Опалювальний сезон-2014 стартує в досить складних умовах. Чи вчасне реформування вугільної промисловості, чи виживе добувна галузь України, чи вистачить країні вугілля, щоб підтримати вироблення тепла та електроенергії в осінньо-зимовий період, яка форма власності перспективна? Що з цього приводу думають українські експерти та фахівці.
«Аксіома» збитковості
Ще в січні нинішнього року Донецький прес-клуб організував дискусію про перспективи розвитку галузі. Розмова Йшла в умовах відносно стабільної для виробництва обстановки, але енергетична війна була вже в розпалі. Обговорюючи необхідність термінового реформування галузі, фахівці сходилися на тому, що приватизація шахт зможе пожвавити багато ще перспективних підприємств. Експерти зауважили, що вугільна промисловість традиційно видається для більшості громадян своєрідною «чорною дірою», що поглинає державні бюджетні ресурси. Директор ДонВугІ, доктор технічних наук Борис Грядущий зазначив, що це помилкова думка. Він пояснив: «У світовій практиці вугільна промисловість оцінюється за кінцевими результатами, тобто не тільки за видобутком палива, а й за кількістю електроенергії, тепла, металу тощо, що їх виробляють з його допомогою». Завідувач відділу проблем перспективного розвитку ПЕК Інституту економіки промисловості НАН України Леонід Стариченко додав, що в Австралії, США, Канаді, Венесуелі, Індонезії вугільна промисловість рентабельна й приносить доходи в державну скарбницю.
Хоча багато що залежить не тільки від гірничо-геологічних умов, характеристик копалини «чорного золота», а й від організації виробництва. А іноді й від політичної волі та економічної ситуації в країні. Наприклад, деякі країни Старого Світу, де видобуток був збитковий, шахти закрили. Згортають видобуток кам’яного вугілля Німеччина, Велика Британія, Іспанія. Нині перестали дотувати вугільну промисловість у Росії, Казахстані, Чехії, Словаччині. Поки що періодично її дотує Польща.
Життя без дотацій
Основне завдання — вихід на беззбиткову роботу вугільної промисловості — було означено у програмі реформування галузі, прийнятій ще 2010 року. Уперше, на відміну від попередніх проектів, у ній не згадується про обсяги видобутку. Щоправда, за словами вуглярів, багато чого в цій програмі потребує коригування. Погано те, що вітчизняна вугільна промисловість має найстаріший у світі шахтний фонд, й утримувати таке господарство — доволі витратна справа.
Борис Грядущий нагадав, що існує світова практика дотацій державою до 30 відсотків усіх витрат, пов’язаних із здорожчанням продукції, ускладненням умов, незалежно від форм власності шахти. В Україні був інший підхід: різниця між собівартістю й ціною покривалася державою. Коли в 1992-му дотації припинилися, за 3—4 роки було втрачено майже 60 відсотків виробничих потужностей. Поступова втрата шахтного фонду тривала до 2014 року.
Приватизація по-українськи
Перші наприкінці 90-х акціонувалися найуспішніші добувні підприємства. Приватизація по-українськи доволі відрізнялася від європейської практики. В Європі для акціонування держава передусім пропонувала найбільш збиткові шахти. А в нас спочатку було приватизовано успішні, а найгірші підприємства залишилися в держвласності. Це збільшило й без того складне становище у вугільній галузі. 2000 роки вже ознаменувалися концесіями. Так, наприклад, об’єднання «Добропіллявугілля», «Ровенькиантрацит» і «Свердловськантрацит» із найбільшими запасами антрацитів в Європі було передано на півстоліття в концесію кампанії ДТЕК. При цьому вкладення, які йдуть на відтворення підприємства, зараховуються в рахунок платежу.
У 2013 році Кабмін надав перелік шахт, пропонованих для приватизації. У планах — завершити приватизацію галузі протягом 2014-го, а реструктуризацію із припиненням дотування до 2016 року.
Експерт Леонід Стариченко відзначив, що більша частина цих держпідприємств навряд чи цікава інвесторам і левова частина із 58 запропонованих інвесторам шахт, швидше за все, розглядалася як кандидати на закриття. Щоправда, рецептів не було. Розуміння, як це треба робити, немає й сьогодні. Тоді як в Європі, наприклад, існує англійський досвід, де вугільну промисловість реструктуризували понад п’ять років. До того ж збиткові шахти закрили одразу, ті, що залишилися, модернізували за рахунок держави, а потім продали за гарною ціною. Успішний німецький досвід полягає в поступовому й послідовному виведенні збиткових шахт з експлуатації. Водночас передбачає цілковиту рекультивацію земель.
