«Я в жодному банку не позичав грошей, а мені вже рік телефонують, щоб повернув кредит»

— Дзвінки надходили не тільки на мобільний і домашній номери. «Знайшли навіть робочий телефон, — каже Олег Володимирович. — Мабуть, щоб зганьбити мене перед колегами. Бували дні, коли робили це по два рази. Чого хотіли? Щоб повернув кредит ВТБ Банку. Але я не тільки в цьому банку, а в жодному іншому ніколи не позичав грошей.

У 2008 році Олег Чорний залишився без роботи. Каже, кум порадив поїхати в Київ, щоб заробити трохи грошей. «Кудись їздити мені непросто, бо маю третю групу інвалідності, — продовжує співрозмовник. — Але ж дома двоє дітей, не будеш сидіти, склавши руки. Поїхав. Звернувся у фірму, яку кум радив».

Чоловік згадує, що під час написання заяви про прийняття на роботу, його попередили, що гроші виплачують через ВТБ Банк. Мовляв, якщо в нього нема зарплатної картки цієї установи, то треба оформити. «Мені дали бланк для оформлення зарплатної картки, я його заповнив і залишив у бухгалтерії на фірмі. На цьому мої стосунки з банком закінчилися. До кінця дня я спілкувався з працівниками фірми. Від них почув, що зарплату їм не видають уже два місяці. Тому наступного ранку пішов на вокзал і повернувся додому. На цьому мої заробітки в Києві, як сказав кумові, успішно закінчилися. Але виявилося, що Київ так просто не випускає людей зі своїх обіймів», — каже Олег Чорний.

Відтоді минуло два роки. Олегу вдалося влаштуватися інженером з техніки безпеки. Він уже й забув про поїздку до столиці. Аж раптом в один з днів на мобільний зателефонували з невідомого для нього номера. Приємний жіночий голос здивував чоловіка не зовсім приємною новиною. Чорному повідомили, що він має кредитну заборгованість перед ВТБ Банком.

— Мабуть, це якась помилка, — відповів він. — Я ніколи не брав кредит.

Тоді жінка назвала суму, мовляв, винен банку 36 гривень. Настійливо порадила повернути гроші, щоб не доводити справу до суду. Свідком розмови була дружина. І тоді я відчув, як непросто виправдовуватися за те, чого ти не робив. 

«Не дзвоніть, його нема — забрали в армію...»

Відтоді «привіти» з Києва почали приходити часто. Я звернув увагу, — каже пан Олег, — на те, що телефонували з товариства «Укфінанси», а сказали, що гроші винен ВТБ Банку. Спробував уточнити, що це за петрушка. Пояснили, що банк має угоди з товариством, яке займається стягненням боргів.

За словами співрозмовника, щоразу телефонували інші люди. «Були голоси приємні, говорили спокійно, а бувало таке, що переривав розмову на пів слові, бо інакше нерви здали б. На тому кінці слухавки не реагували ні на прохання розібратися, ні на те, щоб хоч у вихідні не дзвонили. І на роботу йшли дзвінки. На роботі всі знають про мій конфлікт з банком — від прибиральниці до директора».

— Я вже деколи відповідав, що це не той, кому телефонуйте. Запитували, а де ж Чорний? Казав, нема — в армію забрали. Якщо людину постійно діставати телефонними дзвінками, психіка не витримає.

Одночасно пошта приносила на адресу Чорного листи з нагадуваннями про цей злополучний кредит. «Шахраєм зробили мене. Пишуть, що мене внесли у списки боржників, і я тепер не зможу взяти кредит у жодному банку, а якщо захочу поїхати за кордон, мене не випустять. Те саме стосується членів моєї сім’ї».

— Я щоразу просив надіслати копію документів, за якими оформляв кредит, — продовжує співрозмовник. — Ніби не чули мене. Замість того одного разу отримав листа з повідомленням щодо передачі позовної заяви до суду про примусове стягнення кредиту. Там було написано: «Через навмисне порушення вами умов кредитного договору №138675 від 21.05.2008 з ПАТ «ВТБ Банк», право грошової вимоги за яким у подальшому було відступлено ТОВ «УкрКредит», та непогашення заборгованості, що становить  36 гривень, по вашій справі підготовлено позовну заяву до суду. Позивачем у даній справі виступає ТОВ «Укрфінанси», уповноважений представник ТОВ «УкрКредит».

У листі також йдеться про санкції, які будуть застосовані у випадку неявки на суд. А після прийняття рішення чекає арешт майна та рахунків у банківських установах, вилучення майна та його реалізація, задоволення вимог кредитора за рахунок доходів відповідача. Представник ТОВ «Укрфінанси» пан Покотило, підпис якого значиться під цим повідомленням, мабуть, не звернув увагу на те, про яку суму йдеться.

У цьому ж конверті була позовна заява до Шевченківського районного суду Києва. Повідомлення, як і позовна заява, датовані одним числом — 17.02.2011. «Згодом я зрозумів, що цими листами мене також шантажували, бо насправді повістки до суду не отримував дотепер». Той лист, як то кажуть, переповнив чашу терпіння. Невдовзі після його отримання чоловік змушений був звернутися до лікаря. Довелося лікувати серце.

Уже згаданий кум. коли провідував хворого в лікарні. запитав: «А ти чого не захищаєшся? подавай їх до суду. Правда ж на твоєму боці. Не опускай рук».

— Так я і зробив, — каже пан Олег. — Звернувся із заявою до суду. Два рази суддя призначала засідання. Так чекав побачити тих, хто мене тероризує. Але вони не з’явилися на суд. Тільки після того, як суддя виніс заочне рішення, нарешті надіслали документи. Так, як я думав, це був бланк для отримання зарплатної картки, який заповнював у бухгалтерії фірми, де мав намір працювати. Тільки бланк. Самої картки я не отримував. Ось виявляється, як банк примножує свої статки по копійці. Хоча, якщо підрахувати, скільки грошей вони витратили за рік на телефонні розмови і пересилку листів, то ця сума, безперечно, в рази більша за тих 36 гривень. Дотепер не знаю, що це за сума. Може, стільки картка коштує. Але ж пишуть — кредит. Тепер вимагають скасувати заочне рішення.

— Телефонні дзвінки не тільки не припинилися, дзвонити стали ще частіше, ніж раніше, — каже Олег Чорний. — Зрозуміло, що йдеться про копійчану суму. Я міг би її давно сплатити. Але ж я її не позичав у банку. Нема чого лізти людям у кишеню.