Після фотографування витолоченої пшениці молодого хлопця поклали в лікарню. «Але це не від того йому стало зле, — кажуть у конторі господарства. — Загострилася хронічна хвороба».
Шість загадкових кіл правильної геометричної форми з’явилися на пшеничному полі у селі Кордишівка Вінницького району. Першим наштовхнувся на них о третій годині ночі тракторист Олександр Гунько. Каже, у світлі фар вони мали такі чіткі контури, як на малюнку. Вражений побаченим, чоловік розвернув самохідного обприскувача і повернув його край поля, де знаходилися керівник господарства і ще семеро трудівників.
Жодних слідів
Поле належить ТОВ «Побережне». Тієї ночі механізатори обприскували від шкідників озиму пшеницю. У спеку працювати з хімікатами не рекомендують. Обприскувач потужний, іноземного виробництва. «У нього колеса більше двох метрів». Василь Маленков, голова товариства, сів поруч з механізатором і удвох поїхали до загадкового місця. З висоти кабіни уважно роздивилися «малюнок» і вирішили не обробляти на цій ділянці зернові. Вранці знову приїхали на середину поля, саме там знаходилися кола. З ними сів молодий хлопець — Володя Колотюк. Він виявив бажання сфотографувати кола. Володя чи не єдиний, хто має знімки з верхньої точки. Техніка на цьому полі більше не працює, а дерева, на які можна забратися, ростуть далеко.
Нині Володя в лікарні. У конторі господарства сказали, що це не пов’язано з тим, що він бачив те, що сталося в полі. У хлопця хронічне захворювання. Зараз воно загострилося, і його лікують у стаціонарі.
Подивитися на загадкові кола йдуть малі й старі. Зблизька й здалека. «Якось о пів на сьому ранку край поля вже стояв джип, — каже керуючий товариства Степан Пацалюк. — А ті, хто приїхав ним, знімали на відео. Паломництво, як колись до мавзолею у Москві!
Чи не найбільшою загадкою є те, що на підступах до кіл нема жодних слідів. І в середині «малюнків» їх теж не видно. Ні від техніки, ні від взуття. У п’яти колах стебла пшениці лежать за годинниковою стрілкою, аж утоптані у ґрунт. В одному — проти годинникової стрілки. У кожному в центрі слід від штиря невеликого діаметра глибиною більше двадцяти сантиметрів. Одне коло має в діаметрі більше десяти метрів. Інші менших розмірів. Одне — подвійне: коло в колі. Воно справляє найяскравіше враження.
Така загадковість змушує селян думати, що тут не обійшлося без НЛО. Одна жіночка згадує, що виходила вночі на вулицю і чула гул та бачила яскраве світло над полем. Її слова підтверджує інша односельчанка. Піднялася о третій ночі і бачила яскраве світло над полем.
— Гул справді стояв над полем, — каже Степан Пацалюк. — Коли працює обприскувач, чути далеко. І світло фар у нього потужне. Машина висока, тому світло видно далеко. Якби щось в небі летіло, нас же восьмеро було край поля, то обов’язково побачили б. Не було нічого такого. Але кола звідкись взялися.
Силач з бочкою на плечах?
Люди в селі обережні у висловлюваннях. Не кожен спішить зізнатися, навіть коли щось побачить. Не хочуть, щоб потім брали на сміх. Мовляв, випив чоловік зайву чарку, то вже йому НЛО привиділося. Остерігаються, щоб прізвисько не приклеїлось.
— Але якщо я бачив ці кола на власні очі, — то хай мені що кажуть, а це так є, — продовжує співрозмовник. — За багато років роботи не раз траплялося бути на полі, де буревієм клало хліба, але це не те. Тут хтось так філігранно старався, ніби справді циркулем викреслював. Хто саме? Якби то знати! — Що вони мудрують? — каже один з чоловіків. — Хтось взяв бочку на плечі, може, трохи води налив, щоб важча була, та й втрамбував нею пшеницю. А вони голови сушать — що воно таке і звідки взялося? Зараз є всякі «мудреці», таке можуть утнути!..
Степан Пацалюк спростував це припущення такими словами: «Ви уявляєте собі цього силача, який пре на собі 200-літрову бочку метрів з на сто на середину поля, а потім ще робить шість кіл та не як-небудь, а з вивіреною точністю? А як же він сліди замів?»
Уже прилітала тарілка
У селі згадують, що років з десять тому недалеко від цього місця вже бачили небесних гостей. У той вечір сім’я Деяків поверталася з гостей. Потім Світлана розповідала, як у вечірньому небі раптом побачила яскраве світло прожектора. Слідом за ним засвітився ще один потужний промінь. Жінка, яка вела за руку дитину, з переляку припала до чоловіка. Той підняв голову і від побаченого вмить протверезів. Небесне світило супроводжувало їх ледь не до самої хати.
— Можливо, й цього разу прилітали небесні чоловічки, — усміхається Лора Якуш, — але до нас в гості не заходили. А могли б, як-не-як, наша хата друга від поля. Я в ту ніч чула гул на полі. Знала, що то працює трактор. Думаю, кола з’явилися раніше. Не могли їх малювати, коли там люди працювали. Просто механізатори тільки тепер побачили. Я запитувала, коли перед цим сюди заїжджала техніка. Мені сказали, ще навесні.
Пані Лора — юрист за фахом. Киянка. В Кордишівку приїжджає на літо. На її думку, цим «художеством» мала б зацікавитися наука. Тут є над чим попрацювати і уфологам, і екологам, хоча б взяти проби ґрунту. Не можна ж залишатися байдужим до таких загадок. Поки що повз їхню хату їдуть дивитися на загадкові кола журналісти і допитливі.
— Два дні після того, як знайшли ці кола, над полем кружляли вертольоти, — додає пані Лора. — Один з них був дуже сріблястого кольору. Можливо, військові, чи еменесники виявили інтерес до цього місця...
Олександру Гуньку після цього довелося пережити ще більший стрес. Після закінчення роботи в Кордишівці він обробляв поле у сусідньому селі Байраківка, це вже Немирівський район.
Знову працював уночі. Цього разу у світлі фар побачив людину. У пшениці лежало тіло молодої жінки. Пізніше йому сказали, що вона знаходилася у розшуку як безвісти зникла.
Хто міг залишити посередині пшеничного поля кола такої геометрично правильної форми?
Фото надано Володимиром Колотюком.
