За 20 років незалежності Львівщина пережила незабутні хвилини тріумфу, коли перестали існувати стара тоталітарна система і гіркі дні розчарувань, коли десятки тисяч земляків опинилися без роботи та засобів існування. З Галичини починалися перші заборонені в СРСР мітинги. Тут уперше в трьох галицьких областях переміг демократичний блок, і до влади прийшла команда колишніх політв’язнів із В’ячеславом Чорноволом. Галичанам першими довелося пройти довгий та тернистий шлях від будівництва повітряних замків до розуміння того, що основна політика — це економіка. З одного боку, Львів приймав революційні рішення, а з другого — відлякував з краю серйозний бізнес, бо до влади після чорноволівських романтиків дорвалися циніки та шкуродери.
Навчилися слухати один одного
Під час виборів політики наввипередки поспішали по декілька разів побувати у Львові. Цей край має дивний феномен. Події в неофіційній столиці Галичини впливають на формування громадської думки в семи областях Західної України, а далі фокусуються на Київ.
Як пояснює соціолог, директор Центру з вивчення інформаційних проблем територій Петро Жук, розгойдані в княжому місті інформаційні хвилі через тиждень доходять до Києва і поширюються на всю країну.
...1990 рік. Ще існує Радянський Союз, ще в Кремлі керує Михайло Горбачов. На другому поверсі в обласній раді віддає накази В’ячеслав Чорновіл, а на третьому — перший секретар обкому Компартії України В’ячеслав Секретарюк. А над львівською ратушею вже майорить національний український прапор. Через рік синьо-жовті знамена висітимуть над Києвом.
Львовом прокотилася перша в СРСР хвиля заборонених мітингів, які збирали десятки тисяч людей. Це був єдиний шлях для колишніх політв’язнів, які очолили переміни, донести до народу правду.
Першим в Україні чиновником, який вийшов до людей і виступив під синьо-жовтими прапорами, був голова Львівського міськвиконкому Богдан Котик. Потужна ідеологічна машина намагалася змінити громадську думку, але виявилася безсилою. Чорноволівська команда мала небачену підтримку народу. Коли захотіли припинити прямі трансляції засідання обласної ради першого демократичного скликання, кинули клич: ми самі заплатимо за телевізійні послуги. За кілька тижнів люди зібрали і принесли на сесію 1 мільйон 400 тисяч карбованців.
Тон у прийнятті рішень задавав В’ячеслав Чорновіл, тодішній голова обласної ради. Тут уперше в Україні приватизували завод «Електрон», на якому працювало до 30 тисяч осіб, тут першими роздали селянам землю.
Пізніше львівські революційні ухвали ляжуть в основу законодавчих актів українського парламенту.
Що змінилося з того часу в світогляді галичан? Вони як були, так і залишаються патріотами своєї країни. Нелегко жити в час перемін, але вийдіть на площу Ринок у Львові та запитайте першого зустрічного про те, що для них головне. Ніхто не хоче повернутися до минулого. Львів’яни пережили за 20 років багато розчарувань, але це не змінило їхнього погляду на життя. Вони боляче сприймають, чому українцям далі постійно дорікають, що в нас є Схід і Захід. Що Схід тяжіє до Росії, а Захід — до Європи. Схожі проблеми мають багато країн. У США є різні за ментальністю північні та південні штати, у Німеччині — східні та західні землі, в Італії — північні та південні області. Згадаймо ще Великобританію, Бельгію. Ніхто в цих країнах навіть не думає протиставляти два регіони однієї держави.
На 20-му році незалежності ми навчилися слухати одне одного, розуміти, що в нашій самобутності наша сила, коли два різні регіони не дають можливості розгорітися крайнощам, урівноважують одне одного, зрештою, змушують конкурувати. Ми нарешті перестаємо бідкатися, що в нас є Донбас і Галичина. Ми під іншим кутом дивимося на проблеми Сходу й Заходу країни. Це не біда наша, а перевага.
Найбільший у Львові стадіон до Євро-2012, дороги, комунікації будує донецька фірма. У львів’ян ще немає такого досвіду зі спорудження масштабних об’єктів. Нарешті ми почали об’єднувати Україну не політичним технологіями, не мітингами, а конкретними справами — економікою.
Що краще: п’ять «китів» чи тисяча «щук»
Львівщина першою в Україні розпрощалася з гігантами радянської економіки — потужними виробничими об’єднаннями, на яких виробляли телевізори, кінескопи, автонавантажувачі, радіоприлади. Майже 120 тисяч галичан були задіяні в приладобудуванні. Нині залишились невеликі підприємства, де працює лише по кілька тисяч робітників.