На думку Леоніда Стариченка, вугільна промисловість України може піти німецьким шляхом.
Невтішна статистика
Попереду зима, а Україна відчуває дефіцит газу, за оцінкою фахівців — майже 5 млрд. м3. Хоча, якщо зима буде холодна, то може знадобитися й більше. Нині важливо здійснити аудит наявних ресурсів, скласти прозорий енергобаланс. Країна перебуває в стані неоголошеного військового конфлікту, який супроводжує постійний енергетичний шантаж. Вугілля сьогодні — рятівний власний ресурс. Але сьогоднішня статистика його видобутку поки що невтішна.
У зоні воєнних дій нині перебувають ключові генеруючі потужності, що працюють на вугіллі. Зруйновано Слов’янську ТЕС на Донеччині, зупинено роботу Луганської ТЕС, без сировини залишилися Зміївська ТЕС на Харківщині і Трипільська ТЕС у Київській області. Деякі станції працюють на мінімальних обертах. Запаси вугілля в країні — майже 1,7 млн. тонн замість необхідних щомісяця 3—3,5 млн. тонн.
У шахту спустилася... війна
Видобуток кам’яного вугілля в Україні в серпні 2014 року порівняно з відповідним місяцем 2013-го скоротився майже на 60 відсотків і становить 2,17 млн. тонн порівняно з 5,33 млн. тонн торік.
Найбільші шахти України розташовані в Донецькій і Луганської областях, де із середини квітня 2014 року проводиться антитерористична операція. Як повідомив перший заступник міністра енергетики і вугільної промисловості Юрій Зюков на засіданні керівників вугільних держпідприємств у Лисичанську, нині на території, підконтрольній бойовикам, розташовано близько 60 відсотків українських шахт. Підприємства, які через дії терористів зупинили свою роботу, тільки за минулий рік добули 32 млн. тонн вугілля, що становило 40 відсотків від загальної кількості, отриманого в Україні енергоносія.
Генерація опирається
Що стосується показників загальної электрогенерації, то зниження поки що не спостерігається. Однак, якщо подивитися на статистику виробництва електроенергії тепловими електростанціями (див. графік 2), то можна помітити, що з липня 2014 року її виробництво падає. Порівняно із серпнем 2013-го за той само місяць цього року виробництво електроенергії ТЕС зменшилося на 2,5 млн. кВт-год (із 7,64 до 5,15 млн. кВт-год).
Вугільні підприємства недержавної форми власності також вимушено зменшили обсяги видобутку. Більшу частку у вуглевидобутку та генерації займає компанія ДТЕК. Стосовно вугілля — це близько 80 відсотків, у виробництві електроенергії тепловими електростанціями — 85. Шахти, які забезпечують основні потреби в енергетичному вугіллі, дають його країні, за винятком постраждалого від бойових дій підприємства ДТЕК «Шахта Комсомолець Донбасу», яке має от-от запрацювати.
Є складності у відвантаженні, тому що розбита або не контролюється залізнична інфраструктура. Добуте вугілля, яке поки що неможливо вивезти з Донбасу, здебільшого перебуває в Луганській області. У таких умовах компанія тимчасово перена-правляла вугілля зі своїх закордонних активів на українські ТЕС, повідомив генеральний директор ДТЭК Максим Тимченко.
Варіанти від уряду
Кабінет Міністрів ухвалив рішення закупити вугілля в ПАР. «Уряд уже підписав угоду на поставку 1 млн. тонн вугілля з Південно-Африканської Республіки. Приватні компанії теж закуповують вугілля. Ситуація місяць тому була доволі складна, нині утримуємо баланс. Це дуже складно, але робимо все для того, щоб енергетичний сектор країни працював», — сказав Арсеній Яценюк.
Прем’єр-міністр пояснив, що зруйновано основні шахти, які поставляли вугілля на українські ТЕС, деякі з яких технологічно орієнтовані на використання антрациту. Замістити частину відсутнього вугілля антрацитової групи на вітчизняних ТЕС пропонується за рахунок його імпорту.
Для розв’язання проблеми з дефіцитом природного газу уряд вирішив допомогти тепловикам перейти на альтернативні види палива. Із 1 жовтня 2014 року набуває чинності постанова «Про стимулювання заміщення природного газу під час вироблення теплової енергії для установ і організацій, фінансованих із державного та місцевих бюджетів». За встановленими до жовтня 2019 року правилами, виробники тепла, які перейшли на дешевше альтернативне паливо, зможуть відпускати вироблені гігакалорії за колишнім «газовим» тарифом.
