Перепустка до фіскального раю

Формально стосунки між виробничниками і податківцями нарешті мають стати дружніми і партнерськими. Як обіцяно законом, тепер зовсім не обов’язкові довгі й прискіпливі перевірки для того, щоб повернути ПДВ підприємствам, які його сплатили. Навпаки, як запевнив Прем’єр-міністр, виробничники і податківці практично не перетинаються, а тим часом податок легко і без перешкод повертається до платників.

Немає жодної підстави піддавати сумніву положення закону. Але що може бути промовистіше за той факт, що на Хмельниччині досі серед сотень підприємств так і не знайшлося жодного (!), яке могло б претендувати на автоматичне повернення ПДВ. І як повідомили податківці, є лише два заводи, які наблизилися до омріяного. Наблизились, але не отримали.

То в чому ж проблема? І хто лукавить, обіцяючи автоматичне відшкодування? Правду кажучи, жодних суперечностей між обіцянками і практикою, законом і реаліями немає. Просто як завжди потрібно читати ще й те, що написано «дрібним шрифтом». А якраз там і міститься чимало критеріїв, котрі визначають, хто достойний поблажливого ставлення з боку податкової системи.

Добра низка обмежень заважає виробничникам, навіть тим, хто за довгі роки роботи не мав жодних проблем із податками, потрапити до табору обраних.

Мета такого уточнення начебто благородна: нехай підприємство краще дбає про тих, хто на ньому працює і дає людям вищий заробіток. Але дуже часто благородні наміри спрацьовують проти самого виробництва, котре просто не має коштів платити більше.

Хмельниччина вже багато років поспіль не те що до лідируючих, навіть до середньоукраїнських позицій не дотягує. З великими потугами їй вдається відриватись від останніх рейтингових показників щодо зарплати. Середня номінальна зарплата в квітні становила 1932 гривні. Ледве дотягнулись до того, що вона стала удвічі вища  від мінімальної. Але навіть при цьому заробіток подолян виявився на 23 відсотки нижчий за середній по країні.

Важко уявити собі, що всі роботодавці змовились і вперто відмовляються підвищувати платню. Так само немає підстав звинуватити всіх у злочинному приховуванні зарплати. Хоча і можна припустити, що в окремих випадках вона притримується штучно. Але, враховуючи те, з якою наполегливістю влада обстоює подолання зарплатних боргів і як важко дається їй ця справа, незважаючи навіть на те, що свого часу вона була проголошена справою честі для нинішнього уряду, стає зрозуміло, що поступок у цій делікатній справі не буде. 

Та попри все знайшлися підприємства, де вдається платити більше, ніж в середньому по області. Скажімо, одними з флагманів стали славутські підприємства «Ювента» і завод «Будфарфор», де навіть перевищили умови ПК до рівня зарплати при поверненні ПДВ. Для досягнення таких показників колективи добре попрацювали і в них з’явилася надія на автоматичне повернення податку. Але вона швидко згасла, тому що за першим критерієм тісним частоколом стоять інші, котрі не дозволяють пробитись до грошей.

Виявилося, що здолати таку вимогу, як відсутність розбіжності між податковим зобов’язанням та податковим кредитом, ще важче, ніж підняти зарплату. Бо якщо виконати умови першого критерію все-таки вдалося близько десятку підприємств області, то з другим впоралися одиниці.

Податківці й самі визнають: вимоги законодавства надто суворі, але нічого вдіяти не можуть. І навіть там, де вони не сумніваються у чесності й законослухняності керівників підприємства, не можуть зробити найменших поступок. При цьому посилаються на те саме ВАТ «Славутський будфарфор». Сьогодні завдяки інноваційним проектам і розширенню виробництва його названо одним з найбільших виробників сантехнічної кераміки і в країні, і в Європі. Підвищуючи стандарти виробництва, тут намагаються підняти і зарплату. Про несвоєчасну сплату податків та різних платежів не йдеться вже давно. Але раптом з’ясувалося, що хтось із постачальників електроенергії, яку спожив «Будфарфор», вчасно не сплатив податки. Раніше схожа історія трапилась із газом...

До того ж усі вважають, що за енергоносії завод заплатив вчасно. Мало того, жоден кіловат енергії чи кубометр газу не щез безслідно — всі витрати точно зафіксували лічильники. А в кінцевому підсумку вийшло, що виробничники стали заручником чужих податкових гріхів.

Податківці не втрачають оптимізму: з часом механізм обов’язково налагодиться, і підприємствам автоматично повертатиметься ПДВ. Але у виробничників зовсім інші настрої: чи вдасться дочекатись тих щасливих часів?

— Щоразу, сплачуючи ПДВ, ми віддаємо вкрай необхідні для виробництва кошти, — зауважує голова обласної організації промисловців та підприємців, керівник Хмельницького ВАТ АДВІС Іван Дунець. — Ми йдемо на своєрідне фінансове знекровлення, розуміючи, що хтось повинен наповнювати бюджет. Але не можна навіть із здорового організму, а таким важко назвати нашу економіку, постійно лише викачувати кров. Треба або її повернути, або хоча б створити такі умови, коли ослаблений організм зможе відновитись самостійно. На жаль, ні того, ні того поки що не помітно.

Його колеги з інших підприємств називають факти, коли в судах перебувають справи щодо повернення державою мільйонів гривень. Однак дочекатись рішень, а головне — реальних коштів у заводських касах, дуже проблематично.

— Навіть перемога у суді не є гарантією того, що ПДВ повернуть, — продовжує керівник. — Сьогодні заводу завинили вісімсот тисяч гривень. Але хто їх поверне, коли в цьогорічному бюджеті не передбачено грошей на відшкодування минулорічних боргів?

Торік серед працюючих промислових підприємств області на інновації спромоглися лише 60, тобто 17 відсотків від обстежених статистикою. При цьому на машинобудування у цій цифрі припадає 18 відсотків, на виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції — 11. Про організацію сучасного виробництва із прогресивними технологіями в радіоелектроніці, приладобудуванні чи інших провідних галузях навіть мови не було.

Воно наче і гордо звучить, що в краї освоєно випуск 36 видів інноваційної продукції та впроваджено 42 нові або вдосконалено технологічні процеси. Але загалом реалізована інноваційна продукція становить 0,3 відсотка від загального обсягу проданих промислових виробів.

Звичайно, економічні негаразди не обмежуються лише неповернутим ПДВ. Але й цей податок як був, так і залишається гальмом на шляху промислового розвитку. Хоча статистика і звітує про щомісячне зростання обсягів виробництва. Наприклад, в області у першому кварталі темпи зростання промислового виробництва сягнули понад 8 відсотків, а в країні — майже 10. Мало того, в області видобувна промисловість наростила обсяги більш як удвічі, машинобудування — в півтора разу, легка промисловість — на третину.

Це ж скільки всього мало б з’явитись на споживчому ринку. Але спробуймо відійти від цифр і згадати, які товари вітчизняного виробництва ми купували останнім часом? Очевидно, всі ці покупки ще в майбутньому. Як і автоматичне, а чи й просто вчасне повернення податку, від якого ніяк не відірвати ярлик кримінального.