Якщо на Сході в сегменті економіки регіону переважають підприємства-гіганти — плаває по 5—6 «китів», то на Заході — малий і середній бізнес, декілька тисяч «щук».
Можна довго сперечатися, що краще: п’ять «китів» чи тисяча «щук». Можна критикувати Львівщину, яка втратила своїх гігантів, які гриміли на весь Союз, — виробничі об’єднання імені Леніна, «Електрон», «Львівприлад», «Мікроприлад», «Полярон».
Але треба чесно сказати, що тоді перетворили Галичину на великий складальний цех, який не міг існувати сам по собі. Деколи доходило до абсурду. На «Авантонавантажувач», автобусний завод комплектуючі деталі возили аж із Сибіру — було по 700—800 постачальників. Аналогічна картина й на інших підприємствах. Так демонстрували переваги соціалістичної кооперації. Хоча більшість із цих комплектуючих можна було виробляти в Україні. Продукція була б значно дешевша.
Переваги змін стали очевидними під час економічної кризи. Малий і середній бізнес виявився мобільнішим і здатним до швидких перемін. «Кити» дуже важко пережили потрясіння. Тоді в Україні почали ще більше відчувати переваги того, що маємо такі різні за ментальністю та економічним розвитком регіони, як Донбас і Галичина.
Який вигляд має наше суспільство нині? Візьмемо в руки аркуш паперу. Зверху напишемо: 5—10 відсотків багатіїв, знизу — половина бідняків, а середина — порожня. Що можна робити з таким суспільством, де немає середнього класу. Що завгодно, як із аркушем паперу, котрий можна повернути в будь-який бік.
На Львівщині, де переважає малий і середній бізнес, із середнім класом трохи простіше. Львівська міська рада десять років тому прийняла ухвалу та дозволила приватизувати приміщення на перших поверхах під кафе, ресторани, майстерні, перукарні. Тисячі львів’ян почали відкривати свою справу.
Сусідство з Євросоюзом має великий вплив на Галичину. Сотні тисяч людей їздять на заробітки за кордон. Бюджет Львівщини і сума грошових переказів заробітчан, мабуть, уже зрівнялися. Тому прості галичани часто жартують: найбільша заслуга влади, що відкрила кордони і виробили достатньо закордонних паспортів. А люди вже собі самі дають раду.
Кожен регіон шукає свого «коника», який би допоміг вирватися з кризи і провести економічні реформи. Великі шанси для перемін в 1997 році отримала аграрна команда Михайла Гладія. Грянув час приватизації, і чорноволівські романтики відходили в минуле.
За часів аграріїв регіон втратив позиції неофіційної столиці Галичини. До влади дорвалися люди, які стали тупо заробляти гроші. Вони взяли під контроль спиртову та харчову промисловість, де крутяться швидкі гроші. Дали можливість приватизувати ласі шматки своїм людям. Депутати Львівської обласної ради почали голосувати майже одноголосно. Подейкують, що за слухняність народним обранцям доплачували олігархи.
Аграрії принесли на Львівщину «відкати» та інші схеми відмивання грошей і швидкого збагачення. За роки незалежності місцева владна еліта пройшла шлях від сміливого новаторства в часи Чорновола до збагачення за будь-яку ціну в період аграрного «розквіту». Аграрна епоха тривала з 1997 по 2003 рік. «Дикий капіталізм» призвів до падіння людської моралі, до ігнорування думки інтелігенції, до лихоманки збагачення. Наслідки такої політики владної еліти виявилися згубними для регіону. Зажерливість чиновників, які вимагали, щоб із ними ділилися прибутками, привела до того, що бізнесу стало некомфортно на Львівщині. Під час перерозподілу власності в області було вбито понад 20 відомих бізнесменів. Серед них колишній голова Львівської ОДА, голова спостережної ради корпорації «Еколан» Степан Сенчук. До речі, це вбивство досі не розкрито.
Раковою пухлиною для економіки краю стало ненаситне чиновництво. Як результат — бізнес пішов в інші обласні центри, де були сприятливіші умови для розвитку економіки.
Усі ці потрясіння стійкіше перенесли представники малого та середнього бізнесу, який завдяки прикордонній співпраці отримав нове дихання. У торгово-виробничому центрі «Південний» знайшли роботу 17 тисяч осіб. Це власники невеличких магазинів та кафе. Такі острівці малого бізнесу виникли майже в кожному районному центрі Львівщини. Галичани їздили за кордон. Закуповували дешеві товари. І перепродували.