Серед запропонованих заходів є й проблемні моменти. Перше судно із 85 тис. тонн африканського вугілля, уже вийшло з порту відправлення. А прибуде в Іллічівський морський порт приблизно до 20 жовтня. Контрактом передбачено, що поставлятиметься 250 тис. тонн щомісяця. Водночас прем’єр підтвердив, що імпортоване з ПАР вугілля коштуватиме Україні дорожче за вітчизняне, що-правда, не уточнюється, на скільки. Фахівці припускають, що в Україні його вартість може бути від 90 доларів за тонну.
І з паливним мазутом теж не все просто. Зазвичай він використовується на ТЕС і ТЕЦ у зимовий період як незамерзаюче резервне паливо. Якщо використовувати таку сировину постійно, собівартість тепла буде чимала, адже мазут — паливо недешеве.
Прем’єр-міністр вбачає у цій ситуації уроки для країни. «Це дорожче, довше. Але, з другого боку, нарешті, з’явився стимул замінити наші котли на ТЕС і ТЕЦ, перейдемо на дешевше вугілля. Виклики в енергетичному секторі змусять нас здійснювати реальну модернізацію української енергетики», — резюмував Арсеній Яценюк.
Купити вугілля чи відновити шахти?
В інформації, опублікованій на сайті Міненерговугілля, перший заступник міністра енергетики і вугільної промисловості України Юрій Зюков повідомляє, що за місяць країна споживає 3 млн. тонн вугілля. Близько третини — дефіцитні марки «А» — антрацити, і «П» — пісні, наявних запасів яких вистачить на місяць. «Решта — вугілля газової групи, якого нині видобувають достатньо, щоб забезпечити працюючі на ньому електростанції в осінньо-зимовий період. А от дефіцитне вугілля нам треба дозакупити зовні. Купувати вугілля у великих світових виробників будуть самі підприємства генерації — ДТЕК, Донбасенерго, Центренерго. Ми цю ситуацію контролюємо стосовно обсягів, місця закупівлі, ціни і щоб не було зриву поставок», — повідомляє заступник міністра.
Водночас глава Незалежної профспілки гірників України (НПГУ) Михайло Волинець нагадав, що раніше було закрито майже 80 шахт, які добували такий дефіцитний нині антрацит. Торік вуглярі просто не знали, куди його подіти, штучно стримуючи видобуток через великий профіцит.
За його словами, незважаючи на складну ситуацію, уряд зобов’язаний думати про перспективу й замість імпорту вугілля повинен розбудовувати власний вуглевидобуток. Так, в інтерв’ю каналу 112 він повідомив, що Міністерство енергетики і вугілля розробило програму, згідно з якою 29 шахт планують ліквідувати, ще 26 шахт — поставити на суху консервацію з повною зупинкою робіт.
Водночас багато шахт об’єднань «Лисичанськвугілля» і «Первомайськвугілля», котрі готуються до закриття, перебувають на контрольованих Україною територіях. Для збільшення видобутку дефіцитного вугілля марки «А» їм достатньо буде невеликих інвестицій.
Не руйнувати, а відновлювати!
Із приводу необхідності відновлення роботи українських вуглярів 25 вересня під час наради в Лисичанську висловився голова Луганської облдержадміністрації Геннадій Москаль. Він зазначив, що внаслідок бойових дій в області підірвано сім шахт підприємства ГХК «Луганськвугілля» і «Первомайськвугілля». На сьогоднішній день деякі шахти вдалося відновити. Він також додав, що сприятиме тому, щоб на підконтрольній українській владі території не закрилася жодна шахта. Голова Луганської ОДА зазначив, що «закривати шахти — це найпростіше рішення, треба думати, що робити з ними, і знаходити шляхи розв’язання проблем».
Незалежний енергоексперт Ігор Черкашин, консультант Комітету Верховної Ради з питань ПЕК і ядерної політики, теж поділився думкою про вирішення ситуації. Він уважає, що кращий варіант — взяти під контроль території, де перебувають шахти потужні з видобутку антрациту й «пісняка» (вугілля марки «П»). Він зазначає, що про це потрібно було думати під час проведення активної фази АТО, коли виписувалися стратегічні об’єкти, украй необхідні економіці України. Хоча експерт припускає, що, можливо, про це під час складання плану активної фази не думали.
«Якщо виходити із ситуації на сьогодні, то потрібно оцінити реальні можливості українських портів з перевалки вугілля. Й укладати договори з країнами нейтральними або дружніми. Якщо буде політичне рішення про чітку позицію неспівробітництва з РФ в енергетичній сфері, то треба шукати варіанти з можливого заміщення на мазут, навіть на шкоду економічним наслідкам у кінцевій вартості кіловат-години. Якщо політичне рішення — зберегти вартість кіловат-години, але поступитися політичними позиціями України, то залишається шлях домовлятися із приватними вугледобувними компаніями Казахстану та РФ про поставки вугілля залізничним транспортом. І тільки в найгіршому варіанті можна міркувати про державні закупівлі вугілля на окупованих територіях. Хоча з точки зору економіки це буде найменша ціна. Але тут уже треба повністю забути про власну гідність. Хоч як дивно звучить, але в умовах, що склалися, питання більше політичне, ніж економічне. Вищому керівництву потрібно прийняти рішення», — впевнений Ігор Черкашин.
Майже за Чернишевським
Не зациклюючись на вічному для слов’янина запитанні: «Хто винен?», зосередимося на його другій, конструктивній частині: «Що робити?». І поки уряд формує нову стратегію й шукає резерви, проростає важлива ініціатива знизу. Для українців нині характерна нова прогресивна тенденція. Громадяни переконалися, що, очікуючи рішення і ресурсів зверху, втрачаємо дорогоцінний час зробити те, що залежить від кожного. Волонтерські і громадські ініціативи довели, що без власної позиції й активної участі зрушити інерційну державну машину практично неможливо.
Один із прикладів для наслідування — створення антикризового енергетичного штабу в Києво-Святошинському районі столиці. Тут вирішили взяти на озброєння в енергобитві мотивуючий девіз: «Вважаєш себе патріотом? Споживай енергію розумно!».
Експерт Ігор Черкашин бере участь у роботі такого штабу як член колегії РДА. Він поділився планом дій: «Починаємо із простого аналізу наявності фахівців, спеціальної техніки й устаткування, які можуть бути задіяні в мобілізаційному плані району з ліквідації аварій в електро-, водо- і теплопостачанні району. Саме для того, щоб уникнути ефекту Алчевська. Наступний крок — аналіз роботи підприємств району з метою максимального розвантаження в пікові години. Далі — забезпечення котелень центрального опалення й локальних резервними лініями або джерелами електрозабезпечення на випадок віялових відключень електроенергії в зимовий період. Потім будуть кроки зі створення єдиного центру енергоменеджменту в районі для постійної координації зусиль, як виконавчого органа штабу».
Залишаються питання про необхідну й достатню для України кількість електричної і теплової енергії. Про можливості оперативного й раціонального реагування підприємств енергогенерації на обставини, що постійно змінюються. Про тісне патріотичне зв’язування державних і приватних інтересів в умовах енергетичної нестабільності.
Цей опалювальний сезон може змінити країну. Основні споживачі теплової енергії — населення. До цього ми всерйоз не займалися програмами енергозбереження й ефективного використання ресурсів ні на державному рівні, ні як конкретні споживачі. Ситуація змінилася й енергетична війна з РФ змусить змінитися й нас.
ТІЛЬКИ ЦИФРИ
За вісім місяців 2014 року видобуток кам’яного вугілля в Україні скоротився на 14,2 відсотка — до 35,2 млн. тонн. Тенденція до зменшення намітилася ще у квітні-травні, але справжній обвал видобутку стався в червні із загостренням бойових дій (див. графік 1).
ТІЛЬКИ ЦИФРИ
«Станом на 1 вересня 2014 року лише 24 шахти із 91, що належать до Міненерговугілля, працюють у нормальному режимі; ще 49 шахт підтримуються в режимі життєзабезпечення (вентиляція й водовідлив); 6 працюють в обмеженому режимі; 12 шахт взагалі не працюють, підтоплюються; зупинено водовідливні комплекси на 10 підприємствах, які ліквідуються, і ще на одному підприємстві, що перебуває на підготовці до ліквідації», — повідомляють у відомстві.
ТОЧКА ЗОРУ
«Міністр енергетики і вугільної промисловості Юрій Продан заявив, що він хоче закуповувати вугілля в Росії. Це складне питання. З одного боку, ми не повинні залишатися без електрики, без тепла і мерзнути. Це гірше, що може бути. З другого боку, закупівля в Росії, щодо якої нині весь світ застосовує певні санкції і яка знищує нашу вугільну промисловість, викликає великі сумніви», — вважає глава НПГУ.
Фото з сайту Інфодон.
