До Дня Конституції України
Наша розмова — з відомим вченим-фізиком Ігорем Рафаїловичем Юхновським, одним з творців Конституції України. Він чотири рази обирався народним депутатом, у 1992—1993 роках працював Першим віце-прем’єром українського уряду. Під час написання Основного Закону очолював депутатську групу «Державність».
Академік Ігор Юхновський.
— Ігоре Рафаїловичу, що ви відчули, коли 28 червня 1996 року о 9.33 ранку 338 народних депутатів проголосували за Основний Закон?
— Велике задоволення, яке настає після відповідальної та важкої роботи. Я керував парламентською групою «Державність». Ми були основним мотором у написанні нової Конституції. Мені дуже допоміг Сергій Соболєв — він був керівником іншої парламентської групи. Після цього й інші погодилися прислати своїх представників. Ми сіли за стіл на третьому поверсі Верховної Ради і почали разом писати Конституцію.
З нас сміялися. Олександр Мороз тоді був головою Верховної Ради. Ні комуністи, ні соціалісти, які мали перевагу в парламенті, не хотіли мати з нами справу. А ми писали. І часто консультувалися з Президентом Леонідом Кучмою.
Коли було написано перший варіант, його відразу передали Президенту, і він вносив свої правки та зауваження. Співпраця була досить плідною. А коли завершували перший варіант, прийшов Олександр Мороз. Після цього до нас приєдналися соціалісти, а в зал, де ми працювали, подали чай і печиво.
І все почалося спочатку — вони вносили свої поправки в сторону полівішання Конституції. Але, врешті-решт, пристали на наш варіант. Далі Олександр Мороз виніс питання про Конституцію на Верховну Раду. Було створено Конституційну комісію, до якої увійшли представники різних фракцій. Комуністів було досить багато, бо вони мали найбільшу фракцію. Ми втретє почали опрацьовувати весь текст Конституції, обравши перед тим головою нашої групи Михайла Сироту — як найбільш нейтрального — на цьому дуже наполягав Вадим Гетьман.
— Які несподіванки виникали під час роботи?
— В останні дні роботи над Основним Законом Леонід Кучма почав змінювати свою тактику. Тільки-но ми прийдемо до нього з узгодженим варіантом Конституції, як Леонід Данилович дає нові поправки. Ми сперечалися, деякі зауваження не приймали. А останнього разу запропонував аж 18 поправок. Процес затягнувся. Під час зустрічі з Олександром Морозом кажу: ви програєте, якщо не поставите Конституцію на голосування. Ми будемо сидіти день і ніч, поки не проголосуємо.
— Як далі розвивалися події?
— Леонід Кучма у середу ввечері скликав Раду регіонів і роздав главам облдержадміністрацій проект Конституції з двопалатним парламентом: Верховною Радою та сенатом. Я наполягав саме на двопалатному парламенті, але мене навіть не хотіли слухати.
Невдоволення Кучми Верховною Радою було помітне. Це привело до того, що Мороз все зрозумів і в четвер поставив текст Конституції на голосування.
— Президент хотів двопалатного парламенту?
— Я приходив до Леоніда Даниловича і пропонував саме варіант із двопалатним парламентом. Мені дуже легко було з ним спілкуватись, оскільки він багато аргументів сприймав. Одні схвалював, щодо інших мовчав, а стосовно двопалатного парламенту не заперечував. Конституцію ухвалювала Верховна Рада, а варіант Кучми можна було втілити в життя лише шляхом силового впливу. І якби в четвер Мороз не поставив проект Конституції на голосування, Кучма зробив би різкі кроки. На посту Президента Леонід Данилович був рішучою людиною.
— Усі політичні сили досі намагаються змінити Конституцію. Чому?
— В країні виникають певні структурні неув’язки. Серед них дві головні. Перша — це неправильний адміністративний поділ держави, що впливає на бюджетну політику. Друга неув’язка — не були чітко розділені права та обов’язки на самому верхньому рівні. Та й на нижньому рівні між радами та адміністраціями теж постійно виникають тертя.
— У Конституції чимало статей, які не виконуються.
— Дуже багато залежить від економічного стану держави. Схожі питання мені задають на вулиці прості люди. Всі труднощі, пов’язані із розподілом багатств, які залишилися після Радянського Союзу. Ми під час побудови країни не зуміли нормально зайнятись її матеріальним становищем. Цю частину нашого життя випустили з поля зору. І цим скористалися інші люди. Вся біда в тому, що уряд до 1993 року не знав, що є в Україні. Коли Кучма хворів, я виконував обов’язки прем’єра і дав міністрам місячний термін, щоб зробили повний опис майна, яким завідують. Вони не знали, чим керують. Близько 80 відсотків майна України належало всесоюзній власності, а інформація про це — в Москві. Тож у перехідний період мав бути дуже жорсткий і чіткий контроль за розподілом майна. Ми цього не зробили, що призвело до тих труднощів, які зараз маємо, — нерівномірного розподілу багатства держави.
Україна нині мало чим відрізняється від колишнього Союзу. Тільки якщо при Радянському Союзі металургією, хімічною та видобувною промисловістю завідували міністерства, то зараз цю роль виконують олігархічні клани. Свого часу ми відмовились від людей, які знали, що таке держава. Мені дуже шкода, що ми відпустили Володимира Івашка, котрий добре розумівся на господарстві України. Але ми відпустили державу у вільне плавання.
Розмову вів Богдан КУШНІР.
Львів.
Фото Маріана СТРІЛЬЦІВА.