Ще почали з’являтися невеличкі фабрики з виробництва меблів. Брали кращі польські зразки, перемальовували лекала й налагоджували своє виробництво. Саме середньостатистичний галичанин, якому влада не заважала, зумів найшвидше переорієнтуватися і налагодити свою справу. Тим самим забезпечив найнеобхіднішими товарами земляків і добрим заробітком свої сім’ї.
Навколишні села біля Львова та районних центрів швидкими темпами забудовуються модерними будиночками «нових» українців. І живуть там не тільки митники, податківці, керівники силових структур. Більшість новобудов належить тим, хто своїми руками і розумом заробив капітали.
Потужний поштовх економіка краю отримала у зв’язку з підготовкою до Євро-2012 та Олімпіадою-2022. Будують стадіони, готелі, палаци спорту. Прокладають та ремонтують дороги. Стільки капіталовкладень Львів не отримував за всю свою історію.
Бурхливо починає розвиватися гірський край. Те, що зараз робиться, порівнюють із прокладанням 150 років тому першої залізничної магістралі до Львова.
Герої нашого часу
Порівняно з 1990-ми роками часи дуже змінялися. Героєм стає не спритний ділок, який зумів вигідно купити й перепродати втридорога. І не митник, який нахапав за рік більше, ніж заробляє найуспішніший бізнесмен. У Львові починають цінувати знання і науку. Для молодої особи стало престижно вступати не тільки на юридичний чи економічний факультети. В пошані математика, точні науки, комп’ютерні технології.
Львів за розвитком ІТ-технологій входить до тридцятки найуспішніших міст у Європі, до трійки — в Україні, поряд із Києвом та Харковом. Молодий випускник в ІТ-компанії заробляє 8—12 тисяч гривень. Львів хоче створити свою «Силіконову долину», щоб зупинити відтік фахівців за кордон. За кількістю програмного забезпечення для зарубіжних фірм княже місто навіть випереджає Київ. Це завтрашній день Львова. Ще один перспективний напрямок — туризм. В університеті
ім. І. Франка стали навчати туристичному бізнесу. Одна з найуспішніших фірм «Тур-Ретур» впевнено вийшла на європейський ринок туристичних послуг. Її керівник — Микола Шевчук створив фірму, яку нині знають у багатьох країнах Європи.
Кращі результати в розвитку аграрного бізнесу демонструє фермерське господарство «Білаки» в Самбірському районі. Колишній ветеринарний лікар Іван Білак із невеличкого забійного пункту створив сучасне м’ясопереробне підприємство. Утримує понад тисячі голів худоби. Обробляє сотні гектарів землі. Відкрив у господарстві приватний зоопарк, де утримує десятки звірів. Другий раз поспіль успішному фермеру доручили керувати Самбірською райдержадміністрацією.
Серед тих, хто творить нинішній день Галичини, має вплив на розвиток економіки та політики краю, можна назвати бізнесменів Петра Димінського, почесного президента футбольного клубу «Карпати», Віталія Антонова, президента концерну «Галнафтогаз», власника торгово-виробничого центру «Південний», відомого мецената Петра Писарчука. Вони на Львівщині створили десятки тисяч робочих місць.
Серед чиновників пройшов крізь усі випробування і залишився шанованою людиною Микола Горинь, колишній голова Львівської обласної ради. Він на відміну від своїх колег не купував депутатських мандатів, не будував палаців. До його думки й нині прислухаються, з ним рахуються. Кожен із названих вище галичан сам себе створив. Петро Писарчук, начальник цеху ізоляторного заводу, на початку 1990-х років підробляв на таксі. За десяток років на колишньому пустирі збудував торгівельне містечко.
Петро Димінський після інституту приїхав у Червоноград з Кривого Рогу. В перші роки незалежності України створив фірми, які дозволили налагодити економічні зв’язки із сусідніми країнами. Віталій Антонов родом зі Стрия Львівської області. Заробив свої капітали на енергоносіях. У скрутні часи привозив пальне із сусідніх країн. Сьогодні володіє мережею заправок в Україні. В найзаможніших нині галичан не було ані пробивних родичів, ані багатств. Вони реалізували свої можливості в незалежній Україні.
Львівська область.
Львів, 1989 рік. На мітингу виступає В’ячеслав Чорновіл. Крайній праворуч — Ярослав Кендзьор.
Фото Ігоря СЕНКАЛЬСЬКОГО.
