Основний Закон тому й основний, що його потрібно виконувати всім і завжди

Костянтин Лямцев, або як його називають друзі і знайомі, Кость Костьович, людина в Запоріжжі відома, майже легендарна. Як старший науковий співробітник УкрНДІ спецсталі свого часу на хвилі демократичних перетворень в СРСР очолив міську організацію «Рух за перебудову», як депутат облради брав участь у всіх основних заходах тієї пори і в Запоріжжі, і в Києві. Повернувшись зі столиці після прийняття Верховною Радою Акта Незалежності України, він одразу, ще в неділю 25 серпня 1991 року опечатав всі робочі приміщення Запорізького обкому Компартії України. Ще пізніше, у вересні 1991 року, незважаючи на помітний спротив окремих діячів, які не сприймали появу незалежної України, домігся підняття над Запорізькою обласною радою українського прапора. Від активної політичної діяльності відійшов тільки 1995 року. Це після подій на Софіївській площі у Києві, що сталися під час похорон патріарха Володимира. 

Осовний Закон України, ухвалений після відомої «конституційної» ночі 28 червня 1996 року, сприйняв з ентузіазмом. «Моя позиція тут непохитна, — наголосив Костянтин Лямцев, — Конституція є головною святинею держави. Ми нею сьогодні можемо і повинні пишатися. Хоча час показав, наприклад, що, можливо, лише положення про довічне призначення суддів було, скажімо так, не дуже продуманим. Бо, зрештою, до вже існуючих і добре прилаштованих номенклатурних каст (які, до речі, чудово збереглися в Україні й до цього часу) ми додали ще й касту суддів — недоторканних і непідконтрольних нікому поза межами тієї ж касти».

— Поступово сталося те, що сталося: нашу Конституцію — цілком європейську й демократичну, стали на очах у всіх грубо порушувати, до того ж у фундаментальних речах, — продовжує Костянтин Костянтинович. — Наприклад, кожен із нас, за Конституцією, має право бути обраним. Однак шляхом постійних змін виборчого законодавства ми такого права в переважній своїй більшості вже позбавлені. Бо таке право сьогодні мають або партійці, або безпартійні висуванці... від тих же партій. До речі, помітили, що кожна зміна згаданого законодавства викликана не намаганням створити механізм ефективного просування до влади людей достойних, розумних і порядних, а швидше навпаки? Проглядається і кінцева мета процесу: монополізація і максимальна консервація фактично того ж номенклатурного «застою», який уже свого часу згубив СРСР.

Хочу сказати про ще одне порушення Конституції, через яке ми вже стаємо посміховиськом в очах світової спільноти. Багато хто пам’ятає, як польські сенатори і депутати, наприклад, відверто сміялися з нас за «багатоверстатність» у сесійній залі. Але ж існує конституційна вимога, що депутати мають голосувати особисто. Свого часу — під час урочистостей з нагоди 20-річчя Руху — я мав розмову з тодішнім Президентом Віктором Ющенком. Однак далі певних дискусій у пресі та офіційних відповідей мені низки посадовців справа так і не зрушила.

Не додає нашій державі авторитету й те, що сьогодні Конституцію фактично ухвалює суд. Це друге унікальне явище у світовій конституційній практиці, яке не додає нам плюсів. Скоріше — навпаки. Перше таке явище сталося в 2004 році, коли за місяць до вступу нового Президента на посаду відбуваються кардинальні зміни Основного Закону, які повністю переформатовують систему влади у державі, зробивши її цілковито розбалансованою, а країну — фактично некерованою. Напевне, й тоді з нас сміявся весь світ. Хоча не весь: дехто задоволено потирав руки, та й до цього часу потирає. Бо є чого...

Залишаюся впевнений, що нікого і нічому в конституційних питаннях вчити сьогодні не треба. Просто потрібно чітко виконувати положення Конституції. Щоб буква, а головне — дух нашого Основного Закону справді стали законом життя Української держави. І тільки за такої умови можна сподіватися на успіх.

Запоріжжя.