Колись у шкільних підручниках писалося, що «в умовах радянської дійсності» старовинні обрядові пісні відмирають, як і самі обряди. І то таки було майже по правді сказано. Тепер, хоч і з гріхом пополам, заколядувати ще всякий зможе («...дайте, дядьку, п’ятака!»). А от що треба співати на Йвана Купала — не кожен згадає. Одначе сам купальський обряд — дивовижно живучий, він не забувся, не вмер, не зник.
Ви можете знати, приміром, що це — один з найдавніших ритуалів на честь Сонця, через те й святкується в час літнього сонцестояння.
А купальський вогонь символізує сонце-зародок, сонце-дитину.
Втім, ви можете й не знати цього — але ви не можете сказати, що все це ніколи не зачаровувало вас у юності. Та й потім згадувалося в подальші роки вашого життя — як чудова ілюзія наближення щастя.
Щоправда, при нашій схильності до всіляких спрощень це свято іноді вже саме на себе не схоже. Приміром, хлопці десь біля річки запросто можуть зварганити купальське вогнище із старих автопокришок. Дим стоїть чорний, як у пеклі. Але ж уночі цього не видно. Та й стрибати через той чорний дим не обов’язково. Краще добре випити перед тим. А потім спитати: «Хлопці, а чи нема серед нас Івана?» Якщо є — взяти його за руки й ноги та кинути в ставок: «Іван скупався! Ги-ги!..» Ото й уся пісня.
Слава Богу, такі антикупальські карикатури не надто часто трапляються.
Купальське нічне дійство — настільки красиве, що з кожним роком дедалі більшає молодих людей, охочих його святкувати.
Однієї ночі вже не вистачає. Купала тепер відзначають кому як зручно. Тобто і за старим стилем (в найкоротшу ніч — з 22 на 23 червня), і за новим, тобто з 6 на 7 липня. Сам календар підказує, що між цими датами можна не робити ніякої перерви — й бажаючих стрибати через вогонь, шукати цвіт папороті та пускати вінки по воді вистачило б на всі тринадцять ночей.
Між іншим, в Угорщині Купальський фестиваль триває десять діб. Удень — дитяча програма, вночі — для старших. Цього року в Запоріжжі, на славному острові Хортиця, Івана Купала відзначали в ніч з 25 на 26 червня. В запрошенні було написано: «після 23.00 — організований масовий пошук цвіту папороті...»
В Києві традиційно це свято відзначає знаменитий хор «Гомін» — передкупальської суботи у Гідропарку. Отам можна навчитися всього того (або хоч послухати), що співається на Купала.
А ще святкують у столичній «Мамаєвій Слободі». Тут справу серйозно поставили: якщо хочеш отримати право всю ніч шукати купальський скарб, мусиш показати «чистий» паспорт (тобто без штампа про одруження). І це правильно — адже Купальська ніч споконвіку призначалася для тих, хто шукає собі пару. І вогнище купальське — також для них призначене.
Стрибати через багаття бажано не аби з ким, а з тим, хто тобі суджений. А хто саме той єдиний — на це вказують купальські вінки, що пливуть по воді просто в руки дівчачої долі.
Словом, технологія продумана до найменших дрібниць і перевірена досвідом багатьох поколінь наших предків протягом кількох тисячоліть.
Звичайно, первісна магія Купальського свята не повернеться. Однак першоелементи нікуди не поділися: вода, вогонь, любов.
Іноді зустрінешся очима з кимось із учасників такого дійства — і такий у нього погляд, що не знаєш, чи він твій сучасник, чи, може — з іншої епохи виринув, як виринають з темних, таємних і тихих вечірніх вод.
В добу синтетики й поліетилену отаке враження природності й старовини само по собі багато чого варте.
Ці знімки зроблено на святі Івана Купала в гоголівських місцях — у дитячому таборі «Козацька Фортеця» (село Великий Перевіз Шишацького району на Полтавщині). Гоголь саме звідси брав сюжети свого страшного і чарівного «Вечора проти Івана Купала». Свято відбулося з 22 на 23 червня. Все тут робилося за старовинними правилами. Спершу дівчата ходили в поле, щоб назбирати найрізноманітніших квітів. Потім сідали в коло й сплітали з тих квітів вінки. А далі — все за старою, як світ, програмою...
Фото Сергія Ковальчука.
