Сільгоспвиробники і експортери сільгосппродукції готуються отримати цього року непоганий урожай зернових. Проте досвід показує, що рівень урожаю і навіть сприятлива для України кон’юнктура світового ринку продовольства практично ніяк не впливають на рівень життя тих, хто безпосередньо живе і працює на селі. Сьогодні більшість сіл вражають бідністю, безробіттям, моральним занепадом. Щоб відремонтувати школу чи лікарню, сяк-так підрихтувати дороги, голова сільради йде з простягнутою рукою до фермера, і далеко не завжди щось отримує.
У нинішніх соціально-економічних умовах мало хто вірить, що ситуацію можуть урятувати радикальне збільшення дотацій селу чи призабуті адміністративні методи (не ті можливості, не ті часи). До того ж давайте не будемо забувати, що один із головних принципів, зафіксований в Європейській хартії про місцеве самоврядування, Конституції та законах України, — це принцип правової та адміністративної самостійності місцевого самоврядування.
Проте ресурси в сільській місцевості є, і вони дуже серйозні. Для прикладу візьмемо аналіз господарських показників одного із сільгосппідприємств. Як і переважна більшість сільгоспвиробників, це господарство вирощує соняшник. Валовий дохід з одного гектара пшениці минулого неврожайного року був 3667 грн. на один гектар, чистий прибуток — 1562 грн. з гектара. Ще вигідніше було сіяти соняшник. Валовий дохід від посівів цієї технічної культури становив 5921 грн. (прибуток — 3508 грн. з гектара). Оскільки під пшеницю засіваються набагато більші площі, ніж під соняшник, в середньому виробник отримав 1843 грн. прибутку з кожного зі 6500 орендованих гектарів, тобто більш як 11 мільйонів гривень.
А що отримала територія? До бюджету сільської ради надходять фіксований сільськогосподарський податок, орендна плата за землю, збір за забруднення (екологічний збір) та прибутковий податок із доходів громадян, який становить 15% із заробітної плати та з орендної плати за землю, що належить фізичним особам. І хоча сума цих надходжень і становила в даному випадку трохи більше мільйона гривень, усе ж із розрахунку на один гектар угідь сільрада, а отже, територія отримала аж 160 гривень надходжень. Тобто приблизно в одинадцять разів менше, ніж отримав із цього гектара виробник. Висновки щодо ресурсів — навіч.
Нині відповідальні політики закликають до якнайшвидшого реформування аграрного сектора. Але всі ми розуміємо, що швидко переламати ситуацію і наповнити бюджети сільських рад навряд чи вдасться, адже занадто багато проблем накопичилося. А селу вже сьогодні, а не взимку потрібні кошти на ремонти об’єктів соціальної сфери, дороги тощо.
Тому, на моє глибоке переконання, сьогодні назріла потреба в якнайшвидшому збільшенні орендної плати за землю. Ці кошти повинні йти до бюджету сільської ради і цільовим призначенням використовуватися на соціальні потреби села. Збільшення надходжень з одного гектара хоча б на 100 гривень дозволить істотно наповнити бюджети сільських рад і розв’язати нагальні проблеми сільської громади не в далекому майбутньому, а в найближчій перспективі.
Станіслав БЕРЕЗКІН, народний депутат України.