Ніч на Івана Купала (з 6 на 7 липня) — особлива, утаємничена. Адже раніше українські селяни збиралися біля купальських вогнищ, щоб очиститися від усього злого. Також звертали увагу, чи всі прийшли до вогню. Бо вірили, що людина, котра знається з нечистю, не стрибатиме через багаття.
У цей час активізуються відьми. Вони можуть перетворитися на жаб та у такій подобі скакати до вогню, коли ж її стукнути, то наступного дня відьма матиме синець від удару. Також цієї ночі відьми доять чужих корів. Щоб уберегтись від цього, селяни затикали кропиву біля хлівів.
Уночі найсміливіші юнаки, озброївшись освяченою сіллю та ножем, вирушали до лісу по цвіт папороті. За народними уявленнями, квітку папороті охороняє нечиста сила, тому пошуки її вважалися небезпечними. Вірили, що коли зірвеш квітку і не окреслиш навколо себе коло, то злі духи розірвуть тебе. Забороняється і обертатися назад, хай би що не стогнало і не кричало, бо можеш втратити не лише здобуте, а й власне життя. Розповідають, що коли нестимеш цю заповітну квітку, то на шляху траплятимуться дорогі серцю люди — мати, кохана, і дуже проситимуть віддати їм цвіт. Проте насправді це нечисть так намагається повернути втрачене. Народ вірить, що власник цієї квітки може отримати все, що забажає, — багатство (знайде заховані скарби), славу, кохання. Він починає розуміти мову птахів і тварин.
Проте старі люди відмовляють молодь від цих небезпечних пошуків, оскільки ще жодному квітка папороті не принесла справжнього щастя.
Світлана ЧИБИРАК, етнолог.
Фото з сайта liveinternet.ru.
