивно витіснили з ціни виробництва витрати на оплату праці, питома вага на які зменшилась із 33,6 % до 9,7 %, або в 3,5 разу, що суттєво знизило мотивацію селян до праці та втрати кадрів у сільському господарстві.
Затрати селян на власне виробництво в багатьох випадках вищі за реалізаційні ціни. Для прикладу: закупівельна ціна м’яса свинини живої ваги становить 14 гривень за кілограм, а собівартість його — більш як 15 грн.
Ціноутворення на споживчому ринку сільськогосподарської продукції сьогодні має характер дотування галузі торгівлі, оскільки склалася така практика, коли більшість торгівельних організацій отримують від сільгосптоваровиробників продукцію за  заниженими цінами і під так звану «реалізацію», тобто з відстрочкою розрахунків за неї на 1,5—2 місяці і поверненням непроданої продукції. В той же час вони накручують такі ціни, вартість яких за останні роки виросла удвічі й більше.
Ринок продуктів харчування у Європі й інших розвинених країнах жорстко регулюється державою ринковими механізмами, і ніхто з політиків там не говорить про те, що він зарегульований владою, як це намагаються робити в нас.
Тому ціновий прорив в АПК і на продовольчому ринку може бути гарантований за умови вжиття ефективних заходів з відродження села не на папері, а в дії, як це передбачено Державною програмою на період до 2015 року.
Василь ШПАК, народний депутат України.