У київському видавництві «Гнозіс» вийшов унікальний чотиритомний фотоальбом «Ічнянщина». Одразу й не скажеш — це краєзнавча, туристична, довідкова чи подарункова література? Можливо, і те, і інше разом. У цих альбомах — усе, як має бути в таких книжках. У кожнім томі — докладна карта, телефони та адреси відповідних місцевих рад, кожен населений пункт має зазначену географічну широту й довготу та висоту над рівнем моря. Тут уміщена маленька передмова Валентини Карпенко, що є головою Парафіївської селищної ради й головою Чернігівської обласної організації Асоціації сільських та селищних рад України. Пані Карпенко пише у своїй передмові: «Таке видання про Богом благословенний Ічнянський край мало б з’явитися вже давно. Навіть дивно, що цього досі не сталося... Цей проект є реалізацією одразу двох добрих справ: ми подарували людям цікаву фоторозповідь про Ічнянщину і водночас підтримали юну фотохудожницю, яка перейнялася минувшиною та красою нашого краю і поставила перед собою мету яскраво відтворити все це для нас».
Юна фотохудожниця, про яку йдеться, — це Богдана ШевЧенко, учениця київської гімназії №117 (коли працювала над книжкою, була ще дев’ятикласницею). Зробити такий альбом не просто. Бо відомо, як часом буває нудно розглядати одноманітно-безкінечні туристські фотографічні звіти, привезені навіть із берегів Нілу чи Ніагарського водоспаду. А тут — українська чернігівська провінція, Ічнянщина, де, окрім загальновизнаних туристичних перлин Качанівки й Тростянця, є ще десятки невеликих і нічим для стороннього ока не примітних сіл чи хуторів. Скажімо, яке-небудь Жовтневе, де 7 душ мешканців, Тарасівка (17 душ) чи Степ і Барвінкове — зовсім безлюдні. Або ось — селище Шевченка, засноване на межі XVІ—XVІІ століть, людей — 6 душ. Треба мати прізвище Шевченко, щоб у селищі імені Шевченка зробити два знімки: польова дорога і стіна соняшників, за якими десь сховалися оті шестеро мешканців...
Треба любити цей край, щоб відчути його поезію. І щоб відчути особливий драматизм тихої напівбезлюдності простору. Іноді навіть виникає враження, що Богдана Шевченко з більшою охотою знімає краєвиди і з якоїсь причини остерігається фотографувати людей або робить це дуже ощадливо. Принаймні, коли розглядаєш альбом, люди не кидаються у вічі. Зате в кадр постійно потрапляють сліди людей — стежки, дороги, сільські вулиці. Богдана Шевченко знімає все це так уважно, ніби щойно опинилася на іншій планеті й іще не знає, хто тут живе, і тому їй необхідно вивчити стежки, якими тут ходять. Стежка, або тимчасова дорога серед високої кукурудзи, або простенький польовий шлях — звичний мотив її знімків, і тим вони зачаровують, інтригують, заворожують. У цьому безлюдді є настрій тимчасовості нашого крихкого буття на цій землі.
Цікаво, що вже після виходу цього Ічнянського чотиритомника Богдана Шевченко побувала в США, назнімала там усілякої екзотики й випустила свій новий альбом («Канікули крізь об’єктив»). І от що цікаво: в Америці, виявляється, людей теж не дуже багато. Один з прикметних знімків альбому — ось цей, де пам’ятник дядькові з велосипедом. Це — місто-привид Ріолайн, покинуте людьми близько століття тому.
