Коли буває повним віз

Людмила СТРАЖНИК

5 липня 2011 81

Якщо підходити до господарювання з розумом, то й на присадибі можна мати непоганий зиск

Негода, що верховодила впродовж останніх днів червня, крім створення побутових незручностей, добряче напакостила на землі. Та ось заходжу на місцевий сільськогосподарський ринок, а торговельні ряди завалені всілякою всячиною: добірною городиною, зеленню. Щось, зрозуміло, — тепличне, а ось капусті, кажуть торговці із села Тишківці, додаткова волога пішла лише на користь: головки качанистої зробилися твердіші й тугіші. Зрозуміло, що затяжні дощі додали чимало проблем: пішли в ріст бур’яни, розвиваються фітофтороз та коренева гниль, напосідають слимаки. Зрештою, такі проблеми — не новина для селян, тому кажуть, дадуть раду й тепер, добре, що не було граду чи буревію, як деінде.

Математика на грядці потрібна

У Тишківцях традиційно вирощують чимало овочів: картоплю, моркву, столові буряки. Під городину загалом відведено 250 гектарів землі. В особливій шані — капуста середніх та пізніх сортів, плантації якої є у кожного одноосібника, адже колись, за Союзу, тут робили ставку на цю культуру. Цьогоріч під «зелене золото» відведено 60 гектарів. Воно й не дивно, зважаючи на весняний «капустяний» ажіотаж, коли кілограм качанистої на районному ринку сягав двадцяти п’яти гривень. Сільський голова Іван Пронич каже, що

навіть якщо восени доведеться реалізувати капусту гуртом по 50 копійок за кілограм, прибутки матимуть пристойні.

Та зрозуміли, що вигідніше збувати вирощене взимку чи навесні, бо тоді овочі дорожчають у декілька разів.

Між іншим

Останнім часом помітна тенденція до заміни коней як робочої сили на міні-техніку. Приміром, добрий кінь коштує 5—8 тисяч гривень, а за такі гроші чи трохи дорожче можна придбати мото-блок з обладнанням: косаркою, плугом, фрезою, картоплесаджалкою та іншими пристосуваннями. І в багатьох селах міні-техніка успішно замінює гужовий транспорт, а їсти, на відміну від коня, щодня не «просить». Зрештою, і в експлуатації легша, адже часто до комплекту селяни купують і причепи. А коника ж треба вручну полем водити!

Але, приміром, позаминулої зими в кількох господарів морква і капуста зогнили в кагатах. Таке бувало й раніше, тому торік і старалися збути врожай посередникам. А ті ж як звикли: скуплять за безцінь восени, а потім мають непоганий виторг від перепродажу. В селі вже почали зводити міні-овочесховища: подекуди — ґрунтові ями або підвали, використовують і старі хати-пустки. Для цього обкладають стіни приміщення тюкованою соломою, яка забезпечує добру теплоізоляцію, створюють вентиляцію. Дехто із заможніших уже нині будує стаціонарні овочесховища. Адже врожай качанистої та інших городніх культур передбачається багатий, то чому не скористати вповні від благодатної землі?

Іван Пронич жартома мовить, що місцеві господарі добре вміють гроші рахувати. Ось, приміром, надають перевагу вирощуванню кормових буряків, які можна продати по гривні за кілограм (узимку реалізували й дорожче), є стабільний, налагоджений збут. Покупці забирають його просто з поля, натомість солодкі корені треба везти на цукрозавод своїм коштом. До того ж кормові буряки вирощують і для власних потреб.

Коник дарма овес не їсть

Принагідно поцікавилася і традиційною сільською живністю, адже село Тишківці, населення якого не дотягує і до півтори тисячі, відрізняється від інших у краї чималою кількістю свійської худоби. Поросята, птиця є тут чи не в кожному дворі. На чотирьох левадах упродовж сезону пасуться сотні корів. Незважаючи на низькі закупівельні ціни, корівчину тримати вигідно бодай із тих міркувань, що знайти роботу в селі чи деінде нині не так просто, а продаж молокопродуктів дає сякий-такий дохід.

Лідирують Тишківці в районі й за кількістю коней, яких у селі утримують аж дев’яносто (загалом у районі значиться 720 гривастих). Вони є істотною підмогою в господарстві: задіяні впродовж року — для обробітку землі, доставки насіння, продукції тощо. А взимку власників гужового транспорту залучають для перевезення людей, особливо на бездоріжжі. Бувало, що доставляли навіть хворих до районної лікарні. Тож дарма сільський коник овес не їсть, а є для свого господаря непоганою «статтею доходів